Справа № 560/2373/25
іменем України
18 червня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття до розгляду рапорту ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку з потребою у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи; за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.12.2024 року на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , в якій проходить військову службу написав та направив рапорт про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Однак вказаний рапорт було проігноровано, після чого позивач повторно звернувся із рапортом на звільнення вже 28.01.2025 року. На другий рапорт позивачу також не було надано відповіді, та не відомо який результат його розгляду.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо його звільнення з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, тому просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 15.03.2024 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому строк згідно ухвали не скористався, жодних документів до суду не подав.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
23.12.2024 року позивач надіслав на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а також додав до нього засвідчені копії документів.
На вказаний рапорт військова частина не відреагувала.
Позивач повторно звернувся із рапортом на звільнення 28.01.2025 року. На другий рапорт позивачу також не було надано відповіді.
Вказані рапорти від 23.12.2024 та від 28.01.2025 військова частина отримала через представника за довіреністю, що підтверджується трекінгом Укрпошти.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо прийняття до розгляду рапорту про звільнення протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на день розгляду справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, а саме, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Такими сімейними обставинами, зокрема, у відповідності до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вбачається з позовної заяви, позивач вважає, що наявні правові підстави для його звільнення з військової служби саме на підставі зазначеної вище норми.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення №1153/2008).
Підпунктом 2 пункту 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Суд враховує, що позивачем подано рапорти на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 та направлено їх засобами поштового зв'язку, в якому останній просив звільнити його з військової служби на підставі пп.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами - необхідність здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю І групи.
Відповідачем засобами поштового зв'язку було отримано рапорти позивача 28.12.2024 та 01.02.2025, що підтверджується поштовими відстеженнями відправлення за №2900100159323 та №2900100204760, роздрукованим із сайту АТ «Укрпошта».
Відтак, позивачем подано рапорти з урахуванням для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій.
Суд зауважує, що відповідно до положень пунктів 4-5 розділу ІІІ Наказу №531, якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Згідно з абз.13 п.14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Згідно з ст.117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку, що рапорт, як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.
Такий строк визначено в п.3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України як загальний строк для опрацювання документів, які були зареєстровані військовою частиною.
Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеного у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
Суд зауважує, що жодного доказу на підтвердження опрацювання та надання відповіді по суті порушених в рапорті позивачем питань матеріали справи не містять.
Факт отримання рапорту позивача не звільняє відповідача, як суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби, від обов'язку прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту по суті. Так, за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів відповідач повинен прийняти відповідний наказ про звільнення з військової служби, а за відсутності правових підстав для цього - повідомити про це заявника.
Суд переконаний, що в цих правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
При цьому, оскільки відповідач належним чином по суті не надав відповідь на рапорт позивача про звільнення з військової служби та не прийняв жодного рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд, в цьому випадку, в контексті спірних правовідносин, зобов'язує відповідача розглянути останній рапорт позивача по суті та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення. Таким чином, позов у цій частині підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не розгляді рапорту позивача від 28.01.2025 року та зобов'язання військової частини розглянути такий рапорт разом з поданими документами.
Суд звертає увагу на те, що бездіяльність військової частини у цьому спірному випадку виразилась у фактичному ігноруванні поданого позивачем рапорту.
Тому, стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає, що фактично питання щодо звільнення позивача з указаної ним підстави відповідачем не розглядалось, оцінка достатності поданих ним доказів не надавалась. Відповідач будь-яких доказів протилежного не надав.
Враховуючи те, що прерогативою саме командування військової частини є визначення наявності чи відсутності у військовозобов'язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, а повноваження суду обмежуються виключно наданням оцінки таким діям/рішенням, коли їх реалізовано, суд доходить переконання про неможливість дослідження вказаного факту у межах цього спору. Задоволення такої вимоги було б допустимим у тому випадку, якщо б військовою частиною було прийнято рішення по суті рапорту, а судовим розглядом встановлено протиправність такого рішення, що не відповідає цьому спірному випадку.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково, з мотивів наведених вище.
Відповідно до статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді розгляду рапорту ОСОБА_1 від 28.01.2025 про звільнення з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 28.01.2025 про звільнення з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )
Головуючий суддя В.К. Блонський