19 червня 2025 р. Справа № 520/2500/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., повний текст складено 14.04.25 по справі № 520/2500/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку; зобов'язати Міністерство оборони України внести запис до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; стягнути з відповідача судові витрати по справі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у пункті 13 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 07.04.2021 вказано, що позивача знято з військового обліку військовозобов'язаних з виключенням 20.07.2023 на підставі пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У пункті 14 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 07.04.2021 також зазначено, що позивач 20.07.2023 виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Стверджує, що позивача було саме виключено з військового обліку на підставі пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Зауважує, що після виключення з військового обліку така особа набуває статусу невійськовозобов'язаного та поставити таку особу на військовий облік неможливо. В цьому полягає концептуальна відмінність від осіб, які були зняті з військового обліку. Звертає увагу, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Наголошує, що у разі, коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, які містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, він вважається недійсним. Відповідач насамперед повинен довести правомірність своєї бездіяльності щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних з вищевказаних підстав.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що вироком Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 01.11.2013 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
У пункті 13 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 07.04.2021, виданого ОСОБА_1 , містяться наступні відмітки:
- 11.11.1996 - взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 20.04.2021- знято з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 20.04.2021 - взято на військовий облік військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- 20.07.2023 - знято з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 з виключенням з військового обліку за пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У пункті 14 тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 07.04.2021, виданого ОСОБА_1 , зазначено, що 20.07.2023 позивач виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 за пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З витягу з військово-облікового документу Резерв+, сформованого 27.01.2025, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , дата уточнення даних 23.05.2024.
10.01.2025 представник позивача звернувся до Міністерства оборони України із заявою, в якій просив внести ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» як особу, яка виключена з військового обліку військовозобов'язаних за пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відповідь на заяву від 10.01.2025, яка за належністю розглянута ІНФОРМАЦІЯ_7 , листом від 14.01.2025 №305/ВОБ представника позивача повідомлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-ІХ внесено зміни до статті 37 Закону, з якої було виключено пункт 6 частини шостої, а саме виключення з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки військовозобов'язаних та резервістів, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Зазначено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-ІХ внесено зміни до статті 37 Закону, до якої включено абзац 12 пункту 2 частини 1, а саме взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у ТЦК та СП підлягають громадяни України, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань. Тому, особа, яка була раніше виключена з військового обліку як така, що була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину та не досягла граничного віку перебування у запасі зобов'язана прибути до ТЦК та СП для проходження військово-лікарської комісії та взяття на військовий облік військовозобов'язаних.
Вважаючи, що Міністерством оборони України протиправно не внесено до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про виключення позивача з військового обліку, позивач ініціював даний спір.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин України, який раніше перебував на військовому обліку призовників, і був виключений з військового обліку військовозобов'язаних, підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у разі, якщо підстави, за якими він був виключений, відпали.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).
За змістом ч.1 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно ч.7 ст.1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Статтею 37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Однак, у зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі по тексту - Закон №3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ було виключено.
За змістом ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі по тексту - Порядок №560).
Згідно з п.4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18.05.2024 редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість взяття на облік особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
Таким чином, колегія суддів вважає, що на час розгляду заяви представника позивача від 10.01.2025 у відповідача були відсутні законні підстави для виключення позивача з військового обліку військовозобов'язаних.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів запису про виключення позивача з військового обліку, з огляду на відсутність у ст.37 Закону №2232-ХІІ, станом на час розгляду поданої представником позивача заяви, такої підстави як виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Щодо посилання апелянта на частину 1 статті 58 Конституції України, колегія суддів зазначає наступне.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних.
Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі № 520/2500/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко