П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1885/25
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
повний текст судового рішення
складено 31.03.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової академії (м.Одеса) (далі ВА) та просила визнати протиправними дії та зобов'язати здійснити перерахунок грошового забезпечення з 01.09.2021 року по 30.06.2024 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року вказаний адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з даною ухвалою, заявниця подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що судове рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим апелянтка просить його скасувати та направити справу до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом направлення до Одеського окружного адміністративного суду клопотання про поновлення строку звернення з відповідними доказами поважності причин його пропуску. Разом з тим, станом на 31.03.2025 року недоліки позовної заяви позивачка не усунула, зокрема, не надала до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення з відповідними доказами поважності причин його пропуску.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27.01.2025 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18.03.2025 року ухвалою Одеський окружний адміністративний суд залишив адміністративний позов без руху в порядку ч.13 ст.171 КАС України. У вказаній ухвалі суд зазначив, що виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом направлення до Одеського окружного адміністративного суду клопотання про поновлення строку звернення з відповідними доказами поважності причин його пропуску. Також, у вказаній ухвалі позивачці було повідомлено про необхідність протягом п'яти днів з дня отримання повного тексту даної ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути, визначенні даним судовим рішенням недоліки, та роз'яснено, що у разі не усунення у визначений судом термін недоліків, позов буде залишений без розгляду відповідно до приписів ч.15 ст.171 КАС України.
Вказана ухвала отримана представником позивачки 19.03.2025 року.
Станом на 31.03.2025 року (дата залишення позовної заяви без розгляду) позивачкою не було усунуто недоліки позовної заяви, зокрема, вона не надала до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення з відповідними доказами поважності причин його пропуску.
Разом з тим, щодо підстав залишення позовної заяви без руху, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судом 1-ї інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з наказу начальника ВА від 30.06.2024 року №198 позивачку з 30 червня 2024 року виключено зі списків особового складу академії та знято з усіх видів забезпечення.
В подальшому, відповідно до довідки про проходження позивачкою військової служби суд встановив, що вона з липня 2024 року по т.ч. займає посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення - заступника начальника управління Одеського квартирно-експлуатаційного управління Командування Сил Логістики Збройних Сил України.
Згідно з абзацом другим і четвертим пункту 11.1 розділу 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) (далі - Правила №280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках:
вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;
звільнення з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий - залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил №280).
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 Правил №280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивачка дізналася у день виключення його зі списків особового складу ВА, а саме: 30.06.2024 року, зокрема, зі змісту виданого їй на руки грошового атестата, який засвідчується особистим підписом.
Більш того, враховуючи пункт 11.3 розділу 11 Правил №280, не отримавши від відповідача 30.06.2024 року грошового атестату, позивачка не могла би бути відповідно зарахована на грошове забезпечення з липня 2024 року на посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення - заступника начальника управління Одеського квартирно-експлуатаційного управління Командування Сил Логістики Збройних Сил України.
Стосовно доводів апелянтки щодо проходження нею військової служби, як підстави для поновлення строків, колегія суддів зазначає, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.»
Таким чином, сам факт проходження позивачкою військової служби у період дії в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені КАС України.
При встановлені того, чи є поважною причиною пропуску процесуальних строків військовослужбовцем, суд повинен з'ясувати особливості його правового статусу та характер його служби, а саме: наявність (відсутність) обмежень доступу до правової допомоги, особливості виконання обов'язків служби (службових обов'язків), фактор часу, повагу до особливого статусу військовослужбовців та обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі № 120/359/24.
Як вже зазначалось вище та вбачається з матеріалів справи, наразі позивачка займає посаду начальника відділу матеріально-технічного забезпечення - заступника начальника управління Одеського квартирно-експлуатаційного управління Командування Сил Логістики Збройних Сил України.
Тобто, займана позивачкою посада є штатною, в той же час позивачка не наводить жодних обставин, що унеможливлювали звернення до суду у визначений законом строк (наприклад участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях).
Таким чином, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, позивачка не навела переконливих доводів щодо вчинення нею усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати її процесуальні права з метою їх захисту.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що наведені позивачкою у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстави не можуть бути визнані поважними.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Умови проходження більшості видів публічної служби, у тому числі питання щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, зокрема, статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частин 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладені в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що у даному випадку, позивачкою пропущено строк, встановлений положенням ч.2 ст.233 КЗпП України.
Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що позивачкою, в даному випадку, був пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цими позовними вимогами, та при цьому не зазначено поважних причин пропуску такого строку, а також не надано доказів, які б підтверджували наявність цих поважних обставин.
При цьому, одночасно необхідно зауважити, що сутність зазначеного «інституту» полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що враховуючи недоведеність заявником існування об'єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з цими вимогами, визнання неповажними зазначених причин пропуску строку, та фактичне невиконання позивачкою вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позовна заява підлягає поверненню позивачці.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм процесуального права, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.308, 311, 312, 316, 321, 325, 327, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк