19 червня 2025 року Чернігів Справа № 620/4477/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубіної М. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
16.04.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 18.04.2025), у якому просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА в Чернігівській області) щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням положень статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX);
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відносно судді ОСОБА_1 ;
зобов'язати ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону № 1402-VIII відносно судді ОСОБА_1 ;
зобов'язати ТУ ДСА у Чернігівській області здійснити йому перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) на підставі статті 135 Закону № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди в розмірі 144 603,16 грн.
На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що дії та бездіяльність відповідачів, які полягають у нездійсненні належного фінансового забезпечення діяльності судів та у невиплаті йому суддівської винагороди у квітні, травні, червні, липні, серпні 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону 1402-VIII, є протиправними, що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення конституційних прав та гарантій його незалежності як судді.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіною М. М. від 22.04.2025 року прийнято заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзивах на позовну заяву ОСОБА_1 . ТУ ДСА України у Чернігівській області та ДСА України, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказують на його необґрунтованість та просять відмовити у його задоволенні, зокрема, через те, що Верховною Радою України 13.04.2020 було прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), яким Закон № 294-IX доповнено статтею 29, про те, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказує, що Чернігівський апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом № 294-IX. Крім того, вказує, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Указом Президента України від 15.01.2007 № 16/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Коропського районного суду Чернігівської області (https://zakon.rada.gov.ua/1 aws/show/16/2007#Text).
Постановою Верховної Ради України від 12.01.2012 № 4322-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Коропського районного суду Чернігівської області безстроково (https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4322-17#Text).
У період з 18.04.2020 по 28.08.2020, на виконання вимог Закону № 553-ІХ ОСОБА_1 отримував суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж було визначено Законом № 1402-VIII. Загальна сума недоплати, згідно із довідки, виданої ТУ ДСА в Чернігівській області становить 144 603,16 грн (а.с. 8).
ОСОБА_1 , вважаючи протиправними дії ТУ ДСА в Чернігівській області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням положень статті 29 Закону № 294-IX та бездіяльність ДСА України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону № 1402-VIII відносно нього як судді, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
При цьому статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частини п'ята - восьма статті 135 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно законом про судоустрій.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, а також постанов від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-IX, яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».
Як встановлено з довідки, виданої ТУ ДСА в Чернігівській області суддівська винагорода у спірний період нарахована та виплачена позивачу, з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ. Сума обмеження суддівської винагороди позивача становить 144 603, 16 грн.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ зі змінами.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-ІХ, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020).
Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294-ІХ заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість посягання на незалежність суддів, зокрема, шляхом обмеження їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.11.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Отже обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Більш того суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини другої статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону № 1402-VIII, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
При цьому, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21, у якому, серед іншого зазначено, що:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.
Тобто, суд не вправі застосувати до спору який виник у цій справі положення статті 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-IX через очевидність та беззаперечність невідповідності цих положень Конституції України після вже доконаного факту, який відбувся після прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020.
Тому суд відхиляє доводи відповідачів щодо неможливості застосування рішення Конституційного України Суду із зворотною дією в часі нормативно-правового акта, оскільки вони ґрунтуються на помилковому розумінні повноважень суду, який повинен дискваліфікувати законодавчі норми, неузгодженість яких із Конституцією України є беззаперечною у конкретній справі.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в установленому законом порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Окрім цього, відповідно до частини першої статті 129 Конституції суди зобов'язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, серед іншого, означає врахування тлумачення Конвенції з прав людини, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальний стандарт демократичного суспільства. Принцип законності, що є складовою верховенства права у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні й прийнятті прав і свобод людини як найвищої цінності, тобто за своїм змістом мати характер правозаконності.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.
Відтак, суд зазначає, що доводи ТУ ДСА в Чернігівській області про те, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках бюджетного законодавства України та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, не спростовують висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону № 1402-VIIІ при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
Суд вважає, що обмежуючи у спірний період розмір суддівської винагороди шляхом застосування Закону № 294-IX із змінами згідно Закону № 553-ІХ всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді, тобто позивача у справі.
Отже оскаржувані дії, що вчинені відповідачем як розпорядником бюджетних коштів, є протиправними, оскільки порушують норми частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII.
Посилання відповідачів на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, є неприйнятними, оскільки ці рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.
Також посилання відповідача на рішення Ради суддів України є безпідставним, оскільки метою прийняття рішення № 22 від 24.04.2020 була не «легітимізація» встановленого Законом № 553-ІХ обмеження суддівської винагороди, а реагування на факт набрання чинності Закону № 553-ІХ, окремі положення якого, на думку органу суддівського самоврядування, є неконституційним (абзац 4 рішення), для того аби надавши роз'яснення, уникнути спірних питань у його застосуванні.
Суд зауважує, що чинність норм Закону № 553-ІХ, які встановлювали обмеження суддівської винагороди, не може виправдовувати правомірність дій відповідача щодо нарахування суддівської винагороди в обмеженому виді, адже як зазначалося, відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивачу повинен керуватися нормами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, які не зазнали змін у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ.
При цьому Конституційний Суд України в пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
За приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до першого абзацу частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Натомість, другий абзац частини четвертої вищевказаної статті передбачає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Територіальне управляння Державна судова адміністрація України в Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у розмірі визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII, але не зробили цього.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а.
Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Таким чином, суд визнає бездіяльність ДСА України протиправною.
Водночас, суд зазначає, що у пунктах 31 та 32 постанови від 06.03.2025 у справі № 620/1206/24 Верховний Суд, вирішуючи спір щодо виплати суддівської винагороди в належному розмірі зауважив, що обраний позивачем і застосований судом першої інстанції спосіб відновлення порушеного права позивача на належний розмір суддівської винагороди шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, не можна вважати ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення й діяння суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на характеристики судового рішення, зокрема чіткість та виконуваність, зміст резолютивної частини повинен містити вичерпне вирішення проблематики спору та унеможливлювати його множинне тлумачення, що вплине на виконання цього рішення. Тому єдиним належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є стягнення суддівської винагороди за спірний період у розрахунку до визначеного щомісячного розміру з урахуванням сплачених сум.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову шляхом: визнання протиправною бездіяльність ДСА України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону № 1402-VIII відносно судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020; зобов'язати ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону № 1402-VIII відносно судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020; визнання протиправними дій ТУ ДСА в Чернігівській області щодо виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону № 294-IX; стягнення з ТУ ДСА в Чернігівській області на користь позивача недоотриманої частини суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 144 603, 16 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів.
Твердження відповідачів стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду, суд не приймає до уваги, оскільки клопотання про залишення позову без розгляду у письмових поясненнях щодо позову не заявлено.
Крім того, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, суд зазначає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На час обмеження позивачу заробітної плати частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення, у спосіб визначений судом.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення нею інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» відносно судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України як головного розпорядника бюджетних коштів здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» відносно судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням положень статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 144 603, 16 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів та зборів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач-1: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795).
Відповідач-2: Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Княжа, 16, м. Чернігів, 14000, унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26295412).
Суддя Марія ДУБІНА