19 червня 2025 року Чернігів Справа № 620/3281/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
20.03.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:
визнати неправомірним рішення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) щодо залишення без розгляду його заяви від 24.07.2024 про призначення пенсії, що викладено у формі відповіді від 09.09.2024 №31/33/17/т-450-436-2024;
зобов'язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) оформити всі необхідні документи, подання про призначення пенсії, які разом із його заявою від 24.07.2024, направити до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області для розгляду та прийняття рішення призначення пенсії.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ та 06.11.2015 звільнений через скорочення штату з вислугою років на день звільнення в пільговому обчисленні 24 роки 01 місяць 17 днів, у зв'язку з чим він набув право на пенсію за вислугу років, починаючи з 07.11.2015, проте відповідач, усупереч Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) залишив без розгляду його заяву про призначення пенсії від 24.07.2024 з мотивів того, що питання призначення пенсії розглядалось в судовому порядку, за наслідком якого рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №620/1992/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020, йому було відмолено, оскільки позивач календарної вислуги років у мінімально-визначеному законодавством розмірі не має, а тому права на призначення пенсії за вислугу років не здобув.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 24.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи проти позовних вимог, вказує, зокрема, на те, що відсутні підстави призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки на день звільнення зі служби вислуга років позивача становила 19 років 02 місяці 04 дні при необхідних 22 календарних років та 6 місяців.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та 06.11.2015 звільнений через скорочення штату. На день звільнення зі служби вислуга років позивача в календарному обчисленні складала 19 років 02 місяці 04 дні, у пільговому обчисленні - 24 роки 01 місяць 17 днів.
Зокрема, 24.07.2024 позивач звернувся із заявою про призначення пенсії через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій, тобто через відповідача.
23.08.2024 позивачем від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) було отримано листа від 29.07.2024 №31/33/17/т-Зб-31-2024, у якому висловлено прохання надати документи, що були надіслані на його адресу ДУ «ТМО МВС України в Чернігівській області» листом від 27.06.2019 №33/45-867, а саме розрахунок вислуги років для призначення пенсії від 09.04.2019, архівний витяг з наказу від 09.04.2019; грошовий атестат №20 та довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення від 11.04.2019 №693/124/21/01-2019.
Листом від 09.02.2024 надіслав відповідачу всі наявні в нього копії запитуваних документів.
Відповідач листом від 09.09.2024 № 31/33/17/Т-450-436-2024 повідомив позивача, зокрема про те, що в 2019 році він звертався до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просив визнати протиправною відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, згідно отриманих документів та копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 17.05.2019 № 6570/03-25; рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі від 09.09.2019 у справі № 620/1992/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності Управління координації пенсійних та соціально-гуманітарних питань, про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовлено повністю; враховуючи викладене, заява від 24.07.2024 року залишається без розгляду, оскільки питання призначення пенсії розглядалося в судовому порядку, де було винесено рішення про відмову, у зв'язку з відсутністю законодавчо передбачених підстав для призначення пенсії за вислугу років.
ОСОБА_1 , вважаючи протиправним рішення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) щодо залишення без розгляду його заяви від 24.07.2024 про призначення пенсії, що викладено у формі відповіді від 09.09.2024 №31/33/17/т-450-436-2024, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи рішення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) щодо залишення без розгляду його заяви від 24.07.2024 про призначення пенсії, що викладено у формі відповіді від 09.09.2024 №31/33/17/т-450-436-2024, на предмет його відповідності критеріям, наведеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, суд виходить з такого.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які проходили службу, зокрема, в органах внутрішніх справ, Національній поліції є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Перелік осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262-ХІІ, визначений у статті 1-2, у якій, серед іншого зазначено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань (пункт «б» статті 1-2 цього Закону).
Статтею 12 Закону №2262-XII визначені умови призначення пенсій за вислугу років, відповідно до п. «а» якої встановлено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-»д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
Згідно із статтею 48 Закону № 2262-ХІІ заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз'яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз'яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.
Відповідно до статті 48 Закону № 2262-ХІІ Правління Пенсійного фонду України постановою від 30.01.2007 № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02.03.2023 № 10-1) затвердило Порядок № 3-1, відповідно до пункту 2 розділу І якого, заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби судової охорони, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Управління державної охорони України (далі уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.
Розділом III вказаного Порядку № 3-1 визначено механізм підготовки і подання документів для призначення пенсії, а саме:
1 Уповноважений орган (структурний підрозділ) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії і направляє до органу, що призначає пенсії.
2. Уповноважений орган (структурний підрозділ) надає допомогу особі в одержанні необхідних для призначення пенсії документів.
У разі якщо підготовлено не всі необхідні документи для призначення пенсії, то подаються наявні, а документи, яких не вистачає, подаються додатково.
3. Копії документів, необхідних для призначення пенсії, що подаються уповноваженим органом (структурним підрозділом) до органу, що призначає пенсію, мають бути завірені цим уповноваженим органом (структурним підрозділом) або органом, в якому особа проходила військову службу (службу), в установленому порядку.
Уповноважений орган (структурний підрозділ) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії і направляє до органу, що призначає пенсії (пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 3-1).
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.09.2018 № 760 затверджено Інструкцію про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ та з інших соціальних питань (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1 Розділу І Інструкції ця Інструкція визначає процедуру організації в Міністерстві внутрішніх справ України, центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (Національна поліція України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Адміністрація Державної прикордонної служби України, та Національній гвардії України роботи з: 1) оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Уповноважені структурні підрозділи визначені МВС, структурні підрозділи, на які покладено функції з підготовки та подання до органів, які призначають пенсії, необхідних для призначення пенсій документів (пункт 3 Розділу І Інструкції).
Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції Уповноважені структурні підрозділи:
1) приймають від особи, яка набула право на пенсію відповідно до Закону, заяву про призначення пенсії, документи згідно з Порядком.
Не пізніше наступного робочого дня інформують письмово в довільній формі підрозділи персоналу (кадрового забезпечення) та фінансового забезпечення (бухгалтерські підрозділи) про необхідність оформлення та подання уповноваженому структурному підрозділу документів для призначення (перерахунку) пенсії;
2) здійснюють перевірку обчислення вислуги років (страхового стажу) для призначення пенсії;
3) здійснюють перевірку поданих для призначення пенсії документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта та інших документів;
4) у разі якщо до заяви про призначення пенсії не додано необхідних для цього документів, витребовують їх від відповідного підрозділу персоналу (кадрового забезпечення) та підрозділу фінансового забезпечення (бухгалтерського підрозділу).
Витребовувати документи, подання яких не передбачено Порядком, забороняється;
5) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії та всіх необхідних документів оформлюють особі, якій оформлюється пенсія, подання про призначення пенсії за формою, установленою Порядком, та направляють до органу, що призначає пенсії, за місцем проживання особи;
6) долучають до облікової справи особи отриману від органів, що призначають пенсії, розписку-повідомлення.
У свою чергу, наказом Головного сервісного центру МВС від 29.04.2024 № 77 «Про затвердження змін до деяких положень регіональних сервісних центрів ГСЦ МВС (філій ГСЦ МВС)» затверджено зміни до деяких положень про регіональні сервісні центри ГСЦ МВС (філії ГСЦ МВС).
Згідно із Положенням про сектор з пенсійних питань з обслуговування Чернігівської області (м. Чернігів) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС), затвердженим наказом регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях від 01.05.2024 № 1 до основних завдань Сектору належить, зокрема, оформлення документів для призначення пенсій та отримання пільг колишнім особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, військовослужбовцям Національної гвардії України, внутрішніх військ МВС, членам їхніх сімей відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Тобто, уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій згідно із Законом № 2262-ХІІ має сприяти заявнику в реалізації його права на пенсійне забезпечення та надавати допомогу, зокрема, в отриманні необхідних для призначення пенсії документів.
При цьому в силу вимог наведених вище норм права, відповідач не наділений повноваженнями повертати без розгляду заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Водночас, суд враховує, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі № 620/1992/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2020, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні йому пенсії за вислугу років та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Тобто вказане рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі № 620/1992/19 набрало законної сили.
Також суд враховує, що рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» визначено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Разом із цим, суд не може не зазначити, що після ухвалення такого рішення у справі № 620/1992/19, яке набрало законної сили та яке не може бути поставлено під сумнів, Верховним Судом було змінено правові підходи у вирішенні питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при призначенні пенсій за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Так, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 295/6301/17 та від 19.09.2018 у справі №725/1959/17 із метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону №2262-ХІІ у частині призначення пенсії за вислугу років, та дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-ХІІ. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - постанова № 393). Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Окрім того, за наслідками розгляду справи №480/4241/18 Верховний Суд в складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.04.2021 у справі №480/4241/18 зробив наступні правові висновки:
1. В цілях Закону № 2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
2. Для призначення пенсій за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до постанови №393.
Тож, наведені вище правові висновки Верховного Суду свідчать про те, що передбачена постановою №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечили на час звільнення позивача зі служби.
Разом з цим, на час звернення позивача до відповідача із заявою від 24.07.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно Закону № 2262-ХІІ, до постанови № 393 внесено декілька змін в частині обчислення календарної вислуги років при призначенні пенсії. Такі зміни відбулися на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» (далі - постанова № 119) та від 07.09.2022 № 999 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393», якими Уряд чітко розмежував порядок розрахунку календарної вислуги років та порядок визначення розміру пенсії та які набрали законної сили на день звернення позивача із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України щодо переходу з одного виду пенсії на інший.
У свою чергу, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, переглядаючи справу №520/5695/23 в касаційному порядку, у постанові від 10.12.2024 підтримав правовий висновок, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а про те, що до правовідносин, пов'язаних з призначенням пенсії за вислугу років відповідні правові норми, зокрема, постанови №393 підлягають застосуванню в тій редакції, яка була чинна на момент звернення особи до уповноваженого органу (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій із відповідною заявою.
Верховний Суд у вказаній постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом:
вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ;
вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ.
Також у цій постанові від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував такий правовий висновок: призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону №2262-XII особам, які звільнені зі служби в поліції і звернулись із заявою для оформлення та направлення документів до пенсійних органів після 19.02.2022 (набрання чинності постановою № 119, якою внесені зміни до постанови №393), здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Такий висновок Верховного Суду застосовний й до спору, який виник у цій справі, оскільки позивач як особа, яка проходила службу органах внутрішніх справ та була звільнена з них, звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України через відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років у період правового регулювання, коли вислуга років для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ здійснюється виходячи з обчислення календарної вислуги років.
Тому оскільки, на день звільнення позивача зі служби його вислуга років в календарному обчисленні складала 19 років 02 місяці 04 дні, при необхідних 22 роки 6 місяців і більше, тому на момент звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України через відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, у позивача немає права на таку пенсію, а відтак у відповідача й не виникає обов'язку в оформленні та направленні документів до пенсійного органу, необхідних для призначення пенсії за вислугу років.
З урахуванням наведеного, незважаючи на те, що судом констатовано відсутність у відповідача в розрізі, зокрема розділу ІІІ Порядку № 3-1, повноважень на повернення без розгляду заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, проте скасування рішення Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) щодо залишення без розгляду його заяви від 24.07.2024 про призначення пенсії, що викладено у формі відповіді від 09.09.2024 №31/33/17/т-450-436-2024, немає будь-якого сенсу у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цьому контексті варто відмітити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58), «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, пункт 26, ECHR 1999-1, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).
Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 227, 241-246, 250- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Марія ДУБІНА