19 червня 2025 рокуСправа № 280/3782/23
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №280/3782/23 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема вирішено:
- визнати протиправним та скасувати пункт 4, підпункт 2 пункту 7 та пункт 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №543 від 25.11.2022 “Про внесення змін до деяких накзів командира військової частини НОМЕР_1 щодо виплати додаткової винагороди та преміювання особового складу» в частині що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо утримання з ОСОБА_1 15 000,00 грн. за березень 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не виплати ОСОБА_1 15 000,00 грн. під час виплати у квітні 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 15 000,00 грн., що були утримані з належних йому виплат за березень 2023 року та не виплачені у квітні 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за затримку у вчасній виплаті премії та додаткової винагороди за грудень 2022 року.
04.06.2024 від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення, в якій заявник просить суд відстрочити виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2024 по справі №280/3782/23 строком на 6 (шість) місяців.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Згідно ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду (ч.1 ст.378 КАС України).
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3 ст.378 КАС України).
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, у відповідності до положень частини четвертої статті 378 цього Кодексу, також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Із системного аналізу даної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).
Вказана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу).
При цьому, питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права.
В частині правової оцінки наданих заявником доказів суд повинен дослідити питання про те, чи достатньо наведених заявником обставин для прийняття рішення про розстрочення виконання судового рішення.
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
У постанові від 06.12.2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 року у справі №819/150/17).
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Більш того, суд зазначає, що матеріали адміністративної справи не містять доказів на підтвердження того, що на даний час на рахунках ВЧ НОМЕР_1 відсутні грошові кошти для виконання рішення суду, як і не містять доказів на підтвердження того, що через 6 місяців відповідачем будуть отримані відповідні асигнування. Подані відповідачем до суду копії виписок з рахунка військової частини станом на 27.05.2025 та 17.06.2025 не є такими доказами, оскільки з виписки станом на 27.05.2025 вбачається, що на рахунку наявний вихідний залишок у розмірі 14 076 497,00 , а всі показники виписки з рахунку від 17.06.2025 закреслені, що унеможливлює встановлення судом відповідних обставин.
Також, суд зазначає, що у випадку відстрочення виконання судового рішення, боржник перебуватиме у привілейованому становищі, що призведе до порушення принципу рівності.
Відтак, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст. 9, 77, 256, 378 КАС України, суд
У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В. Стрельнікова