19 червня 2025 рокусправа № 380/3949/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262440024395 від 29.01.2025 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 1 періоди його роботи з 19.01.1989 по 22.11.1995 за професією терміста на нагрівальних печах термічної дільниці Першотравневого машинобудівного заводу імені XXVI з'їзду КПРС;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 22.01.2025 призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 22.01.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262440024395 від 29.01.2025 йому було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що у підсистемі ППВП, не відображаються відомості про спеціальний (пільговий) стаж працівника, що унеможливлює зарахування періоду роботи заявника для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 до стажу роботи з особливо важливими і особливо шкідливими умовами праці, відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону. Позивач із таким рішенням ГУ ПФУ не погоджується, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ним було додано належним чином засвідчену копію власної трудової книжки, у якій містяться однозначні відомості про його стаж роботи (у тому числі пільговий). Вважає, що записи трудової книжки були протиправно невраховані відповідачем під час винесення рішення про призначення пенсії Позивачу.
Позиція Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області викладена у відзиві на позовну заяву, у якому представник щодо задоволення позову заперечила та вказала, що згідно рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 29.01.2025 вік заявника 56 років 04 місяці 27 днів. Страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 11 днів. Пільговий стаж за Списком №1 позивача не підтверджено. Період роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986 не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.07.1986, оскільки в підставі на звільнення відсутній номер документа, на основі якого внесено запис. Період роботи з 23.11.1995 по 12.03.1996, оскільки підстава звільнення містить виправлення в даті, не завірена належним чином. Для зарахування потрібно було долучити уточнюючу довідку про періоди роботи видані на підставі первинних документів. Пільговий стаж позивача не підтверджений, оскільки довідка про підтвердження пільгового характеру роботи відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи. Право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону № 1058 виникає в чоловіків у віці 50 років за наявності не менше 25 років страхового стажу та не менше 10 років зайнятим повний робочий день на підземних роботах за Списком №1. Відповідно до поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону № 1058 у позивача відсутнє.
Ухвалою судді від 05.03.2025 в справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
22.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262440024395 від 29.01.2025 ОСОБА_1 було відмолено в призначенні пенсії.
Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 29.01.2025 вік заявника 56 років 04 місяці 27 днів. Страховий стаж позивача становить 29 років 07 місяців 11 днів. Пільговий стаж за Списком №1 позивача не підтверджено.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986 не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.07.1986, оскільки в підставі на звільнення відсутній номер документа, на основі якого внесено запис;
- період роботи з 23.11.1995 по 12.03.1996, оскільки підстава звільнення містить виправлення в даті, не завірена належним чином. Для зарахування потрібно було долучити уточнюючу довідку про періоди роботи видані на підставі первинних документів.
Також згідно вказаного рішення, пільговий стаж позивача не підтверджений, оскільки довідка про підтвердження пільгового характеру роботи відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи.
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з метою його скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Згідно статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною першою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Як встановлено судом, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262440024395 від 29.01.2025 відмолено позивачу в призначенні пенсії за віком з огляду на:
1) не зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986 та з 23.11.1995 по 12.03.1996;
2) не підтвердження його пільгового стажу, оскільки довідка про підтвердження пільгового характеру роботи відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи.
Щодо не зарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів його роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986 та з 23.11.1995 по 12.03.1996, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Суд звертає увагу, що станом на момент внесення записів про період роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986 до трудової книжки позивача, була чинною Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно абзацу 1 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні за змістом положення містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, яка була чинною на момент внесення записів про період роботи з 23.11.1995 по 12.03.1996.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення 30.07.1986) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- запис №2: « 23.07.1986 - Прийнятий слюсарем четвертого розряду на Першотравневий машинобудівний завод. Нак.383 від 15.07.1986»;
- запис №3: « 27.10.1986 - звільнений у зв'язку із призовом на військову службу».
- запис №10: « 23.11.1995 - Повне товариство «Алчевськ-Кредит-Сервіс». Прийнятий на посаду відповідального представника в м. Першотравневе. Нак.№20 від 23.11.1995»;
- запис №11: « 12.03.1996 - Звільнений за власним бажанням. Нак. №23 від 12.03.1996».
Дослідивши копію трудової книжки позивача суд встановив, що така містить усі необхідні записи про роботу у спірний період і, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що записи про роботу позивача є послідовними, чіткими, без перекреслень чи виправлень, містять підпис відповідальних осіб та печатки підприємств.
Також, жодних неправильних чи неточних записів саме щодо періодів роботи позивача, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.
В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд вказує, що періоди роботи позивача в трудовій книжці зазначено правильно.
Також з аналізу наведених норм суд висновує, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, а відтак недоліки ведення трудової книжки, які визначені відповідачем у спірному рішенні, не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд знову ж таки зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачами недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача (з 23.07.1986 по 27.10.1986 та з 23.11.1995 по 12.03.1996) до стажу роботи, що враховується при призначенні (перерахунку) пенсії.
Відтак суд доходить висновку, що не зарахування періоду роботи позивача з 23.07.1986 по 27.10.1986 та з 23.11.1995 по 12.03.1996 до його страхового стажу є протиправним.
Щодо не підтвердження пільгового стажу позивача, оскільки довідка про підтвердження пільгового характеру роботи відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи, суд зазначає таке.
Згідно з абзацами першим - другим пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону № 1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом першим частини другої цієї ж статті визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Аналіз вищенаведених норм вказує, що для зарахування певної роботи із шкідливими і важкими умовами праці до пільгового стажу передусім потрібно підтвердити, що виконання цієї роботи дає право на пільгову пенсію, тобто, що виконані всі умови, зазначені в статті 114 Закону № 1058 (статті 13 Закону № 1788), а саме:
- досягнення віку 50 років для чоловіків;
- важкими умовами праці протягом повного робочого дня (час простою, відпустки без збереження заробітної плати, тощо до пільгового стажу не зараховуються);
- виконувана робота відповідає Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України;
- підтвердження пільгової роботи результатами атестації робочих місць після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону № 1788 Кабінет Міністрів України постановою від 12 серпня 1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзаців першого, другого, сьомого пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас пільговий стаж роботи обчислюється з урахуванням Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Згідно з пунктом 10 цього ж Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, зокрема уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 31 березня 2020 року у справі № 678/65/17, від 02 грудня 2021 року у справі № 263/9464/16-а.
У аспекті наведеного суд також ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 березня 2021 року у справі № 423/3787/16-а.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив таке: «Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що посилання відповідача на неможливість включення до пільгового стажу спірного періоду праці позивача в зв'язку з відсутністю уточнюючої довідки є безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача повний робочий день під землею, підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом».
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 23 вересня 2021 року № 227/4273/16-а, зазначивши, що «[…] уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці».
Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 29.01.2025 суд встановив, що вік заявника на момент звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії становив 56 років 04 місяці 27 днів. Страховий стаж позивача становив 29 років 07 місяців 11 днів.
Проте пільговий стаж за Списком №1 позивача не підтверджено з огляду на відсутність довідки про підтвердження пільгового характеру роботи відсутня в матеріалах електронної пенсійної справи.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення 30.07.1986) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
- запис №5: «Першотравневий машинобудівний завод імені XXVI з'їзду КПРС 19.01.1989. Прийнятий термістом на нагрівальних печах термічної дільниці 3 розряду 33/34 цех Нак. № 25 від 13.01.89»;
- запис №6: « 11.04.1990 Присвоєно 4 розряд терміста на нагрівальних печах термічної дільниці Нак. 37 від 11.04.1990»;
- запис №7: « 12.07.1990 Присвоєно 5 розряд терміста на нагрівальних печах термічної дільниці Нак. 37 від 26.06.1990 р.»;
- запис №8: « 11.12.1994 За результатами атестації робочих місць професія терміста нагрівальних печах відповідає списку один пільгових професій та іменується термістом постійно зайнятим біля печей на гарячих роботах і на ваннах з розплавленими солями Протокол № 57 від 26.06.1990 р. Нак. 457 від 11.12.94 р.»;
- запис №8: « 22.11.1995 Звільнений згідно ст 38 КЗпП України (за власним бажанням) Зам директора з кадрів та режиму І.Д. Шащенко Пр. № 404 від 22.11.95»;
У спірні періоди роботи позивача чинними були такі Списки № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах:
- Список № 1 виробництв, цехів, професій і посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливим умовами праці і в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173;
- Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
Посада терміста на нагрівальних печах відповідає списку один пільгових професій та іменується - термістом постійно зайнятим біля печей на гарячих роботах і на ваннах з розплавленими солями.
Такий висновок також посвідчується положеннями Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461, відповідно до якого до кола професій, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах належить професія терміста, зайнятого біля печей на гарячих роботах (ч.1 «Ливарне виробництво» Розділ XI Оброблення металу).
Факт належності посад, на яких працював позивач у спірні періоди, а саме оператор поста управління на гарячих роботах та оператор поста управління стану гарячої прокатки до передбачених вищезгаданими Списками № 1 посад, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідачі не заперечують.
Суд з'ясував, що у трудовій книжці позивача наявні відповідні записи (належно оформлені, що не заперечується відповідачами), які підтверджують факт його роботи у спірні періоди на посадах, передбачених Списками № 1, чинними в періоди роботи позивача, зайнятість у яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Як уже зазначено вище, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Отож, наявна у матеріалах справи копія трудової книжки позивача з належно оформленими записами про займані посади та спірні періоди виконуваної роботи підтверджує спеціальний трудовий стаж позивача за ці періоди, а тому подання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації за цих обставин не є потрібним.
З огляду на викладене суд відзначає, що у розрізі цієї справи та за умови належного підтвердження трудового стажу належними записами у трудовій книжці, позивач як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
З урахуванням викладених обставин суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262440024395 від 29.01.2025.
Частиною другою статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного поновлення порушених прав позивача в цій частині слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 періоди його роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986, з 23.11.1995 по 12.03.1996, з 19.01.1989 по 22.11.1995, а також повторно розглянути питання про призначення пенсії за віком на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Водночас вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити призначення позивачу пенсії за віком не підлягають задоволенню, адже відповідачем на виконання даного рішення суду ще не зараховано позивачу до страхового стажу відповідні періоди його роботи.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правову допомогу.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що 01.02.2025 року між адвокатом Соботником Ростиславом Володимировичем та позивачем, як Клієнтом, укладено Договір про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, Адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу щодо захисту клієнта, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів або надання консультацій щодо захисту та представництва Клієнта, а Клієнт зобов'язується належним чином прийняти її та оплатити.
Детальний опис правової допомоги, що надається Клієнту, бажаний результат, за його наявності, її вартість та порядок оплати, і порядок відшкодування фактичних витрат, понесених в ході надання правової допомоги, визначаються погодженими Сторонами Замовленнями на надання правової допомоги, які з моменту підписання Сторонами стають невід'ємною частиною даного Договору (п. 1.2. Договору).
Загальна вартість Договору визначається як сума вартості правової допомоги, наданої у відповідності до погоджених Сторонами Замовлень та підтверджується актами надання послуг, підписаними Сторонами протягом строку дії Договору. Якщо вартість правової допомоги буде визначена сторонами в іноземній валюті, її перерахунок здійснюється згідно офіційного курсу гривні щодо іноземної валюти, встановленого НБУ, встановленого на дату формування відповідного рахунку, та опублікованого на офіційному веб-сайті НБУ (п. 4.1. Договору).
Згідно п. 4.2. Договору, вартість правової допомоги, що надається Клієнту в рамках цього Договору, визначається Сторонами у відповідних Замовленнях на надання правової допомоги, в один із наступних способів чи шляхом їх поєднання: п. 4.2.1. - п. 4.2.5.
В п. 4.2.4. Договору зазначено наступне: «Вартість правової допомоги Адвоката визначається Сторонами шляхом погодження Сторонами фіксованої суми винагороди Адвоката».
Порядок розрахунків визначається Сторонами у відповідних Замовленнях на надання правової допомоги (п. 4.4. Договору).
В якості Додатку № 2 до Договору було укладено Замовлення на надання правової допомоги № 1 від 20.11.2024 року (далі за текстом - Замовлення № 1).
Відповідно до п. 1 Замовлення № 1, правовою допомогою, що надається, є (1) підготовка та подання до Львівського окружного адміністративного суду позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ: 13814885) № 262440024395 від 29.01.2025 про відмову у призначенні пенсії, та (2) представництво інтересів Клієнта і складання процесуальних документів під час здійснення судочинства по вищевказаній справі.
Згідно пункту п. 2.1. Замовлення № 1: «Вартість послуг визначається у відповідності до п. 4.2.4. Договору про надання правової допомоги (є фіксованою) та становить 20 000 (двадцять тисяч) гривень».
03.02.2025 року адвокат Соботник Р.В. виставив Позивачу Акт надання послуг та Рахунок на оплату на суму 20000,00 грн.
Згідно п. 2.2. Договору Клієнт зобов'язаний сплатити Адвокату вартість послуг протягом 60 робочих днів з моменту підписання Акту надання послуг та виставлення Рахунку на оплату.
На виконання Замовлення № 1 до Договору, Адвокатом Соботником Ростиславом Володимировичем в порядку надання Позивачу правової допомоги були надані наступні послуги: 21.1. Підготовка позовної заяви - витрачено 8 год. 00 хв.
Суд також встановив, що позивачем чи його представником не долучено до позовної заяви доказів оплати правничої допомоги в сумі 20000,00 грн.
Водночас суд враховує, що відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом, у складі Об'єднаної палати суддів Касаційного господарського суду, в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 та Великою Палатою Верховного суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц: «...витрати на оплату правничої допомоги підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх сторона уже сплатила чи їх вона ще має сплатити. Тому відсутність доказів оплати не може бути підставою для відмови у їх стягненні».
Нап переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки дана справа незначної складності з сталою правовою позицією та не потребує значної затрати часу на вказані роботи.
Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
З огляду на вказані обставини справи, суд вважає, що визначений проміжок часу у підготовці даного позову та вартістю таких послуг у розмірі 20000,00 грн за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, також враховуючи предмет позову, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262440024395 від 29.01.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періоди його роботи з 23.07.1986 по 27.10.1986, з 23.11.1995 по 12.03.1996 та з 19.01.1989 по 22.11.1995, а також повторно розглянути питання про призначення йому пенсії за віком на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.