Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
19 червня 2025 р. № 640/24143/20
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Громадянки Сомалі ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд.9,м. Київ,01001), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4А,м. Київ,02152) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, Громадянка Сомалі Мохамед ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з вищевказаним позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2020 № 384-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування позову зазначено, що рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2020 № 384-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та таким, що порушує права позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.11.2020 року по справі № 640/24143/20 відкрито провадження в адміністративній справі.
Представником відповідача - Державної міграційної служби України, 21.12.2020 року надано до суду відзив на адміністративний позов в якому щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що оскаржуване позивачем рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2020 № 384-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є таким, що винесено в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025 року передаємо 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, зокрема адміністративну справу № 640/24143/20.
Відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний розподіл автоматизованою системою документообігу суду адміністративної справи.
Вказана адміністративна справа надійшла до провадження судді Харківського окружного адміністративного суду Спірідонова М.О.
Ухвалою суду від 17.03.2025 року справу прийнято до розгляду.
28.03.2025 року до суду від представника Державної міграційної служби України надійшли додаткові пояснення, в яких також щодо задоволення позовних вимог заперечував.
Від відповідача, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивачка 27.09.2019 року звернулася до відповідача та зі слів пояснила, що вона громадянка Сомалі Мохамед ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження область Нижнє Шабель, м. Аудегле, адміністративним центром якого є м. Марка, за національністю відноситься до клану «Мідган», заміжня (чоловік - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на утриманні мають неповнолітню дочку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце народження: м. Одеса). Заявник на підтвердження своєї особи жодних документів не надала, обґрунтувавши це тим, що посередник, який допомагав перетнути кордон України, після його перетину вилучив у неї паспортний документ. Південно-західне Сомалі у 2014 році, в складі трьох областей, отримано статус автономної держави, яка підпорядковується Тимчасово Федеральній Конституції.
Троє дітей, не супроводжують заявницю та проживають в Сомалі, а саме: дві дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Заявниця вчетверте звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява). В заяві шукачка захисту зазначила причину звернення за захистом нестабільну ситуацію в країні походження.
За результатами аналізу особових справ відповідачем було встановлено, що 04.12.2014 заявниця вперше звернулася із заявою до ГУДМС в Одеській області. За результатами розгляду першого звернення із заявою, ГУДМС в Одеській області прийнято рішення № 235 від 16.12.2014 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, законність якого було встановлено в судовому порядку (справа №815/68/15).
06.07.2015 року заявниця вдруге звернулася із заявою до УДМС в Київській області вказавши інші анкетні дані (прізвище - ОСОБА_8 , ім'я - ОСОБА_9 , по батькові - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ), разом з чоловіком ОСОБА_11 та дочкою ОСОБА_12 . Під час співбесіди ІНФОРМАЦІЯ_8 заявниця змінила свої власні анкетні дані, повідомивши про те, що вірно буде її прізвище: ОСОБА_10 , ім'я: ОСОБА_9 , а по батькові: ОСОБА_8 , пояснивши це особистою помилкою при заповненні заяви та анкети.
Рішенням ДМС від 30.12.2015 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25.04.2016 заявниця втретє звернулась із заявою до ГУДМС в м. Києві. Наказом ГУДМС в м. Києві № 261 від 25.04.2016 заявнику було відмовлено в прийнятті заяви.
27.04.2016 року заявниця скористалась правом на оскарження прийнятого рішення територіального органу ДМС, звернувшись із скаргою до ДМС.
ДМС, за результатами розгляду скарги прийнято рішення № 27-16 від 16.06.2016 про задоволення її та скасовано наказ ГУДМС в м. Києві № 261 від 25.04.2016 про відмову в прийнятті заяви.
10.08.2016 ГУДМС в м. Києві прийнято до розгляду заяву. За результатами розгляду заяви, ГУДМС м. Києві прийнято рішення № 471 від 31.08.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
09.09.2016 року заявниця звернулася до ДМС зі скаргою на рішення територіального органу про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ДМС, за результатами розгляду скарги прийнято рішення № 62-16 від 22.11.2016 про відхилення скарги на наказ ГУДМС в м. Києві. Після чого заявник звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.05.2018, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2018 у справі № 826/20259/16 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду України від 18.09.2018 у справі 826/20259/16 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
27.09.2019 заявник вчетверте звернулась із заявою за захистом в Україні.
