Справа № 759/4742/24 Головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М.
Провадження № 22-ц/824/7921/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
18 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що 15 листопада 2023 року сталася ДТП на Кільцевій дорозі в м. Києві за участю транспортного засобу «Dodge Dart», д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням та транспортного засобу «DAF», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі зазнали технічних ушкоджень.
Відповідно до постанови суду від 12 грудня 2023 року винним у вчиненні вказаної ДТП визнано ОСОБА_2 , відповідальність якого як водія «DAF», д.нз. НОМЕР_2 , на момент ДТП була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/3541190 в АТ «СГ «ТАС».
Позивач звернувся до судового експерта ОСОБА_4., яким було складено висновок № 209 від 14 грудня 2023 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту із врахуванням коефіцієнту фізичного зносу замінних складових частин пошкодженого транспортного засобу складає 76 470,35 грн, а вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу замінних складових частин пошкодженого транспортного засобу - 162 077,99 грн.
16 січня 2004 року АТ «СГ «ТАС» на користь позивача було сплачено 73 265,77 грн страхового відшкодування з врахуванням франшизи за полісом у розмірі 3 200,00 грн.
Вказував, що різниця між фактичним розміром шкоди (вартість відновлювального ремонту без врахування коефіцієнту фізичного зносу складових частин пошкодженого транспортного засобу) та страховим відшкодуванням складає 85 607,64 грн (162 077,99 грн - 76 470,35 грн), яка має бути компенсована за рахунок винуватця ДТП, тобто відповідача.
Окрім того, внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , позивачу було спричинено моральну шкоду, яка полягала у глибоких психологічно-душевних стражданнях з приводу пошкодження його транспортного засобу, тяжких вимушених негативних змінах в житті і життєвих стосунках з рідними. Розмір заподіяної немайнової шкоди складає 10 000,00 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у розмірі 85 607,64 грн, моральну шкоду - 10 000,00 грн, франшизу - 3 200,00 грн, вартість проведення автотоварозначної експертизи - 3 500,00 грн та витрати по сплаті судового збору - 2422,40 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач в особі представника - ОСОБА_3. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що твердження суду про те, що для відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням необхідно довести суду факт проведення ремонту автомобіля, не ґрунтується на жодній нормі закону та прямо суперечить приписам статті 22 ЦК України, а також сталій судовій практиці, що сформована у постановах Верховного Суду України.
Оскільки 85 607,64 грн різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодування в повному обсязі перебуває в межах відповідальності відповідача, як винуватця ДТП і не охоплюється страховим відшкодування, та є витратами, які позивач мусить зробити для відновлення свого порушеного права, то на думку позивача, вони безумовно підлягають до стягнення на його користь.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди та вартості проведеної автотоварознавчої експертизи, суд першої інстанції виходив з того, що вони є похідними від вимоги про стягнення різниці між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням.
Позивача наголошує, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди не є похідною від вимоги про стягнення матеріальної шкоди, адже виникла через факт пошкодження майна з вини відповідача. Отже, висновки до яких прийшов суд першої інстанції, є необґрунтовані.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача і третьої особи до суду апеляційної інстанції не надійшов, однак відсутність відзиву в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
18 червня 2025 року представник позивача - ОСОБА_3. надіслав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю проходження ним ВЛК та неможливістю бути присутнім на судовому засіданні.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (див. зокрема,постанови Верховного Судувід 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», сформував усталений підхід до визначення критеріїв розумності тривалості судового провадження, згідно з якими підлягають врахуванню такі обставини: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (наприклад, рішення у справах «Юртаєв проти України» від 31 січня 2006 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року, «Вергельський проти України» від 12 березня 2009 року).
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника позивача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи та з огляду на те, що він був належним чином повідомлений про призначене судове засідання в суді апеляційної інстанції, з урахуванням категорії даної справи, яка розглядалась районним судом в порядку спрощеного позовного провадження, строків її розгляду тадоводів апеляційної скарги, в межах яких підлягає перегляду рішення суду першої інстанції, на підставі статей 369, 372 ЦПК України клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи залишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за його відсутності.
Інші учасники справи у судове засідання суду апеляційної інстанції також не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року у справі № 759/23862/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 23).
Як вбачається із зазначеної постанови, 15 листопада 2023 року приблизно о 20 год. 00 хв. у м. Києві по вул. Кільцева дорога навпроти вул. Зодчих, 5-А, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом DAF XF 953380, д.н.з. НОМЕР_3 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив зіткнення з транспортним засобом Dodge Dart, д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 власником автомобіля Dodge Dart, д.н.з. НОМЕР_1 , є позивач ОСОБА_1 (а.с. 22).
Відповідно до висновку експерта № 209 за результатами проведення автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту автомобіля Dodge Dart, д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП 15 листопада 2023 року, складеного 14 грудня 2023 року СПД ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_1 , вартість відновлювального ремонту цього автомобіля без урахування коефіцієнту фізичного зносу складників, внаслідок ДТП від 15 листопада 2023 року складає 162 077,99 грн, а вартість відновлювального ремонту із урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників становить 76 470,35 грн (а.с. 10-15).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія «DAF», д.н.з. НОМЕР_2 , була забезпечена полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ/3541190 в АТ «СГ «ТАС».
За фактом вищевказаної ДТП 20 листопада 2023 року позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до АТ «СГ «ТАС» (а.с. 8).
Листом від 24 січня 2024 року № 00184/0124 АТ «СГ «ТАС» повідомило позивача, що вказана ДТП визнана випадком і страховик визначив страхове відшкодування без ПДВ на запчастини у розмірі 76 465,77 грн. Франшиза згідно полісу становить 3 200,00 грн. АТ «СГ «ТАС» 16 січня 2024 року перерахувало позивачу страхове відшкодування у розмірі 73 265,77 грн (а.с. 24).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що він поніс витрати на ремонт свого автомобіля саме у розмірі 162 077, 99 грн, а отже його вимога про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 85 607,64 грн є недоведеною.
Крім того, суд зазначив, що позивачу страховою компанією відшкодована шкода, пов'язана з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Натомість, позивач просить стягнути з відповідача різницю між виплатою страхового відшкодування та завданою матеріальною шкодою без урахування зносу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці вимоги є похідними від позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, а тому не підлягають до задоволення.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності, як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) шкоди.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
За приписами частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди.
Між сторонами існує спір, що виник з деліктного зобов'язання про відшкодування шкоди власнику пошкодженого майна (транспортного засобу) винною особою - заподіювачем шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, частиною першої якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до абзацу 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Зазначена норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком (МТСБУ). Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
Отже, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У даному випадку позивачем як потерпілою особою пред'явлено вимогу до відповідача як винуватця ДТП про відшкодування залишку між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яку виплатило АТ «СГ «ТАС», для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу в ДТП, розмір якої встановлено висновок експерта № 209 від 14 грудня 2023 року за результатами проведення автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості відновлювального ремонту автомобіля Dodge Dart, д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого внаслідок ДТП 15 листопада 2023 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона не зобов'язує потерпілого визначати розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, відповідно до вже сплаченої реальної вартості виконання відповідних відновлювальних робіт.
У постанові від 30 жовтня 2019 року в справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18) Верховний Суд, розглядаючи подібну справу, зробив висновок про те, що посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу відмови у стягненні шкоди з ОСОБА 2 , на те, що витрати стягуються судом лише після проведення ремонтних робіт автомобіля та доведеності їх сплати є помилковими, не ґрунтуються на законі і не відповідають обставинам цієї справи. Позивачем заявлено вимоги, зокрема до ОСОБА_2, про відшкодування заподіяної ним ОСОБА 1 шкоди (збитків) до яких законом віднесено також і витрати, які особа як вже зробила так і мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Позивачем надано докази на підтвердження завданих йому реальних збитків (вартості відновлювального ремонту) у розмірі 90 477,94 грн, а відповідачами не спростовано заявлений позивачем розмір шкоди будь-якими іншими належними доказами.
У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року за наслідками розгляду справи № 755/7666/19 також зазначено, що відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням. Розглядаючи спір за аналогічних обставин предмету та підстав позову. Верховний Суд у справі № 755/7666/19 задовольнив позовні вимоги позивача та визнав, що винна особа повинна сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому, суд касаційної інстанції визнав, що таке відшкодування повинне бути виплачене безумовно, без встановлення доведення факту ремонту автомобіля, оскільки судом зазначено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутнє, однак він має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказаний правовий висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 344/3008/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 709/370/20, який підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Системний аналіз статті 22 ЦК України частини другої статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Зазначений висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17, що відповідає висновку, зробленому у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 645/3746/16, згідно якого за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає, оскільки у справі, що переглядається, позивач заявив вимогу не про стягнення повної вартості автомобіля, а щодо стягнення вартості відновлювального ремонту автомобіля, в результаті його пошкодження при ДТП, винуватцем якого є відповідач.
З врахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в порушення наведених норм матеріального права безпідставно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу виходячи з того, що він вже отримав від страхової компанії таке відшкодування з врахуванням фізичного зносу автомобіля. При цьому суд першої інстанції не врахував, що такий підхід застосовується для розрахунку розміру страхового відшкодування потерпілій особі лише страховиком заподіювача шкоди, тоді як у даному випадку слід брати до уваги вартість відновлювального ремонту автомобіля без урахування його фізичного зносу.
За таких обставин ОСОБА_2 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити ОСОБА_1 вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без врахування його фізичного зносу, оскільки такий розмір відшкодування визначено згідно вимог чинного законодавства і позивачем заявлено ці вимоги у зв'язку з необхідністю відновлення автомобіля з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу).
Позивачем надано належні докази на підтвердження завданих йому збитків у вигляді витрат, які він змушений буде зробити для відновлення свого майна до попереднього стану (вартості відновлювального ремонту), тому він вправі вимагати відшкодування завданих збитків у повному обсязі відповідно до вимог статей 22, 1192 ЦК України.
Так, відповідно до висновку № 209 від 14 грудня 2023 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без врахування коефіцієнта фізичного зносу його складників становить 162 077,99 грн, а вартість його відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників становить 76 470,35 грн.
Страхова компанія відшкодувала позивачу вартість відновлювального ремонту з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу, але за мінусом франшизи у розмірі 3 200,00 грн, тому страхова виплата становила 73 265,77 грн (76 470,35 грн - 3 200,00 грн).
Отже, відповідач має право на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у загальному розмірі 88 812,22 грн (162 077,99 грн - 73 265,77 грн), включно із безумовною франшизою страховика в сумі 3 200,00 грн.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою складає 88 812,22 грн, проте позивач просив стягнути з відповідача суму шкоди включно з франшизоюу розмірі 88 807,64 грн, тому відповідно до принципу диспозитивнсті цивільного судочинства з відповідача остаточно підлягає стягненню майнова шкода у розмірі 88 807,64 грн.
Стягнення майнової шкоди у визначеному позивачем розмірі з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, так як вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування.
Колегія суддів також не може погодитись із висновком суду першої інстанції в частині відсутності підстав для відмови у задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Суд повинен з'ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
Отже, при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
У справі, яка переглядається, встановлено, що внаслідок ДТП, яке сталось з вини відповідача, автомобіль позивача було пошкоджено, останній зазнав душевних страждань у зв'язку з пошкодженням його майна, неможливістю нормального користування ним, порушенні звичайного способу життя, необхідності докладати додаткових зусиль для його нормалізації та здійснення заходів для відновлювального ремонту транспортного засобу.
Як вказував позивач, неправомірні дії відповідача призвели до його психологічно-душевнихстраждань, стану постійного стресу, порушення звичних комфортних умов проживання його та членів його сім'ї, в тому числі у зв'язку із необхідністю витрачати кошти із сімейного бюджету на захист власних інтересів.
Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки є доведеним факт пошкодження автомобіля позивача внаслідок ДТП, яка сталась з вини відповідача, то є обґрунтованими доводи позивача про те, що він зазнав душевних страждань внаслідок пошкодження цього майна, обмеження у повноцінному користуванні ним і необхідності прикладення додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права.
Розмір визначеної позивачем моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн, з урахуванням засадсправедливості, а також глибини душевних страждань, зважаючи на пережитий емоційний стрес, витрачений час та зусилля, які є необхідними для відновлення попереднього стану транспортного засобу, є розумним і пропорційним, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Також з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати на проведення автотоварознавчого дослідження для визначення розміру заподіяної шкоди. Відповідно до наданих позивачем доказів вартість послуг з автотоварознавчого дослідження становила 3 500,00 грн (а.с. 6).
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 056,00 грн судового збору.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 88 807,64 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн, витрати по проведенню автотоварознавчого дослідження у розмірі 3 500,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 056,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній