18 червня 2025 р. Справа № 520/23470/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 17.02.25 по справі № 520/23470/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу та звільненні зі служби одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення нарахована та виплачена відповідачем без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 (далі - Постанова № 889), чим порушено право позивача на належний розрахунок при звільненні.
Пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, вказав, що оскільки передбачена Постановою №889 щомісячна додаткова грошова винагорода має постійний характер вона повинна враховуватись під час обчислення грошового забезпечення та інших виплат, зокрема, одноразової грошової допомоги при звільненні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 520/23470/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_3 ) отримував під час проходження військової служби.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року по справі № 520/23470/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у 2017 році (рік звільнення) позивач, як і інші військовослужбовці ВЧ НОМЕР_1 , отримував передбачену Постановою № 889 щомісячну грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, а тому дійсно така виплата мала бути включена до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Разом з тим, підтвердити такі обставини не видається за можливе, оскільки внаслідок окупації території АДРЕСА_2 через збройну агресію російської федерації знищено значну частину документації Військової частини НОМЕР_1 , у тому числі і документи фінансово-економічної служби, з яких можливо було б встановити розмір виплати позивачу грошової допомоги при звільненні у 2017 році, що підтверджується актом № 1189 від 25.08.2022.
Крім того, наполягав на пропущенні позивачем тримісячного строку звернення до суду з даним позовом в частині стягнення грошового забезпечення, встановлений частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-ІХ), який з урахуванням запровадженого на території України карантину, обчислюється з 01.07.2023.
Позивач, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення.
Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 04.06.2015.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 240 від 31.07.2017 позивач 31.07.2017 був виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 .
Позивачем зазначено, що за останні 24 місяці перед звільненням він щомісяця отримував додаткову грошову винагороду на підставі Постанови № 889, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що має підтверджуватись довідкою Військової частини НОМЕР_1 , яка знаходиться в особовій справі.
30.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити новий розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку, однак відповіді на вказану заяву до звернення до суду він не отримав.
Також матеріали справи містять копію заяви позивача від 20.08.2024 до відповідача, в якій він просив здійснити новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку, а також надати довідку (детальний розрахунок) про розміри щомісячних видів грошового забезпечення за кожен місяць останніх двох років служби.
Доказів отримання позивачем або надання відповідачем відповіді на вказану заяву до суду не надано.
Вважаючи зазначену бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права, позивач звернувся до суду з позовом про визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зважаючи на те, що станом на момент звільнення позивача зі служби та виплати йому сум грошового забезпечення (31.07.2017) стаття 233 КЗпП України діяла в редакції, якою не обмежувався строк звернення до суду у справах про стягнення належних працівнику сум при звільненні, суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень ВЧ НОМЕР_1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки відповідачем не було надано доказів нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням грошового забезпечення, до складу якого включено щомісячну додаткову грошову винагороду, а відтак, з посиланням правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06 лютого 2019 року по справі № 522/2738/17, суд вказав про наявність підстав для визнання такої бездіяльності протиправною.
При цьому суд відхилив доводи відповідача про знищення фінансової документації у місці постійної дислокації ВЧ НОМЕР_1 під час окупації міста Балаклія, оскільки на підтвердження вказаних обставин до суду також не надано жодних доказів.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважав за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Колегією суддів встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок незгоди позивача з розміром одноразової грошової допомоги при звільненні у 2017 році, яка нарахована та виплачена йому без урахування встановленої Постановою № 889 щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував щомісяця як під час проходження військової служби, так і за останні 24 місяці перед звільненням.
З приводу доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час звільнення позивача з військової служби та отримання спірної грошової допомоги (2017 рік), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме, у постановах від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 01 грудня 2019 року (справа №823/726/16), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20).
Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 16.08.2024, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
З огляду на вищенаведені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про не поширення дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX на спірні правовідносини, оскільки на час звільнення позивача зі служби та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні (2017 рік), частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними та підлягають відхиленню.
Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України “Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Тобто, станом на момент звільнення позивача зі служби (31.07.2017), редакція частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ передбачала виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв'язку з настанням особливого періоду, а тому вказана норма Закону № 2011-ХІІ підлягала застосуванню до позивача.
Положеннями частин 2-4 статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 260).
Відповідно до пункту 38.1 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з пунктом 38.2 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу та звільняються зі служби за власним бажанням, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 38.3 Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", а також тим, які станом на 16 березня 2014 року проходили службу на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і в установленому порядку не продовжили її проходження за межами тимчасово окупованої території України, одноразова грошова допомога не виплачується.
Приписами пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 889 щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Так, відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відтак, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції вважає, що остання входить до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).
Колегія суддів зауважує, що фактично відповідач не заперечує проти того, що встановлена Постановою № 889 щомісячна додаткова грошова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, входить до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, а також інші одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Разом з цим, заперечує проти задоволення позову, стверджуючи про те, що одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 у 2017 році була виплачена йому саме з урахуванням встановленої Постановою № 889 щомісячної грошової винагороди.
При цьому, незважаючи на ухвалу суду першої інстанції від 09.09.2024 про витребування від Військової частини НОМЕР_1 доказів (належним чином засвідчену копію витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 240 від 31.07.2017 року з детальною інформацією здійснених всіх виплат ОСОБА_1 , довідку (детальний розрахунок) про отримане ОСОБА_1 грошове забезпечення за останні 24 місяці перед звільненням), відповідачем не надано ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанції будь-яких документів на підтвердження нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням встановленої Постановою № 889 щомісячної грошової винагороди.
Колегія суддів зауважує, що посилаючись у відзиві на позов та в апеляційній скарзі на акт № 1189 від 25.08.2022 «Про виділення для знищення нетаємних документів та документів з грифом обмеження доступу «Для службового користування», як на доказ знищення документації відповідача в пункті постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) внаслідок пожежі, спричиненої нанесенням авіа та артилерійських ударів збройними силами рф, відповідач не надає його до матеріалів справи, що унеможливлює надання йому оцінки за правилами статей 90 та 94 КАС України.
Крім того, відповідач не позбавлений можливості надання до суду з банківської установи, в якій він обслуговується, доказів щодо проведення спірної виплати позивачу. Однак, таких дій не вчинив.
Суду взагалі не надано будь-яких документів щодо проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні.
Згідно з вимогами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а не позивача.
А відтак, не надання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доказів на спростування доводів позивача щодо неправомірності бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 та відповідно висновків суду першої інстанції, свідчить про не доведення саме відповідачем наявності підстав для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів зауважує, що відсутність розрахунково-платіжних відомостей виплачених позивачу сум в матеріалах справи не може мати наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.
Не спростовано відповідачем і посилання позивача на ненадання йому відповіді на його заяви від 30.01.2021 та від 20.08.2024 про здійснення нового розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби та здійснення виплати суми перерахунку.
За встановлених вище обставин слід дійти висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням встановленої Постановою № 889 щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 520/23470/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді О.А. Спаскін Я.М. Макаренко