За результатами розгляду зазначеної заяви ДМС прийнято рішення від 31.08.2020 № 384-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Також судом встановлено, що у заяві шукачка захисту зазначила, що не може повернутися до Сомалі, через нестабільну ситуацію в країні походження.
Заявниця зазначила, що автомобільним транспортом, разом з групою із шістьох осіб, вона таємно потрапила на територію України з території Російської Федерації. На погрози контрабандиста, який доправляв її до м. Одеса, заявниця була вимушена віддати національний паспорт громадянки Сомалі.
Натомість під час перевірки, щодо можливого звернення заявника із заявою до територіальних підрозділів ДМС стала відома інформація, що під час звернення із заявою від 04.12.2014 до ГУДМГС в Одеській області, вона надала копію свідоцтва про народження виданого 07.05.2012 посольством Сомалійської Республіки в м. Аддис-Абеба (Ефіопія), в якому вказані анкетні дані, як Замзам ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також варто зазначити, що на запит територіального органу ДМС, листом Київського НДЕКЦ від 21.10.2019 № 19/111/17-1/49876 за результатами перевірки встановлено, що відбитки пальців рук в наданій дактилоскопічній карті заявника ідентичні відбиткам пальців рук громадянки Сомалі ОСОБА_14 .
Таким чином під час звернення із заявою від 27.09.2019 заявниця приховала факт звернення за захистом у 2015 році, під іншими анкетними даними.
3 огляду на надане під час звернення із заявою до ГУДМС в Одеській області копії свідоцтва про народження, виданого посольством Сомалі у м. Аддис-Абеба (Ефіопія) на анкетні дані: ОСОБА_3 . Територіальни органом ДМС прийнято анкетні дані, які надала заявник під час звернення із заявою 27.09.2019, а саме: прізвище - ОСОБА_15 , ім'я - ОСОБА_16 , по-батькові - ОСОБА_17 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Крім того суд зазначає, що 04.12.2014 року заявниця вперше звернулася із заявою до ГУДМС в Одеській області. В заяві зазначила побоювання зазнати переслідувань в Ефіопії через проблеми із плем'ям чоловіка, яке не було згодне на шлюб та вимагали їх розлучення.
Заявниця покинула країну постійного проживання ще у 2011 році, виїхавши з м. Аудегле (Сомалі) до м. Аддис-Абеба (Ефіопія), де заявник проживала протягом трьох років винаймаючи квартиру та працювала прибиральницею у заможних будинках. Пізніше познайомилась з майбутнім чоловіком. В 2014 році заявник разом з чоловіком ОСОБА_4 виїхали до м. Москви. На територія Російської Федерації (далі - РФ) посередник забрав у заявника паспорт з грошовими коштами та 26.11.2014 привіз до м. Одеси.
Разом з тим, як вбачаться з матеріалі особової справи заявниця зазначила причиною виїзду з країни постійного проживання те, що в ОСОБА_18 вона жила в бідній родині, роботи та грошей не було, дуже бідна країна, хотіли поїхати до більш розвиненої країни.
Крім того були встановлені деякі розбіжності в інформації, яку заявник надала під час анкетування та протоколу співбесіди, а саме:
1) відповідно до заяви-анкети заявник повідомила, що одружена вперше та не має дітей. Під час протоколу співбесіди виявилося, що вона вийшла заміж вперше у 16 років та має трьох дітей;
2) в протоколі співбесіди заявник вказала, що з Ефіопії дісталась літаком до РФ, а потім нелегально на автомобілі до України, але в заяві - анкеті шлях прямування зазначений зовсім інший, з Ефіопії вона вибула авіарейсом Аддис-Абеба - Москва - Одеса;
3) в своєму зверненні заявниця вказала причину виїзду з Ефіопії - проблема із плем'ям чоловіка, яке не було згодне на шлюб та вимагали їх розлучення. Під час протоколу співбесіди від 16.12.2014 зазначила, що причиною виїзду з Ефіопї, було нестача грошей та бажання проживати в країні Європейського Союзу (далі - ЄС).
Відтак, з наданої заявником інформації під час звернення до ГУДМС в Одеській області не було встановлено підстав щодо загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження Сомалі. Крім того, економічний стан країни не є підставами для звернення за захистом і не містить в собі відповідні ознаки біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
06.07.2015 заявник вдруге звернулася із заявою до УДМС в Київській області під новими анкетними даними, а саме прізвище - ОСОБА_8 , ім'я - ОСОБА_9 , по батькові ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Разом з чоловіком ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочкою ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначивши, що не може повернутися до ОСОБА_18 оскільки її життю та життю її чоловіка загрожує небезпека «Мой муж из клана меншенства, поэтому мой клан считают, что я позорила и хотят убить меня».
За результатами розгляду зазначеної заяви ДМС прийнято рішення № 913-15 від 30.12.2015 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Під час третього звернення із заявою від 10.08.2016 та скарзі до ДМС заявниця стверджувала, що в 2009 році її першого чоловіка вбили ОСОБА_19 , які підозрювали його у співпраці з урядом. В 2011 році, заявник поїхала до Ефіопії де в 2014 році вдруге вийшла заміж. Заявник зазначала, що вона з чоловіком з різних кланів, а це, в свою чергу, за їхніми законами заборонено, у зв'язку з чим вона вважає, що сім'я чоловіка буде їх переслідувати. Заявник стверджувала, що чоловіка активно переслідує ОСОБА_19 , через його журналістську діяльність та підозру у шпигунстві.
Із заяви встановлено, що причини виїзду з країни походження аналогічні тим, які були зазначені у попередній заяві, за результатами якої ГУ ДМС в Одеській області відмовлено заявнику в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, в судових засіданнях під час розгляду справи № 815/68/15 ОСОБА_4 особисто зазначив, що офіційною журналістикою він не займався, провокаційні статті військового характеру в жодних джерелах не публікував, що ставить під сумнів його побоювання стати жертвою переслідування зі сторони будь-яких органів влади в країні походження через свої політичні погляди.
В своїй заяві-анкеті від 27.09.2019 заявниця повідомила, що в 2009 році її чоловік ОСОБА_20 був вбитий терористичним угрупуванням Аль-Шабаб. За її словами, це сталося, коли її чоловік їхав до своєї матері в лікарню. Автобус, в якому він знаходився, потрапив під обстріл. Після втрати годувальника заявник була змушена влаштуватися на роботу до місцевого кафе, прибиральницею. Заявниця повідомила, що в один з робочих днів до них в кафе завітали троє чоловіків та розпивали спиртні напої, після чого звернули увагу на неї та сказали, що жінка не повинна працювати, а має вийти заміж та виховувати дітей. Знайома з чоловіками, вона не була, вони мали закрите обличчя і одяг, який відрізнявся від одягу мешканців їхнього села. Наступного дня заявниця повертаючись додому натрапила на трьох чоловіків, які силою взяли заявника та нанесли тілесні ушкодження під час сексуального знущання. За словами заявника, це були саме ті чоловіки, які днем раніше навідувалися до кафе. Проте в заяві-анкеті не вказує про даний інцидент, а повідомляє, що не може повернутися до Сомалі через небезпеку з боку терористичного угрупування Аль-Шабаб.
Суд окремо наголошує, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 03.08.2021 позивачу була видана Довідка про звернення за захистом в Україні № 012569 строком дії до 28.04.2022.
Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні позивач до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не зверталась про продовження строку дії.
В додаткових поясненнях судом представником ДМС України зазначено, що за результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) встановлено, що 27.02.2022 позивачка виїхала з території України, перетнувши державний кордон України через ПП «Устилуг» в напрямку Польщі, що підтверджується матеріалами справи.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина шоста статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Приписами статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно з пунктом 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649), уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.2 Правил №649, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Згідно з пунктом 2.4 Правил №649, у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Суд аналізуючи вищевикладене та те, що позивачем до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не надано документів, що посвідчують особу заявника, надання позивачем тверджень, які є логічно не послідовними та такими, що містять велику кількість суперечностей, а також не подання документів і матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дійшов висновку, що відповідач в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України, а отже рішення Державної міграційної служби України від 31.08.2020 № 384-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є таким, що не підлягає скасуванню.
Крім того, як вже було встановлено судом вище, 03.08.2021 позивачу була видана Довідка про звернення за захистом в Україні № 012569 строком дії до 28.04.2022.
Після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні позивач до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не зверталась про продовження строку дії.
Також відповідачем за результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) встановлено, що 27.02.2022 позивачка виїхала з території України, перетнувши державний кордон України через ПП «Устилуг» в напрямку Польщі.
Таким чином зазначене може свідчити про втрату у позивача зацікавленості в визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Громадянки ОСОБА_21 , яка діє в своїх інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд.9,м. Київ,01001), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, буд. 4А,м. Київ,02152) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.