19 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/19354/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Семененка Я.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровської області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року (головуючий суддя Савченко А.В.)
у справі №160/19354/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровської області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021 про стягнення з позивача єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (станом на 26.11.2021) на суму 29 526,20 грн.;
- зобов'язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021, в розмірі 29 526,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Відповідачем нараховано позивачу заборгованість з єдиного внеску у розмірі 29 526,20 грн. Позивач зазначає, що після скасування Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/1279/20 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.05.2019 №Ф-9427-50/67У посадовими особами Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не було здійснено шляхом приведення до відповідності інтегрованої картки платника податків позивача, та не було здійснено виключення суми боргу у сумі 21 030, 90 грн. Вважає, що у разі скасування вимоги про сплату боргу контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування в інтегрованій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом. Натомість, контролюючим органом здійснено донарахування сум та складено нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.02.2021 №Ф-9427-50/67У зі сплати єдиного внеску у сумі 29 526,20 грн. Також позивач звертає увагу, що він у спірний період здійснював трудову діяльність як найманий працівник на різних підприємствах, страхові внески за позивача були сплачені роботодавцями, тому у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, тому стягнення ЄСВ спричинить його подвійну сплату, що є неприпустимим та суперечитиме меті збору ЄСВ. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року позов задоволено.
Суд виходив з того, що фізичні особи-підприємці, які одночасно перебувають у трудових відносинах, не повинні сплачувати подвійну суму єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне страхування. ГУ ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано позивачу єдиний внесок за 2017-2020 роки, тобто період, коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.
Зважаючи на встановлені обставини, суд також дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інформаційної системи органів ДПС та інтегрованої картки платника податків відомості про наявність у ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 29 526,20 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що відповідно до даних інформаційних систем ДПС України позивач з 05.01.2013 по 15.03.2021 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, внаслідок чого його обов'язком була сплата єдиного страхового внеску у розмірі та у строки, які визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Оскільки позивачем вказаний обов'язок не виконано, відповідач вважає правомірним винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Крім того, скаржник зауважує на те, що у наданих позивачем копіях довідок ОК-7 та ОК-5 зазначено про сплату роботодавцем страхових внесків лише за періоди: з лютого 2015 року по лютий 2017 року, з червня 2017 року по лютий 2019 року, з березня 2020 року по червень 2021 року. В той час як період нарахування сплати єдиного внеску у ОСОБА_1 починається з 2017 року по 2020 рік. Проте, доказів для підтвердження доводів позивача щодо сплати роботодавцем за нього страхових внесків за період з березня 2017 року по грудень 2017 року, з березня 2019 року по грудень 2019 року та січень-лютий 2020 року, до суду не надано, що, на думку відповідача, свідчить про недоведеність таких доводів позивача. Поряд із зазначеним, скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права у зв'язку з не направленням на адресу відповідача паперової копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, внаслідок чого останній був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване. Позивач повторно наголосив на тому, що у спірний період він перебував у трудових відносинах з підприємствами та відповідні нарахування здійснювались його роботодавцями, що підтверджується доданими до матеріалів справи довідками ОК-7 та ОК-5. За таких обставин позивач вважає, що в нього був відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску, тому відповідачем безпідставно сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 у період з 21.03.2006 по 15.03.2021, та з 16.05.2022 по теперішній час зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як платник єдиного внеску з загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Поряд із зазначеним, позивач з лютого 2015 року по лютий 2017 року працював у ТОВ «Нитас-Груп», з червня 2017 року по вересень 2017 року працював у ТОВ «Будінвест Інжиніринг», з вересня 2017 року по лютий 2019 року працював у ТОВ «Дніпровські будівельно-монтажні системи», з березня 2020 року по червень 2021 року працював у ТОВ «Рінд компані», оплата ЄСВ за позивача у наведені періоди здійснювалася роботодавцями, що підтверджується довідками Пенсійного фонду України форми ОК-7 від 25.10.2021 та ОК-5 від 02.03.2020.
Згідно з даними інформаційної системи контролюючого органу в інтегрованій картці платника податків щодо позивача відображено наступні не сплачені нарахування єдиного соціального внеску: за 2017 рік - 8448,00 грн (704 грн*12 місяців); за 4 квартали 2018 року - 9828,72 грн (819,06 грн*12 місяців); за 4 квартали 2019 року - 11 016,72 грн (918,06 грн*12 місяців); за 4 квартали 2020 року - 8 495,30 грн (І кв. - 2078,12 грн, ІІ кв. - 1039,06 грн, ІІІ кв. - 3178,12 грн, IV кв. - 2200 грн), всього 37788,74 грн. Також 18.03.2021 в ІКП ФОП ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження стягнуто 8262,54 грн платіжне доручення №3981 від 17.03.2021.
20.05.2019 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9427-50/67У, відповідно до якої визначено суму боргу в сумі 21 030,90 грн зі сплати єдиного внеску за період 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2020 у справі №160/1279/20, яке набрало законної сили 10.06.2020, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67 У від 20.05.2019 року, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області, якою ОСОБА_1 визначено борг у сумі 21 030, 90 грн.
Задовольняючи позовні вимоги у наведеній справі №160/1279/20, суд виходив з того, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована поза межами законодавчо визначених строків та без врахування того, що позивач був офіційно працевлаштованим у періоди: з 02.02.2015 по 20.02.2017 директор ТОВ «Нитас-Груп»; з 07.06.2017 по 06.09.2017 майстер ТОВ «Будінвест Інжиніринг»; з 06.09.2017 по 01.03.2017 директор ТОВ «Дніпровські будівельно-монтажні системи», та за нього страхові внески сплачував роботодавець.
03.02.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску за період з 2017 року по 2020 рік у розмірі 37 788,74 грн, яку направлено на податкову адресу позивача та, яка повернулась на адресу податкового органу без вручення «за закінченням терміну зберігання».
Після чого, вважаючи, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67 від 03.02.2021 набрала чинності 26.11.2021, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску за період з 2017 року по 2020 рік у розмірі 29 526,20 грн, розрахована як 37 788,74 грн (загальна сума боргу по ЄСВ за 2017-2020 роки) - 8 262,54 грн (сума боргу, яка перебувала на виконанні в Новокадацькому ДВС на момент формування узгодженої вимоги).
Доказів направлення вимоги від 03.02.2021 №Ф-9427-50/67У на суму 29 526,20 грн на податкову адресу позивача відповідачем не надано.
В.о. начальника Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Астапенковою К.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.05.2022 №68822775 на підставі вимоги від 03.02.2021 р. №Ф-9427-50/67У про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС заборгованість у розмірі 29 526,20 грн.
Правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021 є предметом судового розгляду цієї справи.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону);
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:
п. 2 - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
п. 3 - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).
Таким чином, фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.
Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19).
Таким чином, зважаючи на те, що позивач в періоди з січня 2017 року по лютий 2017 року, з червня 2017 року по вересень 2017 року, з вересня 2017 року по лютий 2019 року та з березня 2020 року по грудень 2020 року був найманим працівником, тобто був застрахованою особою, а платником єдиного внеску (роботодавцем) за нього сплачувався єдиний внесок щомісячно, а також враховуючи не надання відповідачем доказів здійснення позивачем у зазначеному періоді підприємницької діяльності та отримання доходу від цього виду діяльності, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем та протиправність оскарженої вимоги в частині нарахованої контролюючим органом суми єдиного внеску за 2017-2020 роки в розмірі 24 418,02 грн, з яких: 6336 грн за 9 місяців 2017 року, 9828,72 грн за 2018 рік, 1836,12 грн за 2 місяці 2019 року, 6417,18 грн за 10 місяців 2020 року.
Разом з тим, оскільки відсутні докази, що позивач у період з березня 2017 року по травень 2017 року та з березня 2019 року по лютий 2020 року був найманим працівником, за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок в розмірі, не меншому за розмір мінімального страхового внеску, суд визнає обґрунтованим нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за ці періоди в розмірі 13 370,72 грн, з яких: 2112 грн за 3 місяці 2017 року, 9180,60 грн за 10 місяців 2019 року та 2078,12 грн за 2 місяці 2020 року.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021 є протиправною та має бути скасована в частині суми недоїмки з єдиного внеску за періоди з січня 2017 року по лютий 2017 року, з червня 2017 року по вересень 2017 року, з вересня 2017 року по лютий 2019 року та з березня 2020 року по грудень 2020 року, в розмірі 24 418,02 грн, в іншій частині вимога є обґрунтованою.
З приводу доводів позивача, які підтримані судом першої інстанції, що в оскаржуваній вимогі від 03.02.2021 №Ф-9427-50/67У заборгованість нарахована станом на 26.11.2021, тобто на майбутнє, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до додатку 7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, графа, в якій відповідачем у спірній вимогі зазначено дату 26.11.2021, є графою, в якій зазначається дата набрання чинності вимогою, що заповнюється при пред'явленні вимоги до органу державної виконавчої служби або при направленні узгодженої вимоги платнику. Відповідно, 26.11.2021 є датою, яку податковий орган вважав датою набрання чинності вимогою від 03.02.2021 №Ф-9427-50/67У, а не датою, станом на яку розраховано суму податкового боргу позивача.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021, в розмірі 29 526,20 грн, суд зазначає таке.
Згідно з Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 12 січня 2021 року №5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 березня 2021 р. за № 321/35943, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Згідно з главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю:
реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП;
реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення;
реєстр контролю наявності ІКП без ознаки «Платник відсутній в реєстрі» відкритої платнику, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку;
Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок:
у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП;
у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку,- здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою «Платник відсутній в реєстрі».
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.
При цьому суд зазначає, що ст.245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків у спірних правовідносинах є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб'єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов'язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що підлягає задоволенню позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити дії щодо коригування сум єдиного внеску ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника податків шляхом виключення суми єдиного внеску у розмірі 24 418,02 грн.
Щодо посилань скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не направлення на адресу податкового органу паперової копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції з'ясував таке.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні. Крім того, цією ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: детальний розрахунок боргу (недоїмки), визначеної у вимогі від 03.02.2021 №Ф-9427-50/67У із зазначенням періоду, за який нарахована така заборгованість і в якій сумі; документи, що стали підставою для винесення вимоги від 03.02.2021 №Ф-9427-50/67У.
За приписами частин шостої та сьомої статті 18 КАС України (в редакції чинній станом на 07.09.2023) адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абзац 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України).
Отже, надіслання судового рішення в електронній формі відповідачу як органу державної влади, який станом на момент направлення такого рішення має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» є належним, визначеним процесуальним законодавством способом надсилання судового рішення учаснику справи.
Судом встановлено, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі від 21.09.2023 доставлена до Електронного кабінету Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - 21.09.2023 о 20:26 год., що підтверджується довідкою відповідального працівника Дніпропетровського окружного адміністративного суду про доставку електронного листа, що вважається врученням судового рішення відповідачу в розумінні приписів ст. 251 КАС України.
У постанові від 07.02.2023 у справі №340/9054/21 Верховний Суд дійшов висновку, що повідомлення про доставлення електронної копії судового рішення в електронний кабінет суб'єкта владних повноважень є належним доказом його вручення, відповідно, підлягає долученню до матеріалів справи, які формуються в паперовому вигляді (у випадку розгляду справи в паперовій формі).
Наведене свідчить про необґрунтованість доводів відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при направленні йому копії ухвали про відкриття провадження у цій справі від 21.09.2023.
За таких обставин, суд першої інстанції, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, однак неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до помилкового висновку про задоволення позову у повному обсязі, що відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення сулу першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн за подання адміністративного позову у цій справі.
Відтак, судовий збір, сплачений позивачем, з огляду на рішення, прийняте судом апеляційної інстанції, підлягає розподілу відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно частині задоволених позовних вимог, а саме: 82,7 відсотки від сплаченого судового збору, що становить 887,87 грн.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровської області задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №160/19354/23 скасувати, прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021 в частині недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди з січня 2017 року по лютий 2017 року, з червня 2017 року по вересень 2017 року, з вересня 2017 року по лютий 2019 року та з березня 2020 року по грудень 2020 року, в розмірі 24 418,02 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9427-50/67У від 03.02.2021 у розмірі 24 418,02 грн.
В задоволенні решти позовних вимог в частині недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за періоди з березня 2017 року по травень 2017 року та з березня 2019 року по лютий 2020 року відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 887,87 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко
суддя А.В. Суховаров