справа №380/12296/25
з питань забезпечення позову
18 червня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого - судді Карп'як О.О., розглянувши в письмовому провадженні заяву позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради, про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування наказу, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) (далі - Позивачка) звернулася до суду з позовом Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради (по. Ринок, 1, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ - 26256694; (далі - Відповідач) у якому просить:
Визнати незаконними й протиправними дії та бездіяльність головного архітектора керівника Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради А.Коломєйцева та в.о. головного архітектора-начальника відділу правового і організаційного забезпечення Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради О.Рибак щодо порушення адміністративної процедури розроблення та завтердження Наказу Департаменту архітектури та просторового розвитку ЛМР № 298 від 20.12.2024 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по АДРЕСА_2 ».
Визнати незаконним й протиправним та скасувати Наказ Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради № 298 від 20.12.2024 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по АДРЕСА_2 ».
До суду позивачкою також було подано заяву про забезпечення позову в якій просить суд (мовою оригіналу):
Вжити заходи забезпечення позову, а саме: зупинити дію Наказу Департаменту архітектури та просторового розвитку ЛМР № 298 від 20.12.2024 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55- 55 А в м. Львові».
Вжити заходи забезпечення позову, а саме: Заборонити Державній інспекції архітектури та містобудування України, а також Інспекції архітектурно-будівельного контролю видавати дозвільні документи на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55- 55 А в м. Львові» відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» до завершення розгляду судової справи по суті за моїм позовом про скасування Наказу № 298 та визнання незаконним дій та бездіяльності директора Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради - головного архітектора Львова Коломєйцева Антона Вікторовича та в.о. головного архітектора-начальника відділу правового і організаційного забезпечення Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради Рибак Оксани Іллівни, та набуття рішенням суду у цій справі законної сили.
У позовній заяві позивач вказує, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з сім'єю. 04.03.2025 року коли вона прийшла на зустріч в укриття Львівської національної академії мистецтв на зустріч, яку організували представники виконавчих органів Львівської міської ради і ТзОВ Авалон Констракшн, де дізналась, що ЛМР та її виконавчими органами було системно порушено її публічні права, а саме: екологічні, безпекові, соціальні, культурні, внаслідок:- прийняття сесією Львівської міської ради ухвали № 4382 від 08.02.2024 «Про затвердження детального плану території у районі вул. Тютюнників, Ген. Тарнавського, Кубійовича, пл. Вишиваного» (далі - ухвала № 4382),- потім на основі прийнятого, очевидно, протиправного ДПТ було затверджено Наказом Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради від 20.12.2024 № 298 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55-55А у м. Львові» (далі - Наказ № 298), якими було обнулено публічні права її, її дітей, жителів мікрорайону, членів громади і Держави Україна.
Позивачка зазначає, що Наказ № 298 від 20.12.2024 року прямо суперечить генеральному плану міста Львова, оскільки наказом змінено цільове призначення земельних ділянок на вул. Тютюнників, 55- 55 А.
Крім того, наказ № 298 від 20.12.2024 року, яким затверджені містобудівні умови та обмеження забудови на території буферної зони Державного історико-архітектурного заповідника (об'єкта світової спадщини ЮНЕСКО «Ансамбль історичний центру Львова»), в межах історичного ареалу міста Львова, грубо порушує пам'яткоохоронне законодавство, зокрема, Закон України «Про охорону культурної спадщини». Факт порушення пам'яткоохоронного законодавства підтверджений виданими приписами Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Вважає, що цілком очевидно, що Наказ № 298 від 20.12.2024 Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (генеральному плану), прийнятий з порушенням приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»‚ Закону України «Про охорону культурної спадщини», Наказу департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 27.10.2023 № 36-ОС "Про затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток місцевого значення відповідно до науково-проектної документації "Історико-архітектурний опорний план м. Львова (історико-архітектурний опорний план м. Львова з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам'яток та історичних ареалів)", вимогам ДБН Б.2.2 12:2019 «Планування та забудова територій». Окрім того, спірний наказ був підписаний юристкою, неуповноваженою особою Оксаною Рибак у статусі в.о. головного архітектора Департаменту архітектури та просторового розвитку, яка за вимогами чинного законодавства не може виконувати функцію головного архітектора, тому що не має освіти архітектора. Відповідачі ОСОБА_2 і О.Рибак прямо порушили вимоги закону України “Про адміністративну процедуру», що призвело до затвердження відверто протиправних та незаконних містобудівних умов та обмежень Наказом № 298, сформовано системні загрози усім людям, які ведуть життєдіяльність в мікрорайоні проектованого будівництва на вул. Тютюнників, 55-55 А. Наказ № 298 прямо не відповідає Генеральному плану, Орхуській конвенції та іншим нормативним документам, які гарантують її та її дітям екологічні права, права на правову визначеність, на соціальну інфраструктуру і безпечне довкілля. Зокрема, у затверджених містобудівних умовах та обмеженнях не зазначено чітко вичерпного переліку пролягання інженерних мереж та неможливо встановити, де саме ці мережі пролягають і знаходяться, відсутні обмеження щодо розташуванням в межах історичного ареалу, а також щільної мережі інженерних мереж (газогонів, теплотрас), чим сформовано загрозу техногенних аварій, позбавлення чинних жителів доступу до базових інженерних комунікацій. Вважає, що відверта протиправність Наказу № 298 є загальновизнаним громадськістю фактом.
На думку позивачки, якщо дію цього наказу не буде зупинено та забудовник звернеться за отриманням дозволу на будівництво, то відновити порушенні права позивачки та її дітей буде неможливо.
Згідно ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, вирішуючи питання про обґрунтованість заяви про вжиття заходів забезпечення позову, керується таким.
Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
Згідно з вимогами частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.
Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;
- наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;
- ймовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- необхідності у зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно із Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Отже інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Також при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Очевидні ознаки протиправності рішення, дій бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що рішення, дії, бездіяльність відповідача явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд зазначає таке.
Як видно з матеріалів позовної заяви, предметом позову у цій справі є скасування наказу Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради №298 від 20.12.2024 року “Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об'єкта будівництва на “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55, 55а у м. Львові».
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивачка вказує, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може мати наслідком звернення забудовника з отриманням дозволу на будівництво, тоді відновити порушені її та її дітей права на безпеку, соціальну інфраструктуру, правову визначеність, на екологічні, культурні, соціальні, освітні права буде неможливо. Вказує, що вона подає цю заяву про забезпечення позову, щоб унеможливити незворотні порушення, які можуть настати при отриманні ТОВ «Авалон Констракшн» дозволу на будівництво внаслідок дії оскаржуваного Наказу № 298. Також вказує на очевидну протиправність спірного наказу.
Даючи оцінку вказаним обґрунтуванням, суд враховує наступне.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України від 17.02.2011 року №3038-VI “Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI).
Згідно п.п.7, 8 ч.1 ст.1 цього Закону, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій;
містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Відповідно до положень ч.ч.1, 4, 5 ст.26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва та майбутній об'єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об'єктів (крім об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об'єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об'єкт (його складову).
У розумінні ч.ч.1, 2 ст.29 Закону №3038-VI, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Таким чином, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, та є першим етапом легалізації початку проектування та будівництва об'єктів.
Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 року у справі №260/9623/23.
Отже, самі містобудівні умови та обмеження не надають замовнику та генеральному підряднику чи підряднику право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на відповідному об'єкті будівництва, оскільки таке право надає дозвіл на виконання будівельних робіт, який у межах даної справи не оскаржується.
А, відтак, за встановлених у цій справі обставин та стадії спірних правовідносин, зупинення дії містобудівних умов та обмежень не є ефективним, необхідним і доцільним способом забезпечення позову та не відповідає меті, яку покликаний досягнути цей інститут.
Слід зазначити, що разом із заявою про забезпечення позову не надано та в матеріалах справи відсутні докази застосування станом на час розгляду справи оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, проведення будівельних робіт.
До того ж, позивач у клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову не обґрунтувала та не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які вона просить застосувати у поданому клопотанні, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі, оскільки спір у справі стосується рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень.
