19 червня 2025 року справа №200/7770/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року (повне судове рішення складено 10 лютого 2025 року) у справі № 200/7770/24 (суддя в І інстанції Бабіч С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), відповідно до якої просив:
- визнати протиправним рішення відповідача, оформлене у вигляді листа від 15.10.2024 за вих. № 692/13293, яким ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 04.05.2024, чинній до 18.05.2024) як військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами, з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з його рапортом від 09.05.2024 на підставі положень абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 04.05.2024, чинній до 18.05.2024) як військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами, з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
В обґрунтування позову позивач вказує, що з 28.12.2020 він проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 .
09.05.2024 позивач звернувся до свого безпосереднього командира - командира розвідувальної роти ВЧ НОМЕР_1 , з рапортом про його звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній до 18.05.2024) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Через неналежний розгляд відповідачем вищевказаного рапорту позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі № 200/3059/24, яке набрало законної сили 02.10.2024, даний позов було задоволено частково і, зокрема, зобов'язано відповідача розглянути рапорт позивача від 09.05.2024 про звільнення з військової служби та прийняти вмотивоване рішення за результатами його розгляду в установленому законом порядку та строк.
На виконання рішення суду у справі № 200/3059/24 відповідачем було надано позивачу письмову відповідь на його рапорт від 09.05.2024 у формі листа від 15.10.2024 за № 692/13293, яким позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби у запас на вказаній у рапорті від 09.05.2024 підставі, оскільки поданий ним із рапортом висновок ЛКК не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Позивач із цим рішенням відповідача, оформленим у вигляді листа від 15.10.2024 за № 692/13293, не погоджується і вважає його протиправним.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене у вигляді листа від 15.10.2024 за вих. № 692/13293, яким ОСОБА_1 відмовлено у звільненні з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 04.05.2024, чинній до 18.05.2024) як військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби згідно з його рапортом від 09.05.2024 на підставі положень абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції станом на 04.05.2024, чинній до 18.05.2024) як військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, відповідач вказує, що у даному разі для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю позивач мав надати саме висновок МСЕК, а поданий разом із рапортом висновок ЛКК від 18.04.2024 № 354/8 (який складений за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, а не за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667) не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не додано до позовної заяви належних і допустимих доказів щодо наявності у нього достатніх навичок для догляду за особою на непрофесійній основі та щодо проходження позивачем підготовки і складання іспиту з основ догляду за правилами, встановленими чинним законодавством. При цьому відповідач вказує на недопустимість наданого позивачем висновку ЛКК від 18.04.2024 № 355/9 стосовно можливості позивача за станом здоров'я постійно надавати соціальні послуги, оскільки останній 18.04.2024 перебував на військовій службі та фізично не мав можливості проходити будь-які комісії, у тому числі цивільні.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
ОСОБА_1 , є громадянином України.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 24.01.2024, позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Як видно зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 24.05.1997, матір'ю позивача є ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 23.09.2011 прізвищем ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу є " ОСОБА_4 ".
Згідно з висновком ЛКК від 18.04.2024 № 354/8, складеним за формою № 080-4/о, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, ОСОБА_5 не може самостійно пересуватися і самообслуговуватися та потребує постійно стороннього догляду (діагноз: реактивний поліартрит (урогенітальна інфекція-уреаплазма), непреривно рецидивуючий перебіг, 3 стадія, з ураженням дрібних суглобів кистей, стоп, ліктьових суглобів, колінних, гомілковостопних, рентгенологічно 3 ст. в усіх перелікованих суглобах; двобічний вторинний коксартроз тазостегнових суглобів, рентгенологічно 3 ст., ФН 2 ст.; токсична енцефалополінейропатія з помірним парапарезом; порушення функції опори та пересування), рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2020 № 378 позивач був зарахований до списків особового складу цієї частини та на всі види забезпечення.
09.05.2024 позивач звернувся до свого безпосереднього командира - командира розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 , з рапортом про його звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній до 18.05.2024) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, до якого, серед іншого, додав висновок ЛКК від 18.04.2024 № 354/8.
Через неналежний розгляд відповідачем вищевказаного рапорту позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з відповідним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03.07.2024 у справі № 200/3059/24 даний позов було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача від 09.05.2024 про його звільнення з військової служби, зобов'язано відповідача розглянути рапорт позивача від 09.05.2024 про звільнення з військової служби і прийняти вмотивоване рішення за результатами його розгляду в установленому законом порядку та строк.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2024 вказане рішення суду було залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі № 200/3059/24 відповідачем було надано позивачу письмову відповідь на його рапорт від 09.05.2024, у формі листа від 15.10.2024 за № 692/13293, яким позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби у запас на зазначених у рапорті про звільнення від 09.05.2024 року підставах, оскільки поданий ним разом із цим рапортом висновок ЛКК не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я та віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з положеннями частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII установлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про ведення воєнного стану в Україні" (затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався і триває на сьогодні.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки та закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII та залежать від виду військової служби.
Так, відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції станом на момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, тобто на 09.05.2024 - дата подання рапорту позивачем) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що редакція норми абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII на момент виникнення спірних правовідносин (на відміну від редакції, яка діяла з 18.05.2024) не передбачала жодних додаткових умов для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, крім наявності хворої дружини (чоловіка), дитини, своїх чи дружини (чоловіка) батьків, які потребують постійного догляду, що повинно бути підтверджено відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК.
Як установлено судом, за висновком ЛКК від 18.04.2024 № 354/8 (форма № 080-4/о), мати позивача, ОСОБА_6 , не може самостійно пересуватися і самообслуговуватися та потребує постійно стороннього догляду.
Спірним у цій справі є питання щодо допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю та можливості його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Згідно з пунктом 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 № 2136, термін "медичний висновок" визначено як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 705 від 05.10.2020, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння)) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
За змістом пункту 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) і висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Відтак, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних із таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку, зокрема, є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
На момент виникнення спірних у цій справі правовідносин процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначалася Положенням про медико-соціальну експертизу (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), втратило чинність з 01.01.2025).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Наведене свідчить про те, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, тоді як медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
З приводу повноважень ЛКК і МСЕК на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 установлено, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 передбачено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину та час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків МСЕК відсутнє поняття "постійний догляд", що може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, який був затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066) (далі - Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належать, зокрема: видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктами 3 та 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктами 2 та 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого № ____", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110.
Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання".
Зокрема, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Водночас, щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування та потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 року № 667.
Аналогічні за змістом правові позиції були викладені у постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23.
З огляду на викладене, судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що позивачем для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю мав бути наданий лише висновок МСЕК (а не висновок ЛКК), а також щодо того, що наданий позивачем висновок ЛКК від 18.04.2024 № 354/8 складений за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407, а не за формою, яка була затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Щодо поширення чи непоширення дії норм постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" на відносини, які стосуються звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про таке.
12.06.2013 Кабінетом Міністрів України було ухвалено постанову № 413 (далі - Постанова КМУ № 413), якою затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Згідно з Переліком № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), даною Постановою КМУ № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд зазначає, що на момент прийняття Постанови КМУ № 413 норми статті 26 Закону № 2232-ХІІ не містили переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини 6 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час прийняття Постанови КМУ № 413) було визначено: "Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України".
Водночас, станом на момент виникнення спірних у даній справі правовідносин норми статті 26 Закону № 2232-ХІІ уже містили виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану положення пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII були доповнені підпунктом "г" згідно із Законом України від 01.04.2022 № 2169-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", відповідно до якого військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).
Підпункт "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою - або висновок МСЕК, або висновок ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Згідно з пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" від 01.04.2022 № 2169-IX зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Разом із тим, станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови КМУ № 413 із новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Суд зауважує, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу в застосуванні до спірних правовідносин, на відміну від Постанови КМУ № 413.
Отже, враховуючи вищенаведене, до спірних у даній справі правовідносин положення Постанови КМУ № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови КМУ № 413.
Аналогічна правова позиція була також висловлена Верховним Судом у постанові від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23.
Судом було встановлено, що для підтвердження необхідності стороннього догляду за матір'ю позивачем до рапорту від 09.05.2024 було додано, серед іншого, висновок ЛКК від 18.04.2024 № 354/8 (форма № 080-4/о), відповідно до якого його мати, ОСОБА_6 , не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує постійно стороннього догляду, рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Вказаний висновок ЛКК досліджений судом, відповідає встановленій формі № 080-4/о, містить усі необхідні реквізити та відомості, притаманні даній формі медичного висновку.
Таким чином, зазначений вище висновок ЛКК є належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII та мав бути врахований під час розгляду його рапорту від 09.05.2024 відповідачем.
Стосовно доводів відповідача про відсутність належних та допустимих доказів щодо наявності у позивача достатніх навичок для догляду за особою на непрофесійній основі, проходження позивачем підготовки і складання іспиту з основ такого догляду (у тому числі з посиланням на недопустимість висновку ЛКК від 18.04.2024 № 355/9) суд зазначає, що висновок ЛКК від 18.04.2024 № 354/8 містить рекомендації щодо догляду саме на непрофесійній основі від фізичної особи, що саме по собі усуває необхідність у наявності у позивача певних навичок для догляду, проходження підготовки чи складання іспиту.
При цьому факт проживання разом із матір'ю позивача інших членів сім'ї (її чоловіка) у даному випадку, з огляду на чинну на момент виникнення спірних правовідносин редакцію норми підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, не позбавляє позивача права на звільнення з військової служби на підставі вказаної норми у разі необхідності здійснення постійного догляду за своєю матір'ю, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров'я.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у звільненні військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на 04.05.2024, чинній до 18.05.2024) як військовослужбовця, що проходить військову службу за контрактом під час мобілізації та дії воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, яка за висновком ЛКК закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Вирішуючи питання щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно з рапортом від 09.05.2024 на підставі положень абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, приймаючи до уваги дискреційність повноважень відповідача у питаннях про звільнення військовослужбовців з військової служби, суд у даному випадку виходить із наступного.
На законодавчому рівні відсутнє поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, проте, у судовій практиці сформовано позицію щодо цього поняття, відповідно до якого під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними у разі, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, за настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що цей вибір здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Підстави та умови звільнення військовослужбовця з військової служби передбачені у законі. Якщо ці підстави та умови дотримані, відповідний орган повинен прийняти рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби. За законом у такого органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Як установлено судом у справі, що розглядається, позивачем було подано рапорт від 09.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, до якого було додано документи на підтвердження вказаних у рапорті обставин, що мали бути враховані відповідачем при розгляді рапорту.
При цьому суд зауважує, що даний рапорт не був розглянутий відповідачем у визначені законом порядку та строки, що мало наслідком звернення позивача до суду з відповідним позовом (справа № 200/3059/24), а у подальшому - повторне звернення до суду з позовом у зв'язку з письмовою відмовою відповідача у задоволенні рапорту позивача та у звільненні з військової служби на підставі поданого рапорту (лист від 15.10.2024 № 692/13293).
Разом із тим, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що для звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII позивачем були дотримані усі необхідні вимоги, а у відповідача був лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки - прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі вказаної норми.
Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина та інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України установлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в даній Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З огляду на викладене, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, з огляду на критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума понесених і очікуваних витрат у розмірі 7500,00 грн є завищеною і неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, у зв'язку з чим підлягає зменшенню до 4000,00 грн.
Стороною позивача рішення місцевого суду не оскаржено взагалі, а апеляційна скарга відповідача не містить доводів незгоди з висновками окружного суду щодо відшкодування витрат на правничу допомогу. Отже, в цій частині судове рішення не підлягає апеляційному перегляду і має бути залишено без змін.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у справі № 200/7770/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 19 червня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук