Іменем України
19 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/17429/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (далі - позивач, ДП «ЗАВОД 410 ЦА») до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 21 березня 2025 року, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04 жовтня 2019 року № 0003560504.
Позовні вимоги ДП «ЗАВОД 410 ЦА» мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Офісу ВПП ДПС від 04 жовтня 2019 року № 0003560504 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки факт здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-промисловий холдинг» (далі - ТОВ «Ремонтно-промисловий холдинг») і Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіатехкомплект» (далі - ТОВ «Авіатехкомплект») підтверджується первинними документами, а саме: договорами купівлі-продажу та специфікаціями; видатковими накладними; платіжними дорученнями, рахунками на оплату, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін, які є первинними документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року позовну заяву ДП «ЗАВОД 410 ЦА» залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду: позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, з доказами її надіслання до електронного кабінету відповідача.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року продовжено розгляд справи за позовом ДП «ЗАВОД 410 ЦА» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Замінено відповідача - Головне управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 43141267), правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код ВП 44116011, місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116). Відповідачу встановити строк для подання відзиву на позовну заяву (відзиву) і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду) разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів, - п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про прийняття справи до провадження.
ГУ ДПС у м. Києві позовну заяву з додатками, ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року та від 26 березня 2025 року отримало в електронному кабінеті 26 березня 2025 року, 26 березня 2015 року та 27 березня 2025 року відповідно, про що свідчать довідки про доставку електронного документа за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Електронного кабінету учасника процесу.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
У частині шостій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено наступне.
Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 19 серпня 2019 року № 11661 з урахуванням змін згідно з наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 03 вересня 2019 року № 149 посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «ЗАВОД 410 ЦА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2019 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 18 липня 2019 року № 9156708601).
За результатом проведеної перевірки було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «ЗАВОД 410 ЦА» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2019 року від 13 вересня 2019 року № 33/26-15-05-04-01/01128297.
Відповідно до вказаного акту, відповідачем було встановлено наступні порушення:
- на порушення ДП «ЗАВОД 410 ЦА» вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за червень 2019 року і, відповідно до пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України, відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість за червень 2019 року на суму 667,00 грн;
- на порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України ДП «ЗАВОД 410 ЦА» завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2019 року на суму 300079,00 грн.
На підставі вказаних висновків, 04 жовтня 2019 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003560504, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2019 року у розмірі 300079,00 грн.
Не погодившись з правомірністю прийняття зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно зі ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З урахуванням вказаного, в ході розгляду цієї справи судом повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.
В силу викладеного будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції.
Судом установлено, що позивач при здійсненні своєї господарської діяльності мав господарські відносини з ТОВ «Ремонтно-промисловий холдинг» і ТОВ «Авіатехкомплект».
Так, між позивачем і ТОВ «Ремонтно-промисловий холдинг» було укладено договір купівлі-продажу від 12 червня 2019 року № УМТЗ-19-194/7, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується протягом строку дії Договору поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації). Найменування товару: закупівля РГК. Код ДК:021-2015: 34731000-0.
На підтвердження реальності наведеної операції, позивачем до суду були подані копії видаткових накладних від 13 червня 2019 року № 13/06, від 21 червня 2019 року № 21/06, рахунків-фактури від 13 червня 2019 року № 13\06\19, від 21 червня 2019 року № 21\06\19.
Відповідно до акту перевірки від 13 вересня 2019 року № 33/26-15-05-04-01/01128297, ТОВ «Ремонтно-промисловий холдинг» на користь позивача було виписано податкові накладні від 13 червня 2019 року № 2 на суму 1027069,24 грн, у т. ч. ПДВ 171178.21 грн, від 21 червня 2019 року № 1 на суму 684712,82 грн, у т. ч. ПДВ 114118,80 грн.
Розрахунок за товар здійснювався в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями від 02 липня 2019 року № 1903, сформованим на суму 1027069,24 грн і від 10 липня 2019 року № 2049 на суму 684712,82 грн.
Також, між позивачем і ТОВ «Авіатехкомплект» було укладено договір купівлі-продажу № У МТЗ-19-43/4 від 07 лютого 2019 року, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується протягом строку дії Договору поставити Покупцю товари, а Покупець - прийняти і оплатити такі товари. Найменування товару: запаси і частини. Код ДК 021:2015-34731600-6.
На підтвердження реальності наведеної операції, позивачем до суду були подані копії специфікації № 1, рахунку-фактури від 21 червня 2019 року № 21\06\19, видаткової накладної від 10 червня 2019 року № 150.
Відповідно до акту перевірки від 13 вересня 2019 року № 33/26-15-05-04-01/01128297, ТОВ «Авіатехкомплект» на користь позивача було виписано податкову накладну від 10 червня 2019 року № 4 на суму 88694,40 грн, у т. ч. ПДВ 14782,40 грн.
Розрахунок за товар здійснювався в безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням від 02 липня 2019 року № 1901.
Дослідивши наведені спірні документи, суд дійшов висновку, що останні містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у розумінні вказаного Закону є первинними і такими, що у повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.
Щодо посилань податкового органу на відсутність у контрагентів позивача та контрагентів останніх основних засобів, складських приміщень та іншого в тому числі орендованого майна, недостатньої кількості трудових ресурсів, невідповідність придбаних та реалізованих товарів, віднесення податковим органом певних контрагентів до ймовірних учасників схем ухилення від оподаткування та, як наслідок, відсутності ділової мети на здійснення господарської операції, то суд зазначає, що якщо контрагент порушив податкове законодавство, не забезпечив належне ведення бухгалтерського обліку, збереження первинних бухгалтерських документів, тощо, то відповідно, з урахуванням положень частини другої статті 61 Конституції України, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження їх розміру.
Так, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.
Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України» (рішення від 09 січня 2007 року, заява № 803/02), вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Що стосується посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом у розумінні статей 73-76 КАС України.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 826/11629/16.
Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 320/5878/19, будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Також, посилання відповідача на непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.
Щодо посилання податкового органу на наявність кримінального провадження відносно ТОВ «Ремонтно-промисловий холдинг», то колегія суд зазначає, що наявність зареєстрованого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, тому як відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як свідчать встановлені обставини справи, вироки та відповідні ухвали відносно позивача та його контрагентів відсутні, а зворотного відповідачем не доведено.
Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду 07 липня 2022 року прийнято постанову у справі № 160/3364/19, якою закцентувано увагу на тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання свідчень особи щодо неприйняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів за ланцюгом постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем, з урахуванням положень частини другої статті 77 КАС України, не було доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що свідчить про його протиправність та необхідність скасування.
Частиною першої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 4502,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 11 червня 2021 року № 1110.
Отже, з огляду на те, що позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню, то сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 4502,00 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 291 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (ідентифікаційний код 01128297, місцезнаходження: 03151, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 94) до Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44116011, місцезнаходження: вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року № 0003560504.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» понесені витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4502,00 грн (чотири тисячі п'ятсот дві гривні).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль