Апеляційне провадження № 22-ц/824/8767/2025
Справа № 759/17821/24
Іменем України
18 червня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Горбенко Н.О. в м. Київ 30 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 300000 грн.
Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідач ОСОБА_3 06 березня 2024 року приблизно о 12:55, керуючи автомобілем Huyndai д.н.з. НОМЕР_1 у м. Києві, виїхала на тротуар та газон, в результаті чого скоїла наїзд на позивача ОСОБА_1 , яка в цей час рухалась тротуаром. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми хребта: компресійного перелому тіла 2-го поперекового хребця, підшкірний крововилив у нижній третині правої гомілки по задній поверхні, які мають ознаки середнього ступеню тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я строком понад 21 добу. Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року в справі № 759/11268/24 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн. на користь держави, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність водія Huyndai д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована в АТ «СГ «ТАС» з лімітом відшкодування страхової суми за шкоду життю та здоров'ю в розмірі 320 000 грн., франшиза 0 грн. На виконання вимог положень ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вона звернулася з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування та надала всі необхідні документи. Ушкодження здоров'я ОСОБА_1 визнано страховим випадком та відкрито страхову справу. Згідно виписки банківської картки ОСОБА_1 , на її рахунок надійшли кошти в розмірі 32344,69 грн. страхового відшкодування.
Крім того, діями ОСОБА_3 їй завдано моральну шкоду, оскільки ігнорування ОСОБА_3 правил дорожнього руху призвело до того, що ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження, які з урахуванням віку позивача, негативно вплинули на подальше її життя. ОСОБА_1 змушена лікуватись до сьогоднішнього дня, без знеболювальних засобів вона не може спати та продовжує лікувати наслідки травми. Відновлення її організму за отриманих пошкоджень потребує набагато більше часу, ніж для людини молодшого віку. Довготривале відчуття фізичного болю та подальшого дискомфорту, пов'язаного із реабілітацією, значні для потерпілої витрати на лікування спричинили серйозний обсяг моральних страждань для потерпілої. Крім безумовного фізичного болю, дорожньо-транспортна пригода негативно вплинула на емоційний стан позивача, яка після дорожньо-транспортної пригоди не відчуває себе в безпеці на вулиці, ситуація, в якій вона отримала травми, змінила її життя, через пережиті негативні емоції та потрясіння позивач постійно перебуває у стурбованому та дратівливому стані, у неї погіршився сон та з'явилось постійне відчуття тривоги. Через байдужість ОСОБА_3 позивачем багато часу витрачено на пошук способів відновлення свого порушеного права. Будучи потерпілою особою, ОСОБА_1 була змушена звертатись до адвоката за допомогою, оскільки ОСОБА_3 не вжила жодних заходів для мирного врегулювання конфлікту, не приймала участі у лікуванні, не надала жодної матеріальної та моральної підтримки, не вибачилась перед потерпілою. Отже, неправомірними діями ОСОБА_3 їй завдано моральну шкоду, яка полягає в сильних фізичних та душевних стражданнях, що виникли в зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, нервовому стресі, який вона відчуває і до сьогодні. З урахуванням зазначено, завдану моральну шкоду вона оцінює в 300000 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року позов частково задоволено, стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 75000 грн., судовий збір в розмірі 750 грн., в решті позову відмовлено.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мельниченка М.С. про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила змінити рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року в частині розміру стягнутої моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 300000 грн.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що згідно виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 4563, ОСОБА_1 з 08 березня по 13 березня 2024 року перебувала в стаціонарі з діагнозом компресійний перелом тіла L2 хребця 1 ст., виражений больовий синдром, забій м'яких тканин правої гомілки. 12 березня 2024 року ОСОБА_1 здійснено хірургічне втручання, а саме вертебропластику тіла L2 хребця. Згідно висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 29 травня 2024 року, потерпілій були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день. Така тривала втрата працездатності і обмеження у звичному для потерпілої способу життя завдали останній вагомої моральної шкоди, адже довготривале відчуття фізичного болю та подальшого дискомфорту, пов'язаного із реабілітацією, значні для потерпілої витрати на лікування спричинили серйозний обсяг моральних страждань для ОСОБА_1 .
Вказана обставина негативно вплинула і на емоційний стан позивача, яка через пережиті негативні емоції постійно перебуває у стурбованому та дратівливому стані, у неї погіршився сон та з'явилось постійне відчуття тривоги. Вона змушена витрачати багато часу на пошук способів відновлення свого порушеного права. ОСОБА_3 не вжила жодних заходів щодо мирного врегулювання конфлікту, не приймала участі в лікуванні, не надала жодної матеріальної та моральної підтримки, не вибачилась перед потерпілою.
Наводила зміст ст. 1166, 1167, 1168 ЦК України, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судову практику ЄСПЛ у рішеннях «Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії», згідно яких в справах про присудження морального відшкодування суд має визначати розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації; правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 05 грудня 2018 року в справі № 210/5258/16-ц, згідно яких сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Вказувала, що з урахуванням немайнових збитків потерпілій ОСОБА_1 вчиненим кримінальним правопорушенням спричинено моральну шкоду внаслідок одержаних тілесних ушкоджень, вона перенесла як фізичний біль, так і психологічні страждання через втрату здоров'я та звичного нормального способу життя, тому, враховуючи обставини справи, характер та глибину моральних страждань потерпілої, їх наслідки і інші негативні впливи внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, з врахуванням вимог розумності і справедливості, відшкодування моральної шкоди необхідно визначити в розмірі 300000 грн.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 18 червня 2025 року учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі представник позивача Калугін Д.О., присутній у минулому судовому засіданні - під розписку, а сторона відповідача - шляхом направлення судової повістки-повідомлення на поштову адресу, яка була вручена 19 травня 2025 року.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мельниченка М.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із зайнятістю представника позивача у іншому судовому провадженні, до клопотання долучено копію електронного листа Кременецького районного суду Тернопільської області від 18 червня 2025 року з повідомленням про призначення справи до розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи позивача щодо підстав скасування судового рішення, її інтереси в Київському апеляційному суді також уповноважений представляти адвокат Калугін Д.О. за ордером ВТ № 1060064, докази припинення повноважень якого в матеріалах справи відсутні, відтак відсутність сторони позивача під час розгляду її апеляційної скарги жодним чином не порушує її процесуальні права.
Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивачу спричинено душевні страждання, яких вона зазнала у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, враховуючи вимоги розумності і справедливості, на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 75000 грн., а визначена позивачем сума у розмірі 300000 грн. є завищеною.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що згідно вироку Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, який набрав законної сили 18 липня 2024 року, по справі №759/11268/24, ОСОБА_3 06 березня 2024 року приблизно о 12.55 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «Hyundai Gedz» д.н.з. НОМЕР_1 , діючи із кримінальною протиправною недбалістю, а саме не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити, рухаючись проїзною частиною дороги виїзду з парковки ТЦ «Академ Сіті», яка межує із тротуаром та обладнана шлагбаумом, по пр. Палладіна, 16/39 у м. Києві, у напрямку вул. Василя Стуса, в порушення вимог п.п. 1.3, 1.5, 1.7, підпункт «б» п. 2.3, п.п. 11.13, 12.3 Правил Дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (надалі Правила), проявила неуважність до дорожньої обстановки, виїхала на тротуар та газон, в результаті чого скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка в цей час рухалась тротуаром у напрямку вул. Василя Стуса, зі сторони ТЦ «Академ Сіті». Водій ОСОБА_3 , своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинила пішоходу ОСОБА_1 тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості. Таким чином, у прямому причинному зв'язку із даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками є порушення водієм ОСОБА_3 Правил, а саме: п.п. 1.3, 1.5, 1.7, підпункт «б» п. 2.3, п.п. 11.13, 12.3.
Зазначеним вироком ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу у розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) грн. на користь держави, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік (а. с. 18-19).
Згідно висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 29 травня 2024 року №042-831-2024, дані інструментальних досліджень вказують на наявність перелому 2-го поперекового хребця, що дозволяє стверджувати, що як відновлення анатомічної цілісності вказаної кістки так і власно функції даної анатомічної ділянки, буде перевищувати 21 добу (звичайні строки консолідації такого перелому та відновлення функції травмованої ділянки перевищують 21 добу), а саме цей строк враховувати при визначенні тривалості розладу здоров'я, як судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Вивчена медична документації свідчить про відсутність явищ, небезпечних для життя, після спричинення вказаного тілесного ушкодження. Тому, є підстави стверджувати, що тілесне ушкодження, вказане у п. а) даних Підсумків, відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу, відповідно п. п. 4.6, та 2.2.1. а/, в/ «Правил». Відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок та початок відновлення порушеної функції по місцю утворення синців, саден у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб. Вказані строки відображають тривалість розладу здоров'я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Саме тому, тілесне ушкодження, вказане в п. б) даних Підсумків відноситься до легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу у здоров'я), відповідно п.п. 1.5.2, 2.3.5. та 4.6. «Правил» (а.с. 14-17).
Згідно виписки №4563 із медичної картки стаціонарного хворого, видану на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 перебувала у стаціонарі у період з 08 березня 2024 року по 13 березня 2024 року зі діагнозом: ЗТХ. Компресійний перелом тіла L2 хребця І ст., на фоні вираженого остеопорозу. Виражений больовий синдром. Забій м/тк. Правої гомілки. 12 березня 2024 року відбулось хірургічне втручання, а саме: вертебропластика тіла L2 хребця (а. с. 10).
В матеріалах справи також наявні довідка №447 КНП «Київська міська клінічна лікарня №17» від 06 березня 2024 року та заключення рентгенографії від 08 березня 2024 року (а. с. 11, 12-13).
Згідно полісу №ЕР-218303653 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховиком є Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», страхувальником є ОСОБА_3 , забезпечений транспортний засіб: HYUNDAI Getz, номерний знак НОМЕР_2 . Строк дії договору встановлено з 00 год. 00 хв. 15 грудня 2023 року по 14 грудня 2024 року включно (а. с. 6).
02 квітня 2024 року ОСОБА_1 направила АТ «СГ «ТАС» (приватне) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (а. с. 7) та заяву про страхове відшкодування (а. с. 8).
Згідно виписки по надходженням по картці / рахунку ОСОБА_1 , 08 серпня 2024 року на рахунок позивача надійшли кошти у розмірі 32 344,69 грн. із деталями операції: «Безготівкове зарахування. Коментар до платежу: АТ «SH «TAS» (PRYVATNE) Strakh. vidsh. po Doh. № НОМЕР_3 vid 07.12.2023, …» (а. с. 20).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено судам, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України).
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер.
Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що вироком Святошинського районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року, який набрав законної сили 18 липня 2024 року, по справі №759/11268/24 (пр. №1-кп/759/1330/24) встановлено, що водій ОСОБА_3 своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинила пішоходу ОСОБА_1 тілесне ушкодження середнього ступеню тяжкості, позивачу спричинено душевні страждання, яких вона зазнала у зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, і тому має право на відшкодування моральної шкоди.
В постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) викладено правовий висновок, згідно якого, по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц (провадження № 61-3593св19), згідно яких «практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах».
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 753/4289/23, провадження № 61-7327св24).
В постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 127/13341/20 (провадження № 61-12797св21) викладено правовий висновок, згідно якого у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд першої інстанції врахував тривалість перебування позивача на лікуванні внаслідок отриманих травм, проведення хірургічного втручання, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, глибину душевних та психічних страждань, пов'язаних із шкодою, завданою здоров'ю, порушення нормального ритму життя та тяжкість вимушених змін (обмеження, пов'язані із отриманими травмами).
В результаті повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи, перевірених доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що сума в 75000 грн. є цілком адекватною завданій позивачу шкоді, водночас справедливою, в той час як розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 300000 грн., що просить стягнути ОСОБА_1 , не відповідає вимогам співмірності, розумності і справедливості.
З огляду на встановлені обставини справи достатньо справедливою сатисфакцією за спричинену моральну шкоду є стягнення на користь позивача 75000 грн., а доводи апеляційної скарги, що тривала втрата працездатності і обмеження у звичному для потерпілої способу життя завдали останній вагомої моральної шкоди, позивач через пережиті негативні емоції постійно перебуває у стурбованому та дратівливому стані, у неї погіршився сон та з'явилось постійне відчуття тривоги, вона змушена витрачати багато часу на пошук способів відновлення свого порушеного права, а відповідач не вжила жодних заходів щодо мирного врегулювання конфлікту, не приймала участі в лікуванні, не надала жодної матеріальної та моральної підтримки, не вибачилась перед потерпілою, - зводяться до незгоди з правильними висновками суду першої інстанції, яким таким доводам позивача було надано належної оцінки, є необґрунтованими та відхиляються апеляційними судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.