Апеляційне провадження № 22-ц/824/9536/2025
Справа № 357/18801/24
Іменем України
18 червня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Ярошенком Дмитром Валерійовичем , на ухвалу Сквирського районного суду Київської області, постановлену у складі судді Коваленка О.М. в м. Сквира 13 березня 2025 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 6 760 000 грн. та судові витрати.
Позов мотивувала тим, що 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки пл. 52 га. з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033. 12 січня 2022 року Сквирським районним судом Київської області у справі № 376/2452/20 ухвалено рішення, яке частково залишено в силі постановою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року, про витребування із володіння позивача на користь Фермерського господарства «Пасіка» земельної ділянки пл. 50 га., яка є частиною земельної ділянки пл. 52 га. з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033 для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області. У даній справі судами встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , не створив жодних правових наслідків, підставою витребування спірної земельної ділянки суд зазначив, що відповідач як продавець не мав права на її відчуження. З огляду на вищевикладене, з відповідача як продавця вказаної земельної ділянки підлягають стягненню на користь позивача збитки у порядку, визначеному положеннями ст. 661 ЦК України, в сумі 6 760 000 грн.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року провадження в справі закрито.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника Ярошенка Д.В. , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що як вбачається з позовної заяви у справі № 357/13042/24, а також ухвали від 13 вересня 2024 року про відкриття провадження, ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 2 247 074,11 грн., які складаються із 2 080 000 грн. коштів з договором купівлі-продажу, 52 369,01 грн. - 3 % річних та 114 705,10 грн. - інфляційне збільшення. Позовні вимоги були мотивовані безпідставним отриманням ОСОБА_3 коштів за договором купівлі-продажу земельної ділянки, яка були витребувана у ОСОБА_1 , та нормативне обґрунтування позовних вимог ґрунтувалось на підставі ст. 625, 1212 ЦК України.
Водночас у справі № 357/18801/24, яка переглядається, ОСОБА_1 просила стягнути 6 760 000 грн. збитків, завданих внаслідок вилучення предмету договору купівлі-продажу земельної ділянки та нормативне обґрунтування позовних вимог ґрунтувалось на підставі положень ст. 22, 623, 661 ЦК України.
Посилалась на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц щодо критеріїв тотожності позовів, Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 щодо тлумачення поняття предмету позову, вказувала, що справи № 357/13042/24 та № 357/18801/24 відрізнялися за предметом спору. Зокрема, у кожній з них були заявлені різні суми стягнення, а також відрізняється нормативно-правове обґрунтування позовних вимог. В одній справі позивач просила стягнути безпідставно набуті кошти та нарахування, визначені ст. 625 ЦК України, тоді як в іншій - відшкодувати збитки, завдані витребуванням майна, що виключає можливість стверджувати про те, що в іншому суді розглядається справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Більше того, як вбачається з ухвали суду від 18 грудня 2024 року в справі № 357/13042/24, ОСОБА_1 подавала заяву про зміну предмету позову, в якій просила змінити предмет позову шляхом заміни позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 безпідставно отриманих коштів та нарахувань, визначених ст. 625 ЦК України, в сумі 2 247 074,11 грн. на позовну вимогу про відшкодування за рахунок ОСОБА_3 збитків у вигляді ринкової вартості витребуваної у позивача земельної ділянки в розмірі 6 760 000 грн. відповідно до ст. 22, 623, 661 ЦК України. Зі змісту вказаної ухвали судом було відмовлено у прийнятті заяви про зміну предмету позову. Суд першої інстанції, аналізуючи правовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також вимоги, заявлені ОСОБА_1 у заяві про зміну предмета позову (яка фактично стала підґрунтям для нового позову у справі № 357/18801/24), дійшов висновку, що вимоги про стягнення збитків та безпідставно отриманих коштів виникають з різних підстав, а тому такі вимоги можуть бути заявлені виключно шляхом подання окремого позову, а не шляхом зміни предмету позову у справі № 357/13042/24.
Саме у зв'язку з постановленням судом ухвали від 18 грудня 2024 року у справі № 357/13042/24 ОСОБА_1 звернулась з новим позовом у справі № 357/18801/24 про стягнення з ОСОБА_3 збитків.
Вказувала, що судом першої інстанції проігноровано обставину, що станом на дату постановлення оскаржуваної ухвали позовна заява у справі № 357/13042/24, яка перебувала в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, була залишена без розгляду за заявою представника позивача.
Зазначала, що судом першої інстанції також допущено порушення норм процесуального права, оскільки аналіз положень ст. 186, 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для закриття провадження в справі, як перебування у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, і вказана обставина може бути виключно підставою для залишення позовної заяви без розгляду в порядку, передбаченому ст. 257 ЦПК України.
