з питань залишення позову без розгляду
18 червня 2025 рокусправа № 380/10500/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, за період з 01.03.2018р. до 20.03.2019р;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 3 527,55 грн. щомісячно, за період з 01.03.2018р. до 20.03.2019р. в загальному розмірі 44 606,44 грн., з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо неврахування повної суми індексації грошового забезпечення в розмірі 3 527,55 грн. при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, з урахуванням в складі грошового забезпечення повної суми індексації грошового забезпечення в розмірі 3 527,55 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. № 44.
Ухвалою суду від 30.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.
13.06.2025 представником відповідача подано до суду заяву про залишення позову без розгляду зв'язку з пропуском позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 Кодексу законів про працю України. Вважає, що саме 20.03.2019 (дата виключення позивача зі списків особового складу Відповідача) є крайньою датою, коли позивач міг розраховувати на виплату відповідачем усіх не виплачених під час проходження військової служби сум та, відповідно, датою виникнення спірних правовідносин.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року) (далі - КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, до 19.07.2022 року звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, 19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ (далі - Закон №2352-ІХ), яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини перша та друга ст.233 КЗпП України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1);
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Відтак, унесенням до Кодексу законів про працю України вказаних змін законодавець, виклавши у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, увів строки звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Суд звертає увагу, що ч.2 ст.233 КЗпП України стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.
При цьому, стаття перша цієї ж норми передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах.
Суд встановив, що, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 від 09.11.2023 №313, позивача, звільненого із займаної посади та виключеного зі списків особового складу Держспецтрансслужби і направленого наказом Голови Адміністрації Держспецтрансслужби від 06.10.2023 №237 для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України, з 09.11.2023 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_4 та всіх видів забезпечення.
Зважаючи на викладене, суд робить висновок, що позивач не був звільнений з військової служби 09.11.2023, внаслідок чого у суду відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.02.2025 у справі №990/29/22 зазначила, що бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Велика Палата Верховного Суду врахувала, що в чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення». Разом із цим, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення. Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
Велика Палата Верховного Суд констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З наведеного суд робить висновок, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер. Відтак, подана представником відповідача заява про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 240, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала з питань залишення позовної заяви без розгляду окремо не оскаржується. Заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали складено 18.06.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович