справа№380/8986/25
18 червня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язання вчинити певні дії.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні до Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01 січня 2024року з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, та інших видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року 3028 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб із обов'язковим урахуванням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року №2262-ХП "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з визначенням розміру надбавки за особливості проходження служби -65%, премії-390%,встановлених наказом №260 та розпорядженням №183уд Міністра Оборони України;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній до внесення змін постановами Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням,відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 року 3028,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт із визначенням надбавки за особливості проходження служби -65% , премії - 390% , встановлених наказом №260 та розпорядженням №183уд Міністра оборони України.
В обґрунтування своїх вимог Позивач зазначає, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та встановлення ним нового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн), у нього виникло право на перерахунок пенсії. Позивач вважає, що саме цей показник, встановлений законом, а не фіксована сума (1762 грн), визначена підзаконним актом (постановою КМУ), має бути розрахунковою величиною для обчислення його грошового забезпечення. Дії Відповідача, який відмовив у видачі довідки на підставі такого розрахунку, є протиправними.
Позивач посилається на численну судову практику, зокрема на правові висновки Верховного Суду (у справах №440/6017/21, №380/19324/23 (зразкова), №160/8324/19), які, на його думку, підтверджують, що зростання прожиткового мінімуму є самостійною підставою для перерахунку пенсій військовослужбовцям, а уповноважені органи (ТЦК та СП) зобов'язані видавати відповідні довідки. Він також вказує, що Міністерство оборони України видавало розпорядження (зокрема, №1428/з від 17.01.2023), які зобов'язували ТЦК та СП видавати такі довідки в добровільному порядку, без необхідності звернення до суду.
Щодо розмірів додаткових видів грошового забезпечення, Позивач наполягає на включенні до довідки надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65% та премії у розмірі 390%, посилаючись на наказ МОУ №260 та рішення Міністра оборони України №183уд, які встановлюють такі розміри для відповідних категорій військовослужбовців з 01.01.2024.
Ухвалою від 09 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 21 травня 2025 року у задоволенні клопотання Позивача про зупинення провадження у справі відмовлено.
Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що процедура перерахунку пенсій військовослужбовців чітко регламентована статтею 63 Закону №2262-ХІІ та Порядком, затвердженим постановою КМУ №45. Відповідно до цих норм, підставою для перерахунку є виключно рішення Кабінету Міністрів України про підвищення грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Такого рішення станом на 01.01.2024 прийнято не було, а тому відсутні будь-які правові підстави для ініціювання процедури перерахунку та видачі відповідних довідок.
Відповідач наголошує, що він є органом виконавчої влади і зобов'язаний діяти у суворій відповідності до чинних нормативно-правових актів. Чинною на сьогодні є редакція пункту 4 постанови КМУ №704, яка встановлює розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів фіксовану суму 1762 грн. Зміна прожиткового мінімуму законом про Держбюджет не скасовує і не змінює норми цієї постанови.
Також Відповідач зазначає, що пенсія не може бути розрахована з теоретичного розміру грошового забезпечення, яке фактично не виплачується діючим військовослужбовцям. Вимогу Позивача розрахувати пенсію з прожиткового мінімуму 3028 грн Відповідач вважає безпідставною, оскільки це призвело б до ситуації, коли пенсіонер отримував би пенсію, обчислену з більшого грошового забезпечення, ніж те, яке реально отримують діючі військові. Вимоги щодо визначення конкретних розмірів надбавок та премій Відповідач вважає передчасними, оскільки відсутня сама підстава для видачі довідки.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, на який Позивач надав свою відповідь на відзив. Справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розгляд справи здійснюється судом в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
Позивач, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену на підставі Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач реалізував своє право на звернення шляхом подання до Відповідача заяви з проханням підготувати та надіслати до пенсійного органу оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року.
Підставою для такого звернення Позивач вважає зміну з 01.01.2024 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» до 3028 грн, який, на його переконання, є розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням.
У відповідь на зазначене звернення, ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 09.07.2024р. за вих. №1159/12/9975 повідомив Позивача про відмову у виготовленні та наданні запитуваної довідки. Відмова мотивована тим, що, по-перше, Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про проведення перерахунку пенсій з вказаної дати, а по-друге, чинною редакцією пункту 4 постанови КМУ № 704 встановлено іншу розрахункову величину для обчислення грошового забезпечення, а саме - 1762 грн.