Вказувала, що судом першої інстанції допущено грубі порушення норм процесуального права, що безпосередньо позначилося на можливості позивача реалізувати свої право на подання заперечень щодо заяви відповідача про закриття провадження в справі, порушено основоположне право позивача на справедливий судовий розгляд неупередженим і безстороннім судом. Ігнорування заяви представника позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, неповідомлення останнього вчасно про розгляд справи без застосування відеоконференції за результатом розгляду цієї заяви фактично призвело до порушення порядку належного повідомлення про місце судового засідання, оскільки представник позивача мав законні очікування, що він зможе прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Крім того, судом першої інстанції не було зареєстровано у Автоматизованій системі документообігу суду клопотання відповідача про закриття провадження, що призвело до того, що представник позивача був фактично позбавлений можливості ознайомитися з цим документом та належним чином заперечити його зміст.
Звертала увагу, що закриття провадження в справі є наслідком скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 29 січня 2025 року у справі № 357/18801/24, якою накладено арешт на грошові кошти та майно, що належать ОСОБА_3 .
Просила долучити до матеріалів справи нові докази, які не були подані до суду першої інстанції під час розгляду питання про закриття провадження в справі, оскільки їх неподання зумовлене грубими порушеннями норм процесуального права та основних принципів цивільного судочинства, допущених судом першої інстанції.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Сквирського районного суду Київської області перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Позов мотивовано тим, що 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки пл. 52 га. з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033. 12 січня 2022 року Сквирським районним судом Київської області у справі № 376/2452/20 ухвалено рішення, яке частково залишено в силі постановою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року, про витребування із володіння позивача на користь Фермерського господарства «Пасіка» земельної ділянки пл. 50 га., яка є частиною земельної ділянки пл. 52 га. з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Антонівської сільської ради Сквирського району Київської області. У даній справі судами встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , не створив жодних правових наслідків, а підставою витребування спірної земельної ділянки суд зазначив, що відповідач, як продавець, не мав права на її відчуження. З огляду на вищевикладене, з відповідача, як продавця вказаної земельної ділянки, підлягають стягненню на користь позивача збитки у порядку, визначеному положеннями ст. 661 ЦК України, в сумі 6 760 000 грн.
28 лютого 2025 року до Сквирського районного суду Київської області надійшла заява ОСОБА_3 , за змістом якої, в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа № 357/13042/24 за позовом ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 760 000 грн., яка подана 03 вересня 2024 року і у якій прийнято ухвалу про відкриття провадження 13 вересня 2024 року, тобто в провадженні Сквирського районного суду та Білоцерківського міськрайонного суду перебувають справи за ідентичними позовами, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. На підставі вищевикладеного просив закрити провадження в справі та скасувати ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 29 січня 2025 року щодо вжиття заходів забезпечення позову (а. с. 230 - 231 т. 1).
До заяви ОСОБА_3 долучено копію ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року в справі № 357/13042/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, у якій зазначено, що 03 вересня 2024 року представник позивача Ярошенко Д.В. звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 2 247 074,11 грн., які складаються із 2 080 000 грн. - кошти за договором купівлі-продажу, 52369,01 грн. - 3 % річних та 114 705,10 грн. - інфляційне збільшення, а також стягнути судові витрати у справі (а. с. 232 т. 1);
копію позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 357/13042/24, у якій вона, посилаючись на ст. 625, 1212 ЦК України, вказувала, що 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки пл. 52 га. з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033, за придбання якої нею сплачено 2 080 000 грн.; 12 січня 2022 року Сквирським районним судом Київської області у справі № 376/2452/20, яке частково залишено в силі постановою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 376/2452/20, ухвалено рішення, яким зроблено висновок про те, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033 не має жодних правових наслідків, та витребувано у ОСОБА_1 на користь ФГ «Пасіка» частину земельної ділянки з кадастровим номером 3224080300:03:004:0033. Станом на сьогоднішній день відповідачем не повернуті кошти, які сплачені позивачем за договором купівлі-продажу. Таким чином, відповідачем безпідставно утримуються кошти, сплачені позивачем за договором купівлі-продажу, а тому з відповідача підлягає стягненню 2 247 074,11 грн., які складаються з 2 080 000 грн., сплачених за договором купівлі-продажу, 52369,01 грн. - 3 % річних та 114 705,10 грн. - інфляційне збільшення (а. с. 234 - 240 т. 1);
копію заяви представника позивача Ярошенка Д.В. від 16 грудня 2024 року в справі № 357/13042/24 про зміну предмету позову шляхом зміни на нову позовну вимогу, у якій, посилаючись на ст. 22, 623, 661 ЦК України, позивач просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 760 000 грн. (а. с. 241 - 247 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 подано клопотання про долучення до справи додаткових доказів, обґрунтоване тим, що оскільки судом першої інстанції не розглянуто клопотання представника позивача про участь в режимі відеоконференції в судовому засіданні, під час якого було розглянуте клопотання про закриття провадження в справі, таким чином розгляд клопотання про закриття провадження в справі проведено у відсутності сторони позивача, при цьому судом першої інстанції не було зареєстровано в системі АСДС клопотання про закриття провадження в справі, не надіслано копію цього клопотання до електронного кабінету позивача, такі дії суду позбавили позивача можливості ознайомитися з даним клопотанням та підготувати відповідні заперечення та докази на їх підтвердження.
З зв'язку з цим просила долучити до матеріалів справи копію позовної заяви, що була подана у справі № 357/13042/24, копію ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року про відкриття провадження в справі № 357/13042/24, копію ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2024 року у справі № 357/13042/24, якою відмовлено ОСОБА_1 у прийнятті заяви про зміну предмету позову, копію ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2025 року, якою позов у справі № 357/13042/24 залишено без розгляду за заявою ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи, що ухвалу про закриття провадження в справі від 13 березня 2025 року було постановлено за відсутності учасників справи, без вирішення судом першої інстанції клопотання представника позивача від 04 березня 2025 року про участь в судовому засіданні 13 березня 2025 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, за відсутності в матеріалах справи доказів отримання стороною позивача клопотання відповідача ОСОБА_3 про закриття провадження в справі, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 доведено неможливість подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, в зв'язку з чим приймає дані докази.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд враховує наступне.
Закриваючи провадження в справі з підстав, передбачених ст. 186, 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що на теперішній час в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області є аналогічна цивільна справа № 357/13042/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, тобто справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Необхідність застосування зазначених вимог ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18)).
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
Повторне звернення з тими самими вимогами з тих самих підстав фактично свідчить про намагання домогтися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом із тим, постановляючи ухвалу про закриття провадження в справі, суд першої інстанції не пересвідчився у тотожності позовних вимог у справах за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , які перебували у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (справа № 357/13042/24) та Сквирського районного суду Київської області (справа № 357/18801/24).
Так, згідно позовної заяви ОСОБА_1 від 11 вересня 2024 року та ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2024 року про відкриття провадження у справі № 357/13042/24, ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 коштів у розмірі 2 247 074,11 грн., які складаються із 2 080 000 грн. коштів з договором купівлі-продажу, 52 369,01 грн. - 3 % річних та 114 705,10 грн. - інфляційне збільшення. Позовні вимоги були мотивовані безпідставним отриманням ОСОБА_3 коштів за договором купівлі-продажу земельної ділянки, яка були витребувана у ОСОБА_1 , та нормативне обґрунтування позовних вимог ґрунтувалось на підставі положень ст. 625, 1212 ЦК України.
Водночас у позовній заяві, поданої до суду 27 грудня 2024 року, в справі № 357/18801/24 ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 6 760 000 грн. збитків, завданих внаслідок вилучення предмету договору купівлі-продажу земельної ділянки, та нормативне обґрунтування позовних вимог ґрунтувалось на підставі положень ст. 22, 623, 661 ЦК України.
За таких обставин справи № 357/13042/24, яка розглядалась Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, та № 357/18801/24, яка розглядалась Сквирським районним судом Київської області, відрізнялися за предметом спору. Зокрема, у кожній з них були заявлені різні суми стягнення, а також відрізняється нормативно-правове обґрунтування позовних вимог. В одній справі позивач просила стягнути безпідставно набуті кошти та нарахування, визначені ст. 625 ЦК України, тоді як в іншій - відшкодувати збитки, завдані витребуванням майна.
При цьому суд першої інстанції не пересвідчився, чи було задоволене Білоцерківським міськрайонним судом Київської області клопотання представника позивача про зміну предмету позову у справі № 357/13042/24, хоча мав змогу зробити це з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
Так, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2024 року в справі № 357/13042/24, копія якої долучена до апеляційної скарги, судом зазначено, що вказана заява про зміну предмету позову фактично є поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість її розгляду в якості заяви про зміну предмету позову, в зв'язку з чим відмовлено у прийнятті заяви представника позивача про зміну предмету позову та повернуто її заявнику.
Крім того, суд першої інстанції не дослідив, чи дійсно станом на 13 березня 2025 року в провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває справа № 357/13042/24, хоча також мав змогу зробити це з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
Так, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2025 року в справі № 357/13042/24, копія якої долучена до апеляційної скарги, оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень із забезпеченням надання загального доступу 12 березня 2025 року, позовну заяву залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, за заявою позивача.
Враховуючи вищевикладене, є передчасними та помилковими висновки суду першої інстанції, що в іншому суді розглядається справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Також судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки аналіз положень ст. 186, 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що процесуальним законодавством не передбачено такої підстави для закриття провадження в справі, як перебування у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, і вказана обставина може бути виключно підставою для залишення позовної заяви без розгляду в порядку, передбаченому п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції, у випадку встановлення обставин перебування в іншому суді справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, повинен був залишити позовну заяву без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, а не закривати провадження з підстав, передбачених ст. 255 ЦПК України.
Крім того, відповідно до ст. 212 ЦПК України суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала.
Враховуючи подання представником позивача 04 березня 2025 року заяви про участь в судовому засіданні 13 березня 2025 року в режимі відеоконференції, суд першої інстанції повинен був постановити ухвалу за результатами розгляду такої заяви, разом із тим, судом жодних процесуальних рішень з даного приводу прийнято не було.
При цьому, як вбачається із ухвали про закриття провадження в справі від 13 березня 2025 року, в ній не зазначено про заходи, вжиті судом першої інстанції щодо забезпечення участі представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції, або про виникнення технічних проблем, що унеможливило з'єднання суду з представником позивача.
Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду в постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 922/1163/22, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що залишення без розгляду заяви позивача про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, неповідомлення вчасно останнього про розгляд справи без застосуванням відеоконференції за результатом розгляду цієї заяви, фактично призвело до порушення порядку належного повідомлення про місце судового засідання, оскільки скаржник мав правомірні сподівання, що він зможе прийняти участь у судовому засіданні режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (про що просив у заяві).
Аналогічні правові висновки викладені в постанові від 16 травня 2024 року в справі № 927/1495/23.
Таким чином, судом першої інстанції не забезпечено право представника позивача на участь в судовому засіданні, в зв'язку з чим сторона позивача була позбавлена можливості реалізувати своє процесуальне право подати заперечення проти поданої відповідачем клопотання про закриття провадження в справі.
Також апеляційний суд враховує підставні доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було зареєстровано в Автоматизованій системі документообігу суду клопотання відповідача про закриття провадження, що призвело до того, що позивач фактично була позбавлена можливості ознайомитися з цим документом та подати заперечення проти клопотання.
Відповідно до п. 2.2.1, 2.2.2 розділу ІІ Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 02 квітня 2015 року (з наступними змінами та доповненнями, в редакції станом на час відповідних процесуальних дій), вхідна кореспонденція, в тому числі процесуальні документи, приймається і опрацьовується користувачами автоматизованої системи, яким надано доступ до автоматизованої системи відповідно до їх функціональних обов'язків, і реєструється в автоматизованій системі в день її надходження. На кожний вхідний, у тому числі процесуальний, документ в автоматизованій системі створюється реєстраційна картка, яка містить інформацію щодо реквізитів та руху документа. Особливості заповнення реєстраційної картки визначаються відповідними інструкціями з діловодства. До реєстраційної картки може додаватися копія оригіналу паперового документу у вигляді вкладеного цифрового файла.
Відповідно до п. 37 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства.
До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи.
Згідно п. 123 розділу VІ Положення про ЄСІТС, до матеріалів судової справи в електронному вигляді в АСДС належать, в тому числі, реєстраційні картки.
Разом із тим, з роздрукованих принтскринів електронного кабінету, долучених до апеляційної скарги, вбачається, що до електронного кабінету представника позивача - адвоката Ярошенка Д.В. не надходило відомостей про подання відповідачем до Сквирського районного суду Київської області 28 лютого 2025 року клопотання про закриття провадження у справі, при цьому реєстраційні картки інших заяв з процесуальних питань, які були зареєстровані у даній справі, до електронного кабінету представника позивача надходили.
Враховуючи вищевикладене, є слушними доводи апеляційної скарги, що представник позивача мав законні очікування про те, що всі вхідні документи реєструються судом у встановленому законом порядку, а також надсилаються до електронного кабінету, відтак нездійснення реєстрації клопотання відповідача про закриття провадження в справі в Автоматизованій системі документообігу суду позбавило позивача можливості ознайомитися з поданою заявою та підготувати відповідні заперечення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року).
Апеляційний суд також звертає увагу, що наслідком закриття провадження в справі ухвалою від 13 березня 2025 року стало одночасне безпідставне скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 29 січня 2025 року у справі № 357/18801/24, якою накладено арешт на грошові кошти та майно, що належать ОСОБА_3 .
При цьому судом першої інстанції фактично нівельовано мету забезпечення позову, а саме вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Сквирського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, та з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Ярошенком Дмитром Валерійовичем , задовольнити.
Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 червня 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.