19 червня 2025 року Справа № 280/3560/25 Провадження № м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької обласної прокуратури (далі - відповідач) в якій позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі №280/3748/23 з 28.10.2023 по 10.05.2024 роки щодо негайного поновлення на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідування злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, несвоєчасної виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 44069.00 грн., ігнорування вимог суду з негайного стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7344,83 грн.;
-зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.10.2023 у справі № 280/3748/23 про поновлення на посаді за період з 28.10.2023 по 10.05.2024 у розмірі 68012 грн.
Ухвалою суду від 12.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем 23.05.2025 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтовуючи тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 122 КАС.
Ухвалою суду від 27.05.2025 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків шляхом подання до суду: протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження.
За змістом частин 1-3 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів із дня його складання в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса у особи відсутня.
Згідно наявною в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді, а саме ухвала про залишення позовної заяви без руху була надіслана позивачу в його електронний кабінет та доставлено 29.05.2025.
На виконання вимог ухвали суду від 27.05.2025 позивачка надіслала заяву про поновлення процесуального строку, у якій зазначає, що 10.05.2024 позивач поновлена на посаді відповідно до Рішення ЗОАС від 27.10.2023 та постанови ТААС від 02.05.2024 у справі № 280/3748/23, про це є відповідний наказ, з яким вона ознайомлена. З 11.05.2024 в неї виникло правомірне очікування добросовісного виконання рішення суду Запорізькою обласною прокуратурою в повному обсязі і з цього часу вона не мала жодних сумнівів в тому, що рішення суду може буде не виконаним відповідачем аж доти, доки вона не звернулась до Запорізької обласної прокуратури із запитом з питання виплат та складових її заробітної плати, в результаті чого був підтверджений сумнів щодо ненарахування заробітної плати у відповідності до вимог Закону України «Про прокуратуру», після чого, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом від 19.12.2024 (справа №280/11977/24). На запит від 08.11.2024 Запорізька обласна прокуратура надала відповідь від 18.11.2024 №07-2595-20 в якому містився розрахунковий лист за 2024 рік в якому зазначено наступне в «графі 216 згідно ріш.суду у червні виплачено 44069,00 грн»., інших посилань на рішення суду в розрахунковому листі не міститься. Вважає , що саме з цього часу і почав рахуватися 6 - місячний строк для звернення до суду, який повинен був сплинути 18.05.2025, а оскільки позивач не знала, що Запорізька обласна прокуратура не виконує рішення суду, і лише з 18.11.2024 виник сумнів з цього приводу, вона остаточно переконалась в цьому, отримання відповіді від 22.04.2025. Отже, з 18.11.2024 у позивачки виник сумнів щодо неповноти виконання рішення суду, оскільки в розрахунковому листі не зазначено нарахування позивачу в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць сум у розмірі 7344,83 грн., яке відповідно до рішення суду підлягало зверненню до негайного виконання і потрібно було бути виконано одразу одночасно з поновленням на посаді. Оскільки розрахункові листи не надаються щомісячно Запорізькою обласною прокуратурою, в позивача не було сумнівів у невиконанні цієї вимоги рішення суду. А відповідно з 11.05.2024 позивач була впевнена, що підстав для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за несвоєчасне виконання рішення суду і не буде, вважала, що прокуратурою воно виконується. 16.04.2025 нею направлено запит до Запорізької обласної прокуратури, де у пункті З запиту щодо надання мені інформації «з 10.05.2024 по теперешній час (станом на день звернення 16.04.2025) після поновлення позивача на посаді чи виплачувались ій, коли саме грошові кошти, які зазначені у рішенні суду та позивач просила надати довідку про нараховані та виплачені суми)». Також просила повідомити чи буде їй виплачено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду. На запит отримано від Запорізької обласної прокуратури відповідь від 22.04.2024 №07-2595-20 де зазначена інформація щодо не виплат і в період часу з 27.10.2023 по 10.05.2025 виплат по справі 280/3748/23 за рішенням суду. Окремо зазначено що 28.06.2024 виплачено 44069,00 грн на підставі повідомлення від 10.06.2024 №07.1-08- 06/4563. Додатком до листа надана довідка щодо стягнення із Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 44069,00 грн у справі 280/3748/23 і доданий наказ про поновлення від 10.05.2024. Отже, інших довідок прокуратурою на запит позивачки не надано, інших наказів в період часу з 27.10.2023 по 10.05.20254 до відповіді можна припускати що не існувало, хоча на це питання відповідь не надана. Отже, з урахуванням вищевикладеного, вважає, що позовна заява, яка направлена поштовим відправленням 30.04.2025 до суду подана в межах ч.2 ст.122 КАС України, і строки в цій справі почали свій перебіг саме з 18.11.2024 повинні були сплинути 18.05.2025 (позов поданий 30.04.2025 через 8 днів після отримання відповіді від 22.04.2025 року та через 5 місяців 12 днів, якщо рахувати відлік з 18.11.2024 у). А в період часу з 11.05.2024 по 18.11.2024 позивач вважала, що рішення суду відповідачем було вже виконано. В позивача не було необхідності вважати це не вірним. І якщо б Запорізька обласна прокуратура надала обґрунтовану інформацію на її запит від 16.04.2025 в повному обсязі, відповідно можливо б вона і не зверталась до суду, оскільки б можливо б не було підстав. Але коли з'ясувались підстави, на які позивач не могла розраховувати, відповідно позивач і звернулась до суду, оскільки вважає, що не можливо щоб неправомірні дії породжували позитивні наслідки та викривлювали стан речей за рахунок іншої сторони (позивача).
Просить визнати з урахуванням вищевикладених обґрунтувань пропущені строки звернення до суду поважними, прийняти позовну заяву разом з уточненою позовною заявою, відкрити провадження та задовольнити позовну заяву.
Надаючи оцінку поважності наведених у заяві причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суддя звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Отже, досліджуючи питання строку звернення до суду, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами ст.17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані". Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Отже, дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№ 3236/03 від 03.04.2008, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави".
Суд зазначає, що безпідставне поновлення строку на оскарження є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо справедливого судового розгляду. Європейський суд з прав людини визначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004).
У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (п.41 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Судом з матеріалів справи встановлено, що предметом позову є зобов'язання відповідача сплатити позивачці середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 27.10.2023 у справі № 280/3748/2 щодо поновлення позивачки на посаді, а саме - за період з 28.10.2023 по 10.05.2024 (дата прийняття відповідачем наказу про поновлення на посаді позивачки).
Як зазначають сторони, що не є спірним, позивач 10.05.2024 була ознайомлена з наказом керівника Запорізької обласної прокуратури № 367к про поновлення її на посаді.
Отже саме 10.05.2024 закінчилась бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення суду у вигляді непоновлення позивачки на посаді, і з цієї дати у позивачки виникло право на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді.
Таким чином, перебіг шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого частиною першою статті 122 КАС України, розпочався з 11.05.2024, проте позов подано позивачкою до суду лише 30.04.2025 (згідно поштового штампу) , тобто після спливу встановленого ч. 1 ст. 122 КАС України строку звернення до суду.
Позовна заява не містить жодних обставин, які підтверджені належними доказами, в обґрунтування поважності причин пропуску позивачем строків звернення до суду із цим позовом. Не містить таких обставин і заява позивачки про поновлення строку звернення до суду від 05.06.2025.
Твердження позивачки у заяві про поновлення стоку звернення до суду про те, що строк зверення до суду в даному випадку слід обраховувати з 18.11.2024, а саме з дати отримання нею відповіді відповідача після ознайомлення з якою у позивачки виник сумнів щодо повноти виконання рішення суду, а саме: щодо невиконання рішення суду в частині стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, яке підлягало негайному виконанню, є помилковим, оскільки відповідно до приписів ст. 236 КзПП України, підставою для стягнення на користь працівника з работодавця середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є саме затримка работодавцем виконання рішення суду про поновлення на посаді, а не затримка виконання рішення суду в будь-якій іншій частині, зокрема в частині стягнення середнього заробтіку за час вимушеного прогулу в межах за один місяць.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що у даному випадку причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, наведені в заяві про поновлення такого строку не можна вважати поважними та такими, що позбавляли позивача можливості звернутися до суду з позовом в межах передбаченого чинним законодавством строку звернення до суду та свідчать про наявність об'єктивних, непереборних обставин, які не залежали від волевиявлення позивача, що унеможливлювали звернення до суду з позовом вчасно.
Відповідно до частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків (частина 14 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина 15 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, наслідком невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, що постановлена після відкриття провадження у справі, є залишення позовної заяви без розгляду.
Такі висновки узгоджуються із приписами пункту 7 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Враховуючи, що підстави наведені позивачем суддею визнано неповажними підставами для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, та подане позивачем клопотання про поновлення строків не містить зазначення поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, а отже у встановлений судом строк позивач не усунув недоліки позовної заяви, виявлені після відкриття провадження в адміністративній справі, то наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 160, 161, 171, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, залишити без розгляду.
Копію ухвали надіслати сторонам.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч.4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 294, 295, 296 КАС України.
Суддя Н.В. Стрельнікова