Не погоджуючись із такими діями суб'єкта владних повноважень, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, Позивач звернувся за їх захистом до адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Ключовою нормою, що регулює питання перерахунку пенсій, є стаття 63 Закону № 2262-ХІІ. Частиною 4 цієї статті встановлено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що законодавець чітко делегував Кабінету Міністрів України повноваження визначати не лише процедуру (порядок), але й самі умови та розміри перерахунку. Це означає, що Уряд наділений дискреційними повноваженнями у цій сфері, які, однак, мають здійснюватися в межах і на підставі закону.
Отже, законодавець встановив дві обов'язкові кумулятивні (такі, що мають існувати одночасно) умови для запуску механізму перерахунку пенсій:
1. Матеріальна умова: має відбутися реальне, фактичне підвищення грошового забезпечення діючих військовослужбовців. Це є об'єктивною обставиною, яка не залежить від волі пенсіонера чи уповноваженого органу.
2. Формальна умова: Кабінет Міністрів України має прийняти відповідний нормативно-правовий акт, яким визначити умови, порядок та розміри такого перерахунку.
На виконання зазначеної норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 13.02.2008 № 45, якою затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Порядок № 45).
Детальний аналіз пунктів 1, 2 та 3 Порядку № 45 свідчить про чітко встановлений і послідовний алгоритм дій, який передує видачі довідки про розмір грошового забезпечення. Цей алгоритм включає:
1. Прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про перерахунок пенсій у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення. Це є первинним юридичним фактом, що ініціює процедуру.
2. Повідомлення Пенсійним фондом України своїх головних управлінь про наявність підстав для перерахунку.
3. Складання головними управліннями ПФУ списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку, та направлення цих списків до уповноважених органів (зокрема, ТЦК та СП).
4. Лише після отримання цих списків уповноважений орган, яким є Відповідач, отримує законні повноваження та обов'язок готувати довідки про розмір грошового забезпечення для кожної конкретної особи.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що станом на 01.01.2024 та на момент розгляду справи Кабінет Міністрів України не приймав жодного рішення про підвищення грошового забезпечення військовослужбовців та проведення загального перерахунку пенсій.
Як наслідок, органи Пенсійного фонду України не надсилали до Відповідача списки осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. Отже, юридичний факт, з яким законодавець пов'язує початок процедури перерахунку, не настав.
Аргумент Позивача щодо необхідності перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», суд вважає помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм права. Закон про державний бюджет є актом фінансового законодавства, який встановлює загальні соціальні стандарти на відповідний рік. Проте він не є тим спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює умови, порядок та розміри перерахунку пенсій військовослужбовців у розумінні статті 63 Закону № 2262-ХІІ, і не змінює автоматично розміри грошового забезпечення діючих військовослужбовців.
Питання визначення розмірів грошового забезпечення діючих військовослужбовців, до якого прив'язаний розмір пенсії Позивача, врегульовано спеціальним актом Уряду - постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців…» (далі - Постанова № 704).
Суд звертає особливу увагу, що у чинній на сьогодні редакції (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 12.05.2023 № 481) пункт 4 Постанови № 704 прямо та недвозначно встановлює, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються, виходячи з фіксованого розміру 1762 гривні.
Згідно зі статтею 117 Конституції України та статтею 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Застосування іншої розрахункової величини, ніж та, що прямо передбачена чинним нормативно-правовим актом Уряду, було б з боку Відповідача перевищенням службових повноважень та прямим порушенням закону.
Фундаментальним принципом системи пенсійного забезпечення військовослужбовців є нерозривний зв'язок розміру пенсії з розміром грошового забезпечення, яке фактично отримують діючі військовослужбовці на відповідних посадах. Оскільки станом на 01.01.2024 та на дату розгляду справи, грошове забезпечення діючих військовослужбовців розраховується з урахуванням розрахункової величини 1762 грн, фактичного підвищення грошового забезпечення не відбулося. Вимога Позивача розрахувати його пенсію на основі неіснуючих у Міністерстві оборони України розмірів посадового окладу є безпідставною та порушила б принцип єдності умов пенсійного забезпечення, поставивши пенсіонерів у краще становище, ніж діючих військових.
Щодо вимог про включення до довідки конкретних відсоткових показників надбавок та премій, суд зазначає, що ці вимоги є похідними від основної вимоги про видачу довідки. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для видачі самої довідки, то і питання про її зміст та конкретні показники не підлягає вирішенню, оскільки є передчасним.
Щодо посилань Позивача на судову практику.
Суд ретельно дослідив посилання Позивача на судову практику, зокрема на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду. Проте, суд вважає, що зазначена практика не може бути застосована до спірних правовідносин, що виникли станом на 01.01.2024, з огляду на наступне.
По-перше, значна частина рішень, на які посилається Позивач, стосувалася правовідносин минулих періодів (2018-2022 рр.), коли правове регулювання відрізнялося, або коли суди визнавали протиправними та нечинними попередні редакції нормативних актів КМУ.
Натомість, станом на 01.01.2024 діяла саме та редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була встановлена постановою КМУ № 481 від 12.05.2023 і яка на момент виникнення спору є чинною та не скасованою у судовому порядку.
З травня 2023 року норми чинного законодавства не містять неузгодженостей щодо визначення розрахункової величини для обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військове звання, наявність яких була підставою для формування вищевказаних висновків Верховного Суду.
Фактично, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців була встановлена у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні Положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ.
Відносно посилань позивача на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 скасована рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, то у межах справи №320/29450/24 оскаржуються пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка є нормативно-правовим актом.
Рішенням суду першої інстанції по справі №320/29450/24, яке на даний час не набрало законної сили та оскаржене в апеляційному порядку, окремі положення пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 було визнано протиправним та нечинним.
Водночас, з системного аналізу положень КАС України та теорії права є відмінність у правових наслідках «визнання протиправним та скасування» і «визнання протиправним та нечинним» відповідного адміністративного акта.
Так, відповідно до вимог ст. 5 КАС України, ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до абзаців 3, 4 п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.
Таким чином, визнаються протиправними та скасовуються індивідуальні акти, а нормативно-правові акти визнаються протиправними та нечинними. Такі відмінності у правовому регулюванні обумовлені тим, що відповідно до приписів нормативно-правових актів виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів невизначеного кола осіб. Відповідно, скасування нормативно-правового акту впливатиме на права, свободи, інтереси та обов'язки не лише позивача, а й інших осіб, а також поставить під сумнів легітимність дій та рішень, прийнятих на підставі скасованого нормативно-правового акту та може призвести до порушення необхідного балансу між захистом прав позивача та будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, які були учасниками правовідносин, у яких застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт; принципу правової визначеності.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно положень ч.2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24, у випадку набрання ним законної сили, не вплине на вирішення даної справи, оскільки не має ретроактивної дії, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
По-друге, принцип верховенства права та пріоритету закону над підзаконним актом, на який посилається Позивач, не означає, що суд може ігнорувати чинний підзаконний акт, виданий органом виконавчої влади в межах його компетенції. Кабінет Міністрів України, встановлюючи порядок та розміри грошового забезпечення, діяв у межах повноважень, делегованих йому статтею 63 Закону № 2262-ХІІ. Доки відповідна норма постанови КМУ є чинною, вона є обов'язковою для застосування Відповідачем.
По-третє, принцип юридичної визначеності (legal certainty), як складова верховенства права, вимагає чіткості та передбачуваності правового регулювання. Чинна редакція Постанови № 704 є чіткою та недвозначною у визначенні розрахункової величини. Задоволення позову створило б правову невизначеність та порушило б принцип рівності, адже для одних пенсіонерів (за рішенням суду) застосовувався б один порядок розрахунку, а для решти - інший, встановлений Урядом.
По-четверте, суд враховує практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема щодо статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Хоча ЄСПЛ визнає, що право на отримання пенсії може становити "майно" в розумінні цієї статті, він також послідовно наголошує на тому, що держави користуються широкою свободою розсуду (margin of appreciation) у визначенні видів та розмірів соціальних виплат.
Втручання у право на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється на підставі закону, переслідує легітимну мету та дотримується "справедливого балансу" між інтересами особи та суспільства. Встановлення Урядом єдиної та уніфікованої розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення, що застосовується до всіх військовослужбовців та пенсіонерів, не можна вважати свавільним або таким, що покладає на Позивача "надмірний індивідуальний тягар". Це є заходом загальної економічної та соціальної політики держави, спрямованим на забезпечення сталості бюджетної системи.
Таким чином, суд констатує, що Відповідач, відмовляючи у видачі довідки, діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Позивачем не доведено порушення його прав, оскільки обставини, з якими законодавець пов'язує право на перерахунок пенсії, не настали.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 72-78, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. В позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 18 червня 2025 року.
Суддя Коморний О.І.