справа № 759/5673/25 головуючий у суді І інстанції Ключник А.С.
провадження № 22-ц/824/9828/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
18 червня 2025року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року про відмову у відкритті провадження, постановлену під головуванням судді Ключник А.С. в місті Києві, дата складення повного тексту судового рішення 20 березня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Крайчинський Сергій Станіславович, про зняття арешту з нерухомого майна, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила:
зняти арешт накладений на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянка для ведення особистого селянського господарства за адресою: Черкаська область, Канівський район с. Прохорівка, з кадастровим номером 7122087000:02:001:0367, площею 0.0679 га.; квартиру АДРЕСА_1 ; 1/4 частки у праві власності на житловий будинок загальною площею 114,80 м?, житловою площею 54,60 м?, за адресою: АДРЕСА_2 , який було накладено постановою про арешт майна боржника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва, Крайчинського Сергія Станіславовича від 30 січня 2018 року ВП № НОМЕР_1;
зняти арешт накладений на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках позивача відкритих в Філії «РОЗРАХ. ЦЕНТР «ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК», а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, який було накладено постановою про арешт коштів боржника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станіславовича від 30 січня 2018 року ВП № НОМЕР_1.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2025 рокуу відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідач пропустив встановлений ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» трирічний строк на пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання, внаслідок чого не вбачається можливим реальне виконання виконавчого напису № 6593 від 11 липня2017 року виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар I.M. Втім наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що сторона виконавчого провадження, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб'єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом.
Такі підстави визначено у статті 186 ЦПК України.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Припис закону про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосуються як позовів (заяв, скарг), які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів (заяв, скарг), які взагалі не можуть розглядатися судами.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила зняти арешт накладений на все нерухоме майно, належне ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянка для ведення особистого селянського господарства за адресою: Черкаська область, Канівський район, с. Прохорівка, з кадастровим номером 7122087000:02:001:0367, площею 0.0679 га.; квартиру АДРЕСА_1 ; 1/4 частки у праві власності на житловий будинок загальною площею 114,80 м?, житловою площею 54,60 м?, за адресою: АДРЕСА_2 , який було накладено постановою про арешт майна боржника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станіславовича від 30 січня 2018 року ВП № НОМЕР_1; зняти арешт накладений на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках позивача відкритих в Ф «РОЗРАХ. ЦЕНТР «ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК», а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника який було накладено постановою про арешт коштів боржника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Крайчинського Сергія Станіславовича від 30 січня 2018 року ВП № НОМЕР_1.
Згідно із частиною першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Згідно приписів, що містяться у статті 40 Закону № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга статті 40 Закону № 1404-VIII).
Частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про цивільне право, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Врахувавши, що позивач має процесуальний статус боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, в межах якого приватним виконавцем були вжиті заходи примусового характеру у вигляді накладення арешту на майно боржника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вона не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а отже суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20, від 11 березня 2024 року у справі № 932/6245/22.
Судова практика в зазначеній категорії справи є сталою і підстав відступати від зазначених висновків суд апеляційної інстанції не вбачає.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач не звернула уваги, що підставою накладення арешту на її майно був чинний виконавчий напис нотаріуса про стягнення з неї коштів за кредитним договором.
Зазначаючи про сплив трирічного строку на пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання, позивач не звернула уваги, що дії державного виконавця в частині відкриття ним виконавчого провадження за таким виконавчим вона не оскаржувала.
Також позивач не звернула увагу, що строк на пред'явлення виконавчого документу до виконання стосується і виконавчих написів нотаріуса, які можуть бути видані у строки визначені ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 379 ЦПК України, як підстави для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги боржника про скасування накладеного в межах виконавчого провадження арешту не можуть бути розглянуті в межах позову такої особи, поданого в порядку цивільного судочинства, висновки суду відповідають обставинам справи та ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 20 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 19 червня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.