Справа № 240/11194/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
19 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
в червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління стратегічних розслідувань в м. Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.02.2021, на підставі заяви від 03.12.2021, ОСОБА_1 видано дозвіл на імміграцію.
На підставі вказаного рішення, 02.12.2022 ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .
В подальшому, на підставі пунктів 3, 4 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію» управлінням ДМС України в Житомирській області прийнято рішення № 18014500000466 від 30.10.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
На підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 , про що прийнято рішення від 30.10.2023 №18012500085134.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі по тексту - Закон № 2491-III), Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі по тексту - Закон № 3773-VI), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію; поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок № 1983), Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №321 (далі по тексту - Порядок №321).
Статтею 1 Закону № 2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.
Пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-III (в редакції станом на момент надання позивачу дозволу на імміграцію) передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
У той же час, згідно зі ст. 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2491-III, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі по тексту - Порядок № 1983).
Пунктом 21 Порядку №1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Абзацом 2 пункту 22 Порядку №1983 регламентовано, що у разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Згідно із вимогами пунктів 23-25 Порядку №1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.
Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію». Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Рішення ДМС, територіальних органів і підрозділів, інших органів виконавчої влади, які в межах своєї компетенції зобов'язані забезпечувати провадження у справах з питань імміграції, а також дії чи бездіяльність їх посадових та службових осіб можуть бути оскаржені відповідно до законодавства. У цьому разі провадження у справах з питань імміграції припиняється до прийняття відповідного рішення.
З аналізу вищевикладеного випливає, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу за наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону №2491-III, зокрема, у разі коли дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні та скасування такого дозволу є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. При цьому ініціатором питання про скасування дозволу на імміграцію, серед іншого можуть бути органи Національної поліції на підставі обґрунтованого подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону №2491-III, яке вивчається ДМС, його територіальними органами і підрозділами.
Згідно із матеріалами справи питання щодо скасування позивачу дозволу на імміграцію порушено Управлінням стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України в поданні від 18.10.2023 № 4901/55/125/01-2023.
У поданні зазначено про те, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 №1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави, за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, встановлено громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є членом кримінального середовища та організованої злочинної групи, заснованої на етнічній основі, що діє на території м. Києва та України, який організовує, координує, матеріально забезпечує функціонування злочинної групи, що спеціалізується на вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів на території України.
За наслідком розгляду подання Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України відповідачем складено висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , який затверджений начальником управління ДМС України у Житомирській області 30.10.2023, яким вважається за доцільне скасувати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 та скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу, у порядку обміну, посвідку на постійне місце проживання.
Основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз визначає Закон України «Про національну безпеку» від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII).
Згідно із пунктами 3, 6, 9, 10 статті 1 Закону № 2469-VIII громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.
Частиною 3 статті 3 Закону № 2469-VIII визначено, що фундаментальними національними інтересами України є: 1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України; 2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення; 3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому строк дії воєнного стану в Україні було продовжено та він діє на час розгляду справи.
В розрізі фактичних обставин справи та підстав, які були визначені у поданні Управління стратегічних розслідувань в місті Києві Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , останні вказують на наявність правових підстав, визначених пунктами 3, 4 частини 1 статті 12 Закону №2491-III для скасування останньому дозволу на імміграцію в України.
Суд не бере до уваги посилання позивача на відсутність обґрунтованості підстав для скасування дозволу на імміграцію, визначених пунктами 3, 4 частини 1 статті 12 Закону №2491-III, оскільки обставини, які викладені у поданні, у взаємозв'язку із положеннями Конституції України, Закону № 2469-VIII, Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (з урахування строків продовження воєнного стану в Україні) є достатніми для прийняття оскаржуваного рішення.
Також, в матеріалах справи та Єдиному державному реєстрі судових рішень наявний вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 29.05.2024 у справі № 138/1352/24, яким позивача визнано винуватим та призначено покарання за ч. 1 ст. 369 КК України.
Хоча зазначений вирок ухвалено після прийняття оскаржуваних рішень, однак наведені обставини підлягають врахуванню під час вирішення даного спору по суті у взаємозв'язку із обставинами, які зафіксовані у поданні.
Доводи позивача, що міграційним органом не враховано обставин його сімейного стану, наявності в нього дружини, дитини, що порушує його права на повагу до приватного і сімейного життя, визначеного статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, суд вважає помилковими з наступних підстав.
Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 10 жовтня 2019 року у справі №2340/2910/18, від 18 березня 2021 року у справі №522/1441/18 та від 29 травня 2023 року у справі №522/5683/22, від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини та дітей, як і відсутність у країні походження близьких родичів, а також будь-якого майна, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.
Саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, не означає автоматично, що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки, вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 р. у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 р. у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 р. у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 р. у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 р. у справі № 200/9761/20-а).
Також, суд зазначає, що оскільки на території України з 24.02.2022 триває військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, тому здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, що відповідає легітимній меті його здіснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 522/5683/22.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Отже, відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 30.10.2023 №18014500000466 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 " діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що спростовує доводи позивача про недотримання ст. 2 КАС України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321, згідно із пунктом 1 розділу I якого Посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно із підпунктом 4 пункту 64 Порядку №321 Посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до пунктів 65-67 Порядку №321 рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.
Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається їм рекомендованим листом не пізніше ніж через п'ять робочих днів з дня його прийняття.
Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі скасування посвідки (пп. 4 п. 72 Порядку №321).
Рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку (п. 78 Порядку №321).
В ході розгляду даної адміністративної справи не встановлено правових підстав для скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 30.10.2023 №18014500000466 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 » і з огляду на похідний характер позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 30.10.2023 року №18012500085134 «Про скасування посвідки на постійне проживання громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ( ОСОБА_2 ) та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області внести зміни до ЄІАС УМП ІМ «ФМ «Недійсні документи» щодо дійсності посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 , вони також задоволенню не підлягають.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.