Сама лише незгода позивача із діями суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов'язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Більше того, згідно положень ч.8 ст.29 Закону №3038-VI, у разі скасування за рішенням адміністративного суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.
Також, варто звернути увагу, що у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди, тому зазначене не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Варто підкреслити, що заходи забезпечення позову мають бути спрямованими виключно на забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього рішення суду, а не надання позивачу результату, якого він прагне досягти за допомогою судового рішення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №320/28419/23.
Заявник вказує на лист Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 13.06.2025, яким повідомлено про винесення ними приписів від 16.05.2025 №18/56/25 та №17/56/25 щодо припинення проведення будь - яких будівельних робіт на об'єкті «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55- 55 А в м. Львові».
Відтак, станом на час ухвалення даної ухвали наявні приписи Міністерства культури та стратегічних комунікацій України щодо припинення проведення будь - яких будівельних робіт на об'єкті «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55- 55 А в м. Львові» якими фактично нівелюється небезпека того, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Щодо доводів заявника про те, що такі приписи є недієвими, накладення таких приписів не гарантує захисту культурних прав, такі доводи спростовуються ч.2 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами. Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини визначена ст.44 вказаного Закону.
Більше того, суд не враховує вказані доводи, адже забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватись на здогадках чи припущеннях сторін.
Доводи заявника щодо протиправності рішення, дію якого заявник просить зупинити шляхом забезпечення позову, є предметом розгляду при вирішенні адміністративної справи по суті позовних вимог, а покликання на ймовірність реалізації такого рішення, як на підставу для вжиття заходів забезпечення позову, в розрізі предмету цього спору є недоречними з огляду на те, що такі виходять за межі предмету судового розгляду у даній справі.
Щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Суд зазначає, що наявність протиправності оскаржуваних позивачем рішення, дій та бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак рішення, дій та бездіяльності відповідача що оскаржуються у даній справі. Крім того, встановлення ознак протиправності такого рішення, дій та бездіяльності, враховуючи предмет позову, є фактично вирішенням адміністративного спору до розгляду справи по суті, що суперечить основним засадам і принципам адміністративного судочинства.
Вказані висновки відповідають позиції, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2020 у справі № 800/521/17. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №640/10883/22.
Правомірність або протиправність оскаржуваних містобудівних умов та обмежень для проєктування об'єкта будівництва “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об'єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул. Тютюнників, 55, 55а у м. Львові», може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності доказів у їх сукупності, що може бути здійснено під час вирішення спору по суті.
Отже, суд не може ще до розгляду справи по суті надати однозначну об'єктивну оцінку стану таких робіт, та відповідно встановити безпосередній зв'язок між оскаржуваним актом та негативними наслідками, про які зазначає заявник.
Так само не є підставою для забезпечення позову наявність великого суспільного інтересу громади міста, спричиненого будівництвом багатоквартирного житлового будинку, про що стверджує заявник у заяві про забезпечення позову. Вказана обставина також підлягає судовій оцінці під час розгляду справи по суті.
Застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи, означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 року у справі 826/9263/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає обов'язковому врахуванню, наведені підстави щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Окрім того, суд звертає увагу, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №380/19654/24 за позовом Галицької окружної прокуратури м.Львова до Львівської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю - “Авалон Констракшн», про визнання протиправним та скасування рішення ухвали Львівської міської ради №4382 від 08.02.2024 “Про затвердження детального плану території у районі вул.Тютюнників, вул.Генерала М.Тарнавського, вул.В.Кубійовича, пл.Василя Вишиваного». Ухвалою від 25.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову, судом не ухвалювалося рішення у справі №380/19654/24. А тому доводи заявника про очевидність ознак протиправності наказу є передчасними.
З урахуванням наведеного, суд приходить висновку, що заявником не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у задоволенні його заяви належить відмовити.
У відповідності до Закону України “Про судовий збір», підстави для повернення судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст.150-154, 243, 248, 250, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив :
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна