19 червня 2025 року № 320/44507/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Державної казначейської служби України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів, що пов'язана з невиконанням протягом тривалого часу рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21;
- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 10000,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21 задоволено його вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, стягнуто на його користь 3000,37 грн компенсації втрати частини доходів (пенсійних виплат) за період 11.07.2015-31.05.2016 та за період 01.01.2016 - 31.12.2016 у зв'язку з порушенням строків їх виплати, проведеної за рішенням судів у справах №204/153/16-а та №204/5284/16-а. Разом з тим, станом на дату звернення позивача до суду виконавчий лист у справі №160/9757/21 не виконано. Відтак, позивач вказує, що судове рішення, яке набрало законної сили, залишається невиконаним. Вважає тривале невиконання судового рішення протиправною бездіяльністю відповідача, що спричинила порушення його прав та завдало моральної шкоди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі №320/44507/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
03.07.2021 до суду надійшов відзив Державної казначейської служби України, зі змісту якого вбачається незгода останньої з доводами позивача та зазначено, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки свої зобов'язання щодо виконання судових рішень, у тому числі рішення у справі №160/9757/21, Державна казначейська служба України виконує у визначеному законом порядку та у межах компетенції казначейства за напрямком виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу, зокрема відповідно до механізму, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 № 845. Відповідач також зауважив, що законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України саме в тримісячний строк.
Крім того, Державна казначейська служба України наголошує, що казначейство є винятково виконавцем судових рішень та має можливість списати кошти державного бюджету в тому розмірі, в якому вони передбачені Верховною Радою України у законі про Державний бюджет України. Казначейство відповідно до наданих повноважень не має права законодавчої ініціативи та не має можливості самостійно встановлювати або змінювати бюджетні призначення.
Відтак, на думку відповідача, невиконання судового рішення у справі №160/9757/21 пов'язане із недостатнім обсягом бюджетних асигнувань, а не з протиправною бездіяльністю Державної казначейської служби України.
07.02.2025 до суду надійшли пояснення позивача, відповідно до яких останній зазначає про своє звернення до Європейського суду з прав людини, подання ним заяви (формуляр проти України) у справі KALNIK v. UKRAINE (Application no.25919/24) щодо порушення Україною статей 6, 13 Європейської конвенції з прав людини та Першого протоколу до Конвенції, у тому числі щодо відмови у задоволені національним судом у справі №160/30671/23 позовних вимог про відшкодування заподіяної шкоди тривалим невиконанням рішення суду та стягнення шкоди у розмірі 5000,00 грн. Подана заява передана до Комітету Міністрів Ради Європи для вжиття заходів виконання пілотного рішення у справі YURIY NIKOLAYEVICH IVANOV v. UKRAINE (№40450/04).
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення компенсації. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка проявилася у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період 11.07.2015 - 31.05.2016 та за період 01.01.2016 -31.12.2016 у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, проведеної за рішеннями судів у справах №204/153/16-а та № 204/5284/16-а. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень 37 копійок компенсації втрати частини доходів (пенсійних виплат) за період 11.07.2015 - 31.05.2016 та за період 01.01.2016 - 31.12.2016 у зв'язку з порушенням строків їх виплати, проведеної за рішеннями судів у справах № 204/153/16-а та № 204/5284/16-а.
Виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21 про стягнення на користь ОСОБА_1 3000,37 грн перебуває на виконанні в Державній казначейській службі України.
17.11.2021 позивач звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з заявою про виконання рішення суду у справі №160/9757/21.
Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області №04-06-11/19948 від 01.12.2021 позивачу повідомлено, що Головним управлінням отримана заява від 15.11.2021 № 10-33826 щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 3000, 37 грн компенсації втрати частини доходів на підставі виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21. Головним управлінням надіслано запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення коду програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету та економічної класифікації видатків бюджету і рахунок боржника, з якого буде проводитися безспірне списання коштів. Станом на 01.12.2021 відповіді від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не отримано.
02.01.2022 позивач звернувся до Державної казначейської служби України зі зверненням про надання інформації про виконання рішення у справі №160/9757/21.
Листом Державної казначейської служби №5-11-11/1368 від 18.03.2022 позивачу повідомлено, що на обліку за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» з 15.11.2021 перебуває виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21 про стягнення на користь ОСОБА_1 3000, 37 грн. Питання щодо виконання виконавчого листа, який відноситься до третьої черги погашення заборгованості, розглянеться казначейством за рахунок вказаної програми після погашення заборгованості за виконавчими документами, які відносяться до першої та другої черги. Водночас, проінформовано, що судове рішення про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не підлягає виконанню за рахунок коштів бюджетної програми за КПКВК 3504030, яка передбачена Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік».
20.08.2023 позивач звернувся до Державної казначейської служби України зі зверненням про надання інформації про виконання рішення у справі №160/9757/21.
Листом Державної казначейської служби №5-11-11/16463 від 11.09.2023 позивачу повторно повідомлено, що на обліку за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» з 15.11.2021 перебуває виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21 про стягнення на користь ОСОБА_1 3000, 37 грн. Питання щодо виконання виконавчого листа, який відноситься до третьої черги погашення заборгованості, розглянеться казначейством за рахунок вказаної програми після погашення заборгованості за виконавчими документами, які відносяться до першої та другої черги. Також повідомлено, що станом на серпень 2023 року виконавчий лист у справі №160/9757/21 за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» не виконано.
Не погоджуючись із бездіяльністю Державної казначейської служби України, що пов'язана з невиконанням протягом тривалого часу рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI (далі - Закон №4901-VI, тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною другою та четвертою статті 3 Закону №4901-VI обумовлено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Частиною першою статті 5 Закону №4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845, тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Як зазначалося судом, пунктом 33 Порядку № 845, передбачено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.
Відповідно до пункту 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається у встановленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є держава, підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, виконавчий документ - виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21 про стягнення на користь ОСОБА_1 3000,37 грн перебуває на виконанні у Державній казначейській службі з 15.11.2021, при цьому передбачені Порядком № 845 строки (двомісячний та тримісячний), визначені частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пунктом 48 Порядку №845 станом на час розгляду справи закінчилися, проте відповідачем у справі доказів перерахування коштів відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21 не надано.
При цьому, зі змісту пункту 49 Порядку № 845 випливає, що у разі необхідності у додаткових коштах понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України протягом 10 днів з дня надходження відповідних виконавчих документів для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету.
Верховний Суд в постанові від 21.02.2023 по справі №500/5748/21 зазначив, що приписи пункту 49 Порядку № 845 вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком №845.
Аналогічний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №826/7371/15, від 4 вересня 2020 року у справі №640/5757/19, від 29 квітня 2021 року у справі №826/13511/17.
У той же час, відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких доказів на підтвердження звернення у 10-денний строк з моменту надходження виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21 про стягнення на користь ОСОБА_1 3000,37 грн до Міністерства фінансів України з відповідними пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у зв'язку з неможливістю здійснення безспірного списання коштів через їхню недостатність.
Посилання відповідача на листи від 11.11.2021 року, від 22.11.2021 року, від 17.12.2021 року, від 11.01.2022 року, від 31.01.2022 року, від 21.02.2022 року, від 30.05.2022 року, від 29.06.2022 року, від 01.12.2022, від 07.02.2023 року, від 08.05.2023 року, від 28.06.2023 року, від 30.07.2023 року, від 04.09.2023 року, від 02.10.2023 року, від 04.12.2023 року, від 01.01.2024 року, від 01.02.2024 року, від 01.03.2024 року, від 01.04.2024 року, від 02.05.2024 року, від 03.06.2024 року, від 14.06.2024 року, від 25.06.2024 року, копії яких наявні в матеріалах справи, та згідно яких Державна казначейська служба України неодноразово зверталась до Міністерства фінансів України про збільшення бюджетних призначень за КПКВК 3504040, суд вважає необґрунтованими, оскільки листи, адресовані Міністерству фінансів України з цього приводу не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження виконавчого документа, виданого на ім'я позивача, надання Казначейством пропозиції Мінфіну щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2023 по справі №500/5748/21.
Суд вважає, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Слід наголосити й на тому, що самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
У справі відсутні докази того, що Державною казначейською службою України, окрім внесення відомостей щодо позивача у чергу, вживалися будь-які інші заходи, передбачені Порядком №845, для забезпечення виконання судового рішення, у тому числі і передбачені цим Порядком звернення до Державної казначейської служби України. При цьому Державною казначейською службою України належним чином виконання вимог Порядку №845 щодо позивача не контролювалося, заходів щодо забезпечення виконання судового рішення не вживалося, додаткових коштів для виконання рішення суду у цій справі не запитувалося.
Це означає, що зволікаючи у виконанні дій для забезпечення перерахування коштів стягувачу, Державна казначейська служба України вчинила бездіяльність та як суб'єкт владних повноважень, який зобов'язаний неухильно виконувати покладені на нього обов'язки у спосіб та на підставі, що визначені законом, належних дій не вчинила.
Відповідно до наданих Державній казначейській службі України повноважень, остання зобов'язана вживати дійсні та повні заходи щодо виконання судових рішень і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Доказів, які б спростовували доводи позивача щодо наявної невідповідності комплексу дій здійснених відповідачем із передбаченим Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком № 845, суду не надано.
Отже, судом встановлено, що дії Державної казначейської служби України обмежилися лише внесенням відомостей щодо позивача до відповідної черги для виконання рішення суду у майбутньому. Жодних інших заходів, передбачених Порядком №845, казначейством з 15.11.2021 до часу розгляду справи не вжито, про що свідчить, зокрема, й відзив Державної казначейської служби України. Це означає, що дії, віднесені Порядком №845 до компетенції цього суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, тобто органом державної влади вчинено протиправну бездіяльність.
Водночас, суд бере до уваги, що позивач є пенсіонером та інвалідом війни, протягом тривалого часу позбавлений можливості отримати компенсацію втрати частини грошових доходів за період 11.07.2015 - 31.05.2016 та за період 01.01.2016 -31.12.2016 у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, проведеної за рішеннями судів у справах №204/153/16-а та № 204/5284/16-а відповідно до рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21, яким задоволено його позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та яке набрало законної сили. Отже, протиправна бездіяльність відповідача спричиняє шкідливі наслідки для прав та інтересів позивача.
Суд зазначає, що обов'язковість судових рішень гарантується статтею 129-1 Конституції України, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», заява №18357/91, пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява №22774/93, пункт 66).
Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви №№27370/03 і 30049/04, пункт 25).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (рішення від 29 червня 2004 року у справі «Войтенко проти України», заява №18966/02, пункт 53).
Крім того, у пунктах 52-54 пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, від 15 жовтня 2009 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі «Райлян проти Росії», № 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року). Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (див. рішення у справі «Зубко та інші проти України»).
Європейський суд з прав людини також зазначив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України», № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України», № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Застосовуючи процедуру «пілотного» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини у пунктах 85-88 зауважив, що фактори, з яких адміністративними органами України не виконуються рішення суду у цій справі, перебували в межах контролю держави, яка досі не спромоглася вжити заходів для покращення ситуації, незважаючи на значну й послідовну практику Суду з вирішення таких справ.
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Таким чином, обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивачки.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 16.04.2020 у справі №818/1814/17, від 03.02.2021 у справі №812/413/18.
Суд враховує, що предметом спору є виконання рішення суду, прийнятого ще 09.08.2021. При цьому суд бере до уваги, що не увесь цей час Державна казначейська служба України була причетна до ситуації, пов'язаної з виконанням цього рішення суду. Проте, виконавчий лист Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/9757/21 про стягнення на користь ОСОБА_1 3000, 37 грн перебуває на виконанні з 15.11.2021, про що вказує сам відповідач у листі Державної казначейської служби №5-11-11/1368 від 18.03.2022, але Державною казначейською службою України передбачених цим Порядком №845 дій не вжито.
Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.
Суд переконаний, що об'єктивні перешкоди для виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21, боржником за яким є держава і яке стосується виплати з Державного бюджету України виплати - компенсації особі, відсутні. Доказів зворотного до суду не надано.
Суд повторно зазначає, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України»).
Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України»).
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокур проти України»).
У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах. Тому суд дійшов висновку, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк.
Суд зазначає, що наведені у відзиві посилання на пункт 3 Порядку, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення.
Так, вказана норма не встановлює жодних винятків для недотримання приписів статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо тримісячного строку для перерахування стягувану коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв'язку із зазначеним законодавчим положенням.
Вирішуючи питання щодо можливості застосування обраного позивачем способу захисту порушених прав шляхом задоволення вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача, що пов'язана з невиконанням протягом тривалого часу рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21, суд звертає увагу на наступне.
Дії суб'єкта владних повноважень - це завжди активна поведінка, що являє собою вчинення певних дій всупереч вимог законодавства та покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків, тоді як під бездіяльністю слід розуміти пасивну форму поведінки суб'єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним у встановлені строки дій, що випливають з його повноважень.
З матеріалів справи слідує, що порушення прав та інтересів позивача виникло внаслідок невчинення дій Державною казначейською службою України, які вона повинна і могла вчинити в силу покладених на неї обов'язків та виходячи з положень Порядку № 845.
Відтак, суд вважає, що порушення прав позивача зумовлене саме протиправною бездіяльністю Державної казначейської служби України, як суб'єкта владних повноважень, що здійснює виконання рішень суду, боржником за якими є держава або її органи, яка полягає у невиконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21.
За таких підстав, позовні вимоги про визнати протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України, що пов'язана з невиконанням протягом тривалого часу рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то Суд виходить із такого.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Відповідно до пунктів 56 - 58, 66 - 70 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.
Європейський суд з прав людини також зазначав, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація, коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», пункти 203 - 204; рішення у справі «Вассерман проти Росії», пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Бурдов проти Росії №2», заява №33509/04, пункт 100).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц виклала правову позицію, за якою відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Виходячи з наведеного, суд зазначає, що відповідач є суб'єктом, що належить до суб'єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача порушені протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій.
Досліджуючи обставини справи, які слугували підставою для завдання моральної шкоди позивачу, колегія суддів зазначає, що такими обставинами є тривале невиконання судового рішення.
Оцінюючи вказані обставини справи, характер спірних правовідносин, суму невиплачених коштів, суд дійшов висновку, що у цьому випадку моральна шкода має бути відшкодована у розмірі: 3000,00 грн і це є достатньою сумою компенсації.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
У зв'язку із тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Державної казначейської служби України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ: 37567646) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 у справі №160/9757/21.
Стягнути з Державної казначейської служби України (вулиця Бастіонна, 6, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі: 3000 (три тисячі гривень 00 коп.)
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.