19 червня 2025 року справа №200/1415/21-а
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 200/1415/21-а (головуючий І інстанції Арестова Л.В.) за позовом Корнієнка Андрія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Корнієнко Андрій Андрійович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016 року та виплатити заборгованість з пенсії.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року позов задоволений:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії позивачу;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016 року та виплатити заборгованість з пенсії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 3 грудня 2021 року заяву позивача про заміну сторони виконавчого провадження у адміністративній справі № 200/1415/21 - задоволено: замінено боржника у виконавчому листі у справі № 200/1415/21 Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області на Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не погодилося з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального, процесуального права, просило скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що згідно Реєстру територіальної громади м. Києва адреса фактичного місця проживання, яка зазначена в заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача, АДРЕСА_1 - квартири не існує, що згідно п. 5 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є підставою для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, через подання недостовірних відомостей.
Згідно витягу з рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.11.2021 року № 86/35-01/03 дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3008-5000391690 від 02.09.2021 року скасовано відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»
Відповідно до ст. 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснений в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи, доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
На дату розгляду судом першої інстанції цієї справи позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що підтверджується матеріалами електронної пенсійної справи.
З липня 2016 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплату пенсії позивачу фактично не здійснювало, не нараховувало, що підтверджується довідкою Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 03.03.2021 року № 13346/01-16 (а.с. 47).
Листом від 22.01.2021 року відповідач повідомив, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та отримував пенсію з вересня 2014 року по червень 2016 року. Для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутися до органу ПФУ за місцем проживання з наданням відповідних документів (а.с. 18-19).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд враховує наступне.
За ч. 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі -Закон № 1058) виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1058).
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 47 Закону № 1058).
За ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009} 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч. 2 ст. 46 Закону № 1058).
Позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності підстав, передбачених статтею 49 Закону № 1058.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За змістом ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Згідно зі ст. 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Згідно зі статтею 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте, якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
За ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Судом враховано висновки Верховного Суду в постанові від 3 травня 2018 року у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18.
Відповідно до ч. 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо доводів апелянта про те, що згідно Реєстру територіальної громади м. Києва адреса фактичного місця проживання, яка зазначена в заяві про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача, АДРЕСА_1 - квартири не існує, у зв'язку з чим рішенням комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 16.11.2021 року № 86/35-01/03 дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3008-5000391690 від 02.09.2021 року скасовано відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», апеляційний суд зазначає, що на дату виникнення спірних правовідносин та дату ухвалення рішенням судом першої інстанції у цій справі, позивач, згідно з довідкою № 1228001953 від 29.12.2014 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, був зареєстрований в Дніпропетровській області, а не в м. Києві (а.с. 40 зв.б.).
Отже, на дату ухвалення рішення судом першої інстанції від 23.03.2021 року позивач був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа у Дніпропетровській області та перебував на обліку в ГУПФУ в Дніпропетровській області.
При цьому, скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3008-5000391690 від 02.09.2021 року з місцем реєстрації у м. Києві, жодним чином не стосується періоду спірних правовідносин цієї справи і не впливає на правомірність висновків суду в цій справі.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії позивачу;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01.06.2016 року та виплатити заборгованість з пенсії.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі № 200/1415/21-а за позовом Корнієнка Андрія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 19 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко