19 червня 2025 року справа №360/1296/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сєвєродонецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 1 листопада 2023 року у справі № 360/1296/23 (головуючий І інстанції Ірметова О.В.) за позовом виконувача обов'язки керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області до Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
Виконувач обов'язки керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: випускнику Рубіжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; випускниці Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, передбаченої ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» випускникам навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: випускнику Рубіжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; випускниці Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 Рубіжанської міської ради Луганської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , кожному.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року позов повернуто заявнику згідно пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України.
Прокурор не погодився з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити до суду першої інстанції для розгляду через порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів посилався на те, що судом неправильно застосовано ст. ст. 6, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ст. ст. 2, 5, 6, 53, 90, 242 КАС України, а також не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 303/5848/16-а, 03.10.2019 у справі №303/5849/16-а, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, у справах № 200/11907/18, № 200/11924/18, № 620/1668/19 та № 620/1153/19, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а .
Небажання ССД РМВА Луганської області використовувати надані законодавством повноваження щодо звернення до суду є виключною підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. У даному випадку прокурором визначено та встановлено поважні причини, необхідні й достатні дані для представництва інтересів держави, яка є тим органом, який функціонує в суспільстві для формулювання і захисту громадських інтересів, а тому державна політика у цій сфері зачіпає інтереси суспільства.
З урахуванням викладеного, прокурор звернувся до суду з вказаним позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог ст. ст. 46, 52 Конституції України та, прийнятих на її основі інших нормативно правових актів, гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно .
Апеляційним судом витребувано у Луганського окружного адміністративного суду справу, який надіслав матеріали справи, які сформовані в електронній формі та частково в паперовій формі.
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
В обгрунтування позову в.о. обов'язків керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області зазначив, що відповідно до інформації, наданої Рубіжанською міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області, встановлено факт закінчення у 2021-2022 навчальному році 9 класів навчальних закладів Рубіжанської міської територіальної громади ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мають статус дитини-сироти, а також факт не виплати вказаним випускникам одноразової грошової допомоги в розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку відповідно до ст. 8 Закону №2342-IV.
Водночас, Управлінням освіти Рубіжанської міської військової адміністрації листом від 15.06.2023 № 194 повідомлено про неможливість надати інформацію щодо переліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа, які впродовж 2021-2022 років стали випускниками навчальних закладів та які не отримали встановлену чинним законодавством одноразову грошову допомогу в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, через те, що керівництвом Рубіжанської міської ради Луганської області жодні документи, створені в процесі діяльності як міської ради, так і управління освіти як виконавчого органу міської ради, Рубіжанській міській військовій адміністрації не передавались.
Рубіжанською міською військовою адміністрацією Сєвєродонецького району Луганської області в листі від 28.07.2023 №вих/1369-1/2023 повідомлено про неможливість надання відповідних рішень/розпоряджень про надання статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також копій документів про зарахування до навчальних закладів та відрахування вказаних осіб із навчальних закладів з тих же причин, що і зазначено у листі Управління освіти Рубіжанської міської ВА від 15.06.2023.
Службою у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (далі - ССД РМВА Луганської області) у листі від 02.06.2023 № 127 повідомлено про те, що у зв'язку з тим, що територія Рубіжанської міської територіальної громади Луганської області, на даний час є тимчасово окупованою територією України неможливо надати зазначені в запиті прокурора копії документів на дітей вказаної категорії.
При цьому, на запити Сєвєродонецької окружної прокуратури №52/2-500вих-23 від 29.09.2023 Рубіжанською спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів № 10 Рубіжанської міської ради Луганської області та № 52/2-499вих-23 від 29.09.2023 Рубіжанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 3 Рубіжанської міської ради Луганської області надано накази про відрахування з навчальних закладів вказаних учнів.
Наказом Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 10 Рубіжанської міської ради Луганської області № 43 від 15.06.2022 «Про відрахування учнів 9-х класів та переведення до інших закладів освіти» ученицю 9-Б класу ОСОБА_2 відраховано із закладу освіти із врученням свідоцтва про здобуття базової середньої освіти.
Наказом Рубіжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 Рубіжанської міської ради Луганської області від 30.06.2022 № 41 «Про відрахування зі складу учнів 9 класу» відраховано учня 9 класу ОСОБА_1 та прийнято рішення про видачу свідоцтва про здобуття базової загальної середньої освіти та додатку до нього.
На запит Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області від 02.08.2023 ССД РМВА Луганської області листом №вих/235/ від 14.08.2023 надано витяги з обліково-статистичних карток на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до яких:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 надано статус дитини-сироти рішенням Рубіжанського виконкому від 23.12.2009 № 791;
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини-сироти рішенням виконавчого комітету Рубіжанської міської ради від 19.11.2019 №2257.
Навчальним закладом зазначено, що виплати не здійснювались, оскільки порядок допомоги, зазначеної у ч. 7 ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV саме для закладів загальної середньої освіти не розроблявся, тобто механізм виплати не передбачений нормами законодавчих актів. Не визначено також законодавством й механізм виплат та отримання цієї допомоги дитиною, що знаходиться на окупованій території України або на території російської федерації, так як, школи не можуть проводити будь-які виплати державі агресору. Водночас школа вважає за можливе застосувати в даному випадку норми, встановлені Порядком надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 823 від 25.08.2005 року та використовуючи аналогію закону очікує коли дитина зможе вийти на зв'язок для отримання відповідної допомоги.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд враховує наступне.
За п. 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.ч. 3-5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Разом з тим, варто вказати, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій (бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже, і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
Згідно з абз. 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту і зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Таким чином, виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України з'ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Тому, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року у справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року у справі № 380/2266/21, від 02 грудня 2021 року у справі № 320/10736/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 0440/6596/18.
Громада володіє деякими ознаками суб'єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов'язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.
Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.
Це відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19.
Виходячи з таких критеріїв, у разі якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2022 року у справі № 910/5201/19.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
(2) у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб'єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, яке, на його переконання, полягало у тому, що Службою у справах дітей не виконуються покладені на неї повноваження щодо виплати спірної грошової допомоги випускникам, які мають статус дитини-сироти або дітей, позбавлених батьківського піклування, а захист цих інтересів у спірних відносинах повинна здійснювати саме Служба у справах дітей, яка однак жодних дій з цією метою не вчиняла, що й зумовило подання цього позову в особі вказаного органу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 наведено правову позицію, за якої прокурор має право звернутися відповідно до порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», із позовом в інтересах держави, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.
Згідно із частинами першою, другою статті 12 Закону України від 13 січня 2005 року № 2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Закон № 2342-IV) безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.
Служба у справах дітей:
- бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів; оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом;
- оформляє клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- здійснює контроль за умовами влаштування і утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- здійснює моніторинг діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
- здійснює інші заходи стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Близькі за змістом положення містяться й у постанові Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», якою затверджено Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини (далі - Порядок № 866).
Абзацом шостим пункту 3 Порядку № 866 визначено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також стосовно здійснення передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).
Відповідно до пункту 3-1 Порядку № 866 з метою створення належних умов для забезпечення реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї, підтримки сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, і захисту прав дітей у таких сім'ях органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, інші заклади та установи, зокрема структурні підрозділи районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад з питань освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі тощо, служби у справах дітей, центри соціальних служб, фахівці із соціальної роботи або інші надавачі соціальних послуг, органи Національної поліції, територіальні органи ДСНС та підпорядковані підрозділи, спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правової допомоги, регіональні та місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, бюро правової допомоги, суди, органи прокуратури, уповноважені органи з питань пробації, інші загальні та спеціалізовані служби підтримки осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - уповноважені суб'єкти) забезпечують виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, за місцем їх проживання (перебування), надання їм послуг у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, інформують інших уповноважених суб'єктів у разі необхідності здійснення комплексних заходів щодо захисту прав та інтересів таких дітей і надання підтримки їх сім'ям (у разі наявності) відповідно до Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 р. № 585.
Отже, з наведених правових норм слідує, що держава здійснює захист прав дітей, у тому числі через діяльність служб у справах дітей, які безпосередньо забезпечують реалізацію на території відповідних рад державної політики з питань захисту прав дітей. При цьому передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на служби у справах дітей.
Суд зазначає, що у розумінні положень пункту 8 частини першої статті 4, статті 46 КАС України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
За матеріалами справи встановлено, що прокурор, визначаючи позивачем Службу у справах дітей, фактично звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
У цьому випадку, з урахуванням положень статті 53 КАС України, Служба у справах дітей є органом, який формально набув статус позивача у означеному спорі, а отже, заявлені у цій справі позовні вимоги першочергово мають бути спрямовані на захист прав та інтересів такого органу (які уособлюють інтереси держави).
В позовній заяві фактично викладені факти порушення або загрози порушення не інтересів держави, захист яких має здійснювати Служба у справах дітей, а порушення інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким при закінченні навчального закладу не виплачено одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV.
Положеннями частини сьомої статті 8 Закону № 2342-IV передбачено, що випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.
Таким чином, невиплата одноразової грошової допомоги порушує інтереси саме осіб - випускників навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а не відповідної Служби.
В цьому випадку інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не збігаються з інтересами держави, оскільки саме держава не виплатила через свої уповноважені органи їм одноразову грошову допомогу після закінчення навчального закладу.
Отже, в межах цієї справи прокурор фактично звернувся не в інтересах держави в особі Служби у справах дітей, а в інтересах конкретних фізичних осіб, що не можна вважати зверненням до суду з вимогами в інтересах держави.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітніми особами та мають законних представників - опікунів, які є законними представниками у розуміні ст. 56 КАС України.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що законні представники неповнолітніх осіб, мають бажання ініціювати такий спір на захист прав чи інтересів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , чи висловлювали свою неспроможність захистити права осіб, які перебувають під опікою, самостійно, у зв'язку з чим є потреба захисту його інтересів органами прокуратури.
Суд не виключає, що представництво цих же осіб у суді може здійснюватися й прокурором в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якою встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Крім того, суд зазначає, що прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів вищевказаних громадян, однак повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, нездійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.
В означеному ж випадку підстави для звернення до суду з цим позовом прокурор обґрунтовував порушенням саме інтересів держави у сфері охорони дитинства й тим, що Служба у справах дітей, в інтересах якої подано позов, і яка, на думку прокурора, уповноважена здійснювати функції держави у спірних прав, захисту цих інтересів, у тому числі в судовому порядку, не здійснює.
Разом з тим, як вже зазначалось вище, з позовної заяви прокурора не вбачається існування у спірних відносинах інтересів держави, захист яких необхідно здійснювати у обраний прокурором спосіб, а наявність визначених законом підстав для представництва ним в суді інтересів вищевказаних осіб не доведена з посиланням на ті обставини, які вказані у частині другій статті 23 Закону України «Про прокуратуру», і можуть зумовлювати право прокурора на подання такого позову.
Крім того, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2005 року № 823 «Порядок надання одноразової допомоги дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, після досягнення 18-річного віку», на яку прокурор посилається, як на підставу виплату одноразової допомоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , встановлює віковий ценз дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування - після досягнення 18-річного віку. За матеріалами справи зазначені діти не досягли 18-річного віку.
За ст. 1 Закону № 2342-IV особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування, відносяться до категорії осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Згідно з ч. 1 статті 56 КАС України права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.
За ч. 2 статті 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що цей адміністративний позов подано, насамперед, в інтересах фізичних осіб, представництво інтересів яких прокурором не доведено (прокурором, у цьому випадку, таку особу навіть не повідомлено про пред'явлення цього позову), а не держави.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 18 листопада 2021 року у справі № 140/4953/20 та від 08 серпня 2023 року у справі № 120/2940/23.
Отже, у справі, яка розглядається, прокурор, зазначаючи у своєму позові про необхідність захисту інтересів держави, не навів належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме виражається порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, сумісні з вказаними у цій ухвалі критеріями, підлягають судовому захисту.
Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що у означеній справі прокурором не доведено наявності підстав для звернення до суду в інтересах держави або в інших, визначених законодавством випадках.
Апеляційним судом згідно ч. 5 ст. 242 КАС України враховано правовий висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 березня 2024 року у справі № 340/11/23, Верховного Суду в постанові від 2 жовтня 2024 року у справі № 360/917/23.
Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви прокурору.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвала прийнята з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 53, 169, 241, 242, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Сєвєродонецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 1 листопада 2023 року у справі № 360/1296/23 за позовом виконувача обов'язки керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Служби у справах дітей Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області до Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 19 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко