19 червня 2025 року справа №200/8881/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року (повне судове рішення складено 03 березня 2025 року) у справі № 200/8881/24 (суддя в І інстанції Аканов О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - Управління), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення №104050004717 від 25.11.2024 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 18.11.2024 із зарахуванням до страхового стажу період догляду за малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.11.1996 по 23.11.1999 та зарахуванням до страхового та пільгового стажу періоди роботи на ВП «Шахта «Капітальна» з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011 та з 01.04.2024 по 10.09.2024 та призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 на підставі п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, починаючи з 18.11.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18.11.2024 вона звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням відповідача №104050004717 від 25.11.2024 позивачу відмовлено в призначені пенсії у зв'язку з недосягненням віку 55 років та відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. Страховий стаж визначено - 22 роки 10 місяців 28 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за списком №2 - 14 років 3 місяці 19 днів.
Вважає рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернулась до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача №104050004717 від 25.11.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язано Управління призначити позивачці з 18.11.2024 пенсію на пільгових умовах із зарахуванням до страхового та пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи на ВП «Шахта «Капітальна» з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011 та з 01.04.2024 по 10.09.2024 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року справа (№1-5/2018(746/15), із зарахуванням до страхового стажу періоду догляду за малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.11.1996 по 23.11.1999.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Заяву позивача відпрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області. Вказали, що за наданими документами страховий стаж позивача складає 22 роки 10 місяців 28 днів, у тому числі пільговий стаж роботи за списком № 2 - 14 років 3 місяці 19 днів.
За розглядом документів до страхового стажу не зараховано період догляду з 24.11.1996 по 23.11.1999 за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку у зв'язку з недолученням інформації про догляд. За даними трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1992 та уточнюючих довідок позивач працювала у ВП Шахта “Капітальна» ДП “Мирноградвугілля» у період з 25.12.2004 по 10.09.2024.
Зазначили, що до страхового та пільгового стажу за Списком № 2 не зараховано періоди роботи на ВП«Шахта «Капітальна»: з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011, з 01.04.2024 по 10.09.2024 у зв'язку з відсутністю в Реєстрі відомостей про нарахування заробітної плати та про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду.
Вважають, що позивач не має права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років) та відсутністю необхідного страхового стажу (25 років).
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 29.08.2024 №3256-5003421958.
Позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
18.11.2024 позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком (список №2).
Рішенням відповідача від 25.11.2024 №104050004717 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону у зв'язку з недосягненням віку 55 років та відсутністю необхідного страхового стажу 25 років.
В рішенні зазначено, що за наданими документами страховий стаж складає 22 роки 10 місяців 28 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за списком №2 - 14 років 3 місяці 19 днів (починаючи з 01.01.2004 страховий стаж обчислено за даними Реєстру з урахуванням сплати страхових внесків).
За розглядом документів до страхового стажу не зараховано період догляду з 24.11.1996 по 23.11.1999 за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею 3-річного віку у зв'язку з недолученням інформації про догляд.
До страхового та пільгового стажу роботи за списком №2 не зараховано періоди роботи на ВП «Шахта «Капітальна» з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011 та з 01.04.2024 по 10.09.2024 у зв'язку з відсутністю в Реєстрі інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду.
До позовної заяви позивачем надано диплом НОМЕР_4 , виданий на ім'я ОСОБА_3 про закінчення професійно-технічного училища №116 м. Димитрова з одержанням середньої освіти за професією “продавець продовольчих товарів, контролер-касир продовольчих магазинів», що затверджено рішенням державної кваліфікаційної комісії від 15 травня 1992 року, присвоєно кваліфікацію “продавець продовольчих товарів, контролер-касир продовольчих магазинів».
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 05 листопада 1996 року укладено шлюб, прізвище дружини після укладення шлюбу “ ОСОБА_5 ».
Пільговий стаж позивача підтверджується наданою трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.08.1992 року, відповідно до якої позивач:
25.12.2004 прийнята машиністом підземних машин поверхні на ДП «Мирноградвугілля» (наказ №415 від 24.12.2004);
10.09.2024 звільнена за згодою сторін (наказ №300-к від 23.09.2004).
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №983 від 30.10.2024, виданою ВП «Шахта «Капітальна» ДП “Мирноградвугілля», позивач працювала повний робочий день, виконувала роботи «гірниче виробництво» в період з 25.12.2004 по 10.09.2024, що передбачено Списком №2.
Відповідно до форми РС-право до стажу позивача відомості про зарахування спірних періодів роботи: з 24.11.1996 по 23.11.1999, з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011, з 01.04.2024 по 10.09.2024 року відсутні.
В матеріалах справи наявні:
- накази про атестацію робочих місць від 06.02.01 №01/156пр, 04.02.11 №01/170пр, 09.02.06 №01/233пр, 01.02.2016 №05/01пр, 31.07.23 №01/720пр;
- довідка №310 від 22.10.2024 про перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати за період з 01.01.2012 по 10.09.2024.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону №1058-IV. Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, згідно пункту "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті “а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах “б»-“з» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті “а»- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах “б»-“з»- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б»-“г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, доводи апелянта про недосягнення 55 річного віку для призначення пенсії є необгрунтованими: позивачка досягла встановленого законодавством віку для такого призначення в 50 років. Те саме стосується страхового стажу: для призначення пенсії позивачці законодавство передбачає наявність 20, а не 25 років (наявність достанього пільгового стаж за Списком №2 відповідачем не оспорюється).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. “б» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № l-p/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд першої інстанції оббгрунтовано вважав, що повним та ефективним поновленням порушеного права в цій частині буде зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 року.
Відповідно до ч.3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо зарахування певних періодів до страхового та пільгового стажу.
Задовольняючи повністю позов, суд першої інстанції послався на наступне.
Відповідно до ст.62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників,затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Таким чином, трудова книжка позивача, зокрема, в частині записів про роботу в спірні періоди, є належним доказом роботи позивача на вказаній посаді і у наведений період часу, а отже юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.
Щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за відсутністю страхових внесків, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на підприємство, на якому працювала позивач.
Суд першої інстанції зазначив, що, фактично, внаслідок невиконання підприємством, на якому працювала позивач, обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а та у постанову від 31 жовтня 2019 року у справі №266/1994/17.
Суд дійшов висновку, що позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працювала.
З урахуванням наведеного, на думку місцевого суду, відповідачем протиправно не зараховані до страхового та пільгового стажу позивача за Списком 2 періоди роботи на ВП «Шахта «Капітальна» з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011 та з 01.04.2024 по 10.09.2024, оскільки вказані періоди роботи підтверджуються трудовою книжкою позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Таким чином, зазначені періоди роботи мають бути зараховані страхового та до пільгового стажу позивача за Списком №2.
Проте, з такими висновками місцевого суду не в повній мірі може погодитись колегія суддів апеляційного суду.
Згідно ч. 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Крім того, положеннями п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка {Пункт 1 в редакції Постанови КМ № 1058 від 27.09.2022}.
Колегія суддів зазначає, що трудова книжка є основним, проте не єдиним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі її пільговий характер.
Позивачем до заяви про призначення пенсії подавались довідки підприємств-роботодавців, що підтверджують пільговий характер роботи.
Відповідно до п. 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відтак, при ухваленні оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії відповідачем обґрунтовано надавалась оцінка поданим позивачем документам, в тому числі, довідкам підприємств-роботодавців.
Так, суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №983 від 30.10.2024, виданою ВП «Шахта «Капітальна» ДП “Мирноградвугілля», позивачка користувалась безкоштовною відпусткою по догляду за дитиною до 5 років: 26.11.2009 - 24.11.2011, тобто, частину спірного періоду.
Аналіз наведених вище норм законодавства зумовлює такі висновки:
- основним документом, що підтверджує трудовий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, є трудова книжка;
- у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж за період до 01 січня 2004 року встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, архівними установами тощо;
- з 01 січня 2004 року страховий стаж як період, протягом якого особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески, обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Також необхідно зазначити, що системний аналіз норм Закону № 1058 дає підстави для висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачені страхові внески.
Періоди роботи, за які підприємство - страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того сплатило підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні, оскільки працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків для нарахування пенсії за н а я в н о с т і відомостей, які підтверджують нарахування заробітної плати (доходу), на які відповідно до Закону нараховуються страхові внески, не може слугувати підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Подібні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 482/434/17 та інших.
Разом з цим відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески, свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи.
Суд першої інстанції взагалі не досліджував дані в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу), що було в иправлено апеляційним судом шляхом витребування відповідної довідки.
Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) відсутні відомості про нарахування заробітної плати позивачу в періоди з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011, тому ці періоди не підлягають зарахуванню до страхового (як і до пільгового) стажу роботи.
Отже, в цій частині рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом виключення із задоволених позовних вимог вказаних періодів.
В той же час, за період з 01.04.2024 по 10.09.2024 наявні нарахування застрахованій особі - працівнику заробітної плати, тому цей період повинен зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того сплатило підприємство-страхувальник страхові внески.
Відтак, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 18.11.2024 року із зарахуванням до страхового стажу період догляду за малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:
свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);
документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Поряд з цим, за змістом вказаного рішення, позивачу не зараховано до страхового стажу період догляду матері за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення нею трирічного віку, оскільки позивачем не долучено інформації про догляд.
Згідно із пунктом «ж» статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
До 1 січня 2004 року час догляду за дитиною до трьох років зараховується до страхового стажу матері, яка на час народження дитини не перебувала у трудових відносинах, на підставі свідоцтва про народження дитини.
Так, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про народження дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 .
Суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1).
Згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, в разі подання копії свідоцтва про народження дитини пенсійний орган повинен був у розписці переліку отриманих/відсутніх документів зробити відповідну відмітку та встановити строк для подання додаткових документів (оригіналу свідоцтва).
Однак, в матеріалах справи немає інформації стосовно того, що пенсійний орган здійснив вказані дії.
Окрім того, згідно п. 2.23. Порядку №22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
Слід зазначити, що свідоцтво про народження не є документом про стаж, вік чи заробітну плату.
Жодних доказів того, що позивач не здійснювала догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідачем не надано.
Отже, доводи пенсійного органу є необґрунтованими, що, своєю чергою, призвело до протиправного не зарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення нею трирічного віку.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/8881/24 - змінити шляхом виключення із абзацу третього резолютивної частини фрагменту тексту «з 04.10.2006 по 20.02.2007, з 27.11.2009 по 31.01.2010, з 02.02.2010 по 31.03.2010, з 04.04.2010 по 28.02.2011, з 02.03.2011 по 26.11.2011 та".
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року у справі № 200/8881/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 19 червня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук