19 червня 2025 року справа №360/1329/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Луганського окружного адміністративного суду на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року (повне судове рішення складено 06 лютого 2025 року) у справі № 360/1329/24 (суддя в І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Луганського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди,
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Луганського окружного адміністративного суду (далі - відповідач-1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди.
Позивач просила:
1) визнати протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
2) зобов'язати Луганський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн;
3) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн;
4) зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період за період з 01.07.2024 по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно), зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді. ОСОБА_1 вказує, що 01.07.2024 і до цього часу Луганський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснює нарахування і виплату належної мені суддівської винагороди виходячи не із розміру, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (3028,00 грн - у 2024 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у розмірі 2102,00 грн.
Позивач вказує також, що державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01.07.2024 і до цього часу допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належних мені суддівської винагороди виходячи із вищезазначеного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.
Отже, наведені, на думку позивача, протиправні дії відповідача-1 та протиправна бездіяльність відповідача-2 мають своїм наслідком виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.07.2024 по теперішній час у розмірі, меншому ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VIII), а отже, порушують її права, у зв'язку із чим вона звернулась із даним позовом до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.07.2024 по 30.10.2024, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Луганського окружного адміністративного суду для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період 01.07.2024 по 30.10.2024, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Луганського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 30.10.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано Луганський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.07.2024 по 30.10.2024, обчислену виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.
Зазначив, що відповідно до частини першої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Так, згідно статті 149 цього Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.
Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі - Закон № 1928-ІХ), на 2023 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) та станом на 2024 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ (далі - № 3460-ІХ). Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30.
Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, представник відповідача-1 зазначає, що позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII.
Разом з тим, зазначена норма Закону № 3460-ІХ в судовому порядку не скасовувався, неконституційним не визнавався та є чинним.
Отже, представник Луганського окружного адміністративного суду зазначає, що з системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, представник відповідача-1 вказує, що Луганський окружний адміністративний суд, у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань.
Не погодившись з таким судовим рішенням, Відповідач-2 також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 - громадянка України.
Указом Президента України від 19 листопада 2010 року № 1046/2010 «Про призначення суддів» Кисельову Євгенію Олександрівну призначено строком на п'ять років на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду.
З 20 грудня 2010 року згідно з наказом голови Луганського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року № 255-ос, Кисельова Євгенія Олександрівна працює суддею цього суду.
Указом Президента України від 03 квітня 2017 року № 95/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначена на посаду судді цього ж суду, на якій здійснює свої повноваження до цього часу.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, позивач в період з липня 2024 року по жовтень 2024 року включно отримувала суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму в сумі 2102,00 грн.
Вважаючи, що Державна судова адміністрація України повинна була при визначенні розміру суддівської винагороди позивача діяти відповідно до Закону № 1402 та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік», а не 2102 грн, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Проте, з такими висновками місцевого суду не може погодитись судова колегія апеляційного суду.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
За змістом частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті апеляційний суд зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, Відповідач-1 діяв на законних підставах.
Водночас викладений у цій справі висновок апеляційного суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій Відповідача-1 (як і бездіяльності Відповідача-2), то похідні позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору, за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України та Луганського окружного адміністративного суду - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 360/1329/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Луганського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та зобов'язання провести нарахування та виплату суддівської винагороди - відмовити.
Повне судове рішення - 19 червня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
І. Д. Компанієць