П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32980/24
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.,
повний текст судового рішення
складено 28.02.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ, відповідач-2) та просив:
- визнати протиправними рішення та дії ВЧ щодо не включення до вислуги років позивача: періоди проходження навчання на військових кафедрах ОЕІЗ ім. Попова і ОДМУ, та вислуги років у пільговому обчисленні періодів: служби в ОВС відповідно наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130о/с, та періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України визначених в довідці Військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 №839;
- визнати протиправними рішення та дії ГУПФ щодо не включення до вислуги років позивача: періоди проходження навчання на військових кафедрах ОЕІЗ ім. Попова і ОДМУ, та вислуги років у пільговому обчисленні періодів: служби в ОВС відповідно наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130о/с, та періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України визначених в довідці військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 № 839;
- зобов'язати ВЧ включити до вислуги років позивача періоди проходження навчання на військових кафедрах ОЕІЗ ім. Попова і ОДМУ, та вислуги років у пільговому обчисленні періодів: служби в ОВС відповідно наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130о/с, та періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України визначених в довідці Військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 №839 та подати до ГУПФ уточнений розрахунок вислуги років військовослужбовця для перерахунку пенсії;
- зобов'язати ГУПФ включити до вислуги років позивача періоди проходження навчання на військових кафедрах ОЕІЗ ім. Попова і ОДМУ, та вислуги років у пільговому обчисленні періодів: служби в ОВС відповідно наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130о/с, та періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України визначених в довідці військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 №839 та перерахувати позивачу пенсію за вислугою років відповідно пункту «а» етапі 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в розмірі, передбаченому пунктом «а» етапі 13 цього Закону з часу настання права на таку пенсію а саме - з 20.04.2024 року, з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не включення до вислуги років ОСОБА_1 періоду проходження навчання на військових кафедрах Одеського електротехнічного інституту зв'язку ім. Попова і Одеського інституту інженерів морського флоту.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо не включення до вислуги років ОСОБА_1 у пільговому обчисленні періодів: служби в ОВС відповідно наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130о/с, та періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України визначених в довідці Військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 №839.
Зобов'язано ВЧ включити до вислуги років ОСОБА_1 періоди проходження навчання на військових кафедрах Одеського електротехнічного інституту зв'язку ім. Попова і Одеського інституту інженерів морського флоту; вислуги років у пільговому обчисленні періодів: служби в органах внутрішніх справ відповідно наказу Управління МВС України на Одеській залізниці від 08.09.2015 №130о/с; періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України визначених в довідці Військової частини НОМЕР_2 від 29.05.2023 №839 та подати до ГУПФ уточнений розрахунок вислуги років військовослужбовця для перерахунку пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира в/ч НОМЕР_3 №112 від 19.04.2024 року звільнений з військової служби у запас ЗСУ через сімейні обставини.
Згідно абз.3 п.1 наказу №112 на день звільнення позивача з військової служби його вислуга становила 28 років 10місяців 17днів.
Під час звільнення ВЧ виготовлений розрахунок №58/2024 вислуги років військовослужбовця з урахуванням трудового стажу капітана ОСОБА_1 , згідно якого до військової служби враховані наступні періоди: з 20.05.1997 по 08.09.2015 (18 років 03 місяці 18днів); з 01.03.2022 по 19.04.2024р.(2 роки 01 місяць 18 днів). Всього 20 років 05 місяців 06 днів.
При цьому, в ньому відсутні відомості щодо пільгового періоду служби.
Згідно довідки №839 від 29.05.2023 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 ст.лейтенант ОСОБА_1 в період з 07.03.2022 року по 20.07.2022 року та з -3.12.2022 по 16.01.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в районах Одеської, Миколаївської, Херсонської областей.
Згідно витягу з наказу Управління МВС України на Одеській залізниці №130о/с від 08.09.2015р. на день звільнення п/п-ка міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п.64 «г» вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складала 20 років 08 місяців 16 днів у пільговому обчисленні 26 років 08 місяців 29 днів.
Згідно архівної довідки №01-02/163 від 28.10.2024 року, виданої Державним університетом інтелектуальних технологій і зв'язку, ОСОБА_1 навчався на військовій кафедрі в Одеському електротехнічному інституті зв'зку ім.О.С.Попова з 19.02.1992 по 26.02.1993 р.
Згідно довідки Одеського національного морського університету №224 від 23.10.2024 року ОСОБА_1 з 26.02.1993 року навчався на денній формі в Одеському інституті інженерів морського флоту - зарахований на 2 курс за переводом з Одеського елетротехнічного інституту зв'язку . 14 серпня 1995 року закінчив повний курс військової підготовки. Наказом Міністерства оборони №217 від 31.05.1996 року присвоєно по запасу військове звання «лейтенант». 29 лютого 1996 року відрахований з університету у зв'язку з закінченням навчання у ВУЗі.
З 20.04.2024 року ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років, як такому, що відповідає вимогам вказаним у п.б ст.12 ЗУ №2262 - особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з 07.03.2022 по 20.07.2022р. та з 03.12.2022р. по 16.01.23р. приймав участь у бойових діях, а тому цей період мав враховуватися відповідачем-1 при складенні розрахунку вислуги років, а відповідач-1 неправомірно не зазначив такий період як пільговий у розрахунку вислуги років, що призвело до порушення прав позивача на отримання належного розміру пенсії.
Також суд зазначив, що у наказі №130о/с від 08.09.2015р. по особовому складу при звільненні позивача з органів внутрішніх справ визначена його вислуга років у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 29 днів, тому відповідно вона повинна була враховуватися та відображатися у розрахунку №58/2024 вислуги років позивача, а відповідачем протиправно не внесені до розрахунку спірні періоди.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі- Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону №2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом "а" статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу.
Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
За приписами пункту "б" частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Відповідно до статті 17-1 Закону №262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ КМУ Постановою від 17.07.1992 №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок №393).
Згідно п.1 Порядку №393 для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах “б»-“д», “ж» і “з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються:
служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
Як вбачається з матеріалів справи, у розрахунку вислуги років позивача відсутній період його навчання з 19.02.1992 по 26.02.1993 р. та з 26.02.1993 року по 29 лютого 1996 року, який має бути врахований до його вислуги років як поліцейського як один рік навчання за шість місяців служби відповідно до ст.17 Закону №2262-XII, так як після закінчення навчання у ВУЗі йому було присвоєно військове звання «лейтенант», а надалі він проходив службу в органах внутрішніх справ.
Отже, умови, встановлені Порядком №393 для додаткового зарахування позивачу часу навчання у в Одеському електротехнічному інституті зв'язку ім.О.С.Попова та Одеському інституті інженерів морського флоту до вислуги років як поліцейського у спірних правовідносинах дотримано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що період навчання позивача з 19.02.1992 по 26.02.1993 р. та з 26.02.1993 року по 29 лютого 1996 року відповідачі повинні зарахувати до його вислуги років як поліцейського.
Стосовно зарахування вислуги років у пільговому обчисленні періодів служби в ОВС та періодів безпосередньої участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України у захисті безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, чинним законодавством передбачено два різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських: 1) вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ; 2) вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Так, на час звільнення позивача із військової служби (19.04.2024) діяла редакція пункту 3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.
Згідно пп.а п.3 Порядку №393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: а) один місяць служби за три місяці: участь у бойових діях у воєнний час.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 07.03.2022 по 20.07.2022р. та з 03.12.2022р. по 16.01.23р. приймав участь у бойових діях, а тому цей період мав враховуватися ВЧ при складенні розрахунку вислуги років, а тому ВЧ неправомірно не зазначила такий період як пільговий у розрахунку вислуги років, що призвело до порушення прав позивача на отримання належного розміру пенсії.
Що стосується пільгового періоду служби в органах внутрішніх справ, то реалізація права працівниками на обчислення пільгової вислуги років, передбаченої Постановою №393, здійснюється з моменту їх вступу на службу і до моменту скасування такої пільги Постановою КМУ від 20.07.2011 №780 «Про внесення змін до пункту 3 Постанови КМУ від 17 липня 1992 №393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».
Отже, враховуючи те, що у наказі №130о/с від 08.09.2015р. по особовому складу при звільненні позивача з органів внутрішніх справ визначена його вислуга років у пільговому обчисленні - 26 років 08 місяців 29 днів, то відповідно вона повинна була враховуватися та відображатися у розрахунку №58/2024 вислуги років позивача, а тому відповідачем протиправно не внесені до розрахунку вищенаведені періоди, про що вірно зазначив суд 1-ї інстанції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 160/7784/19, від 20.07.2021 року у справі №160/3301/20.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький