19 червня 2025 року Справа № 280/2833/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 13 березня 2025 року включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 13 березня 2025 року включно у сумі 445 244 гривні 19 копійок.
Суддею встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідач протиправно у період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення за період проходження військової служби не в повному обсязі. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8114/21 та № 2805666/22 відповідачем перераховано позивачу нараховану суму індексації та індексації-різниці. Водночас, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із несвоєчасною їх виплатою. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права позивач звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою судді від 21 квітня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 280/2833/25, без повідомлення та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України.
Також, вказаною ухвалою судді від Військової частини НОМЕР_2 витребувано відомості про середньоденне грошове забезпечення позивача , обчислене з грошового забезпечення за останні повні два місяці служби, що передували звільненню, а також відомості про розмір сплаченого позивачу в день звільнення розрахунку при звільненні та розміру належного до сплати розрахунку при звільненні, в тому числі за судовими рішеннями у справах №№ 280/8114/21, 280/5666/22.
Витребувані докази відповідача зобов'язано надати до суду у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали судді.
Ухвалою суду від 21 травня 2025 року від відповідача повторно витребувані докази, перелік яких визнаний ухвалою судді від 21 квітня 2025 року.
До суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та на безпідставності позовних вимог. На переконання відповідача спеціальним законодавством, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. До грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. З урахуванням того факту, що індексація грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства України не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за весь час несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідачем 29 травня 2025 року надано на адресу суду частину витребуваних доказів.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 з 30 вересня 2016 року по 05серпня 2019 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 195 від 05 серпня 2019 року молодшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира відділення 12 артилерійської батареї 4 артилерійського дивізіону військової частини звільнено у запас відповідно до пункту 2 підпункту «а» (у з в'язку із закінченням строку контракту) та виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 05 серпня 2019 року.
Вважаючи, що за період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому протиправно не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення взагалі та в період з 01 березня 2018 року по 05 серпня 2019 року позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/8114/25.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі №280/8114/21, яке набрало законної сили 10 лютого 2022 року, серед іншого, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року. Також, вказаним рішенням зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 05 серпня 2019 року з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та виплату з урахуванням вже виплачених сум індексації.
На виконання вищезазначеного рішення суду відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.
Вважаючи, що індексацію позивачу обраховано невірно, оскільки за період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно мав використовуватися базовий місяць січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 05 серпня 2019 року включно він мав право на отримання індексації у фіксованому розмірі - 4030,26 гривень щомісяця, ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/5666/22.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №280/5666/22, яке набрало законної сили 16 січня 2025 року, Військову частину НОМЕР_2 , зобов'язано: здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року у розмірі 55 949 (п'ятдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 01 коп., з урахуванням вже виплачених сум; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 05 серпня 2019 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у сумі 69171 (шістдесят дев'ять тисяч сто сімдесят одна) грн. 13 коп., з урахуванням виплачених сум.
14 березня 2025 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 280/5666/22 на рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти 114 107,11 грн.
Вважаючи, що разом із виплатою коштів (індексації та різниці індексації) на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 280/5666/22 відповідач мав нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 13 березня 2025 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Верховний Суд неодноразово, зокрема в постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справах №200/4185/20-а та № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20, від 27 липня 2023 року та інших, наводив висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, до спірних правовідносин належить застосовувати норми статей 116 і 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
За змістом частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на 05 серпня 2019 року) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на 05 серпня 2019 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
А за змістом статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на 05 серпня 2019 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок при звільненні у повному обсязі.
Нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Натомість частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов'язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
А в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені з 06 серпня 2019 року (наступного дня за днем звільнення позивача) по 13 березня 2025 року (день перед здійсненням остаточного розрахунку на виконання судового рішення в адміністративній справі № 280/5666/22)..
Вказаний спірний період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
У постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.
Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яке підлягає виплаті на користь позивача, суд бере до уваги наведені вище правові висновки Верховного Суду та зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено “Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (6 місяців згідно з статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 185 календарних днів. Сума середнього грошового заробітку за час затримки розрахунків при звільненні становить 65 928,45 грн, оскільки 356,37 грн. х 185 календарних днів, які є періодом затримки розрахунку при звільненні.
Період за час затримки розрахунку з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року становить 1078 календарних днів, сума середнього грошового заробітку за час затримки розрахунків при звільненні 384 166,86 (1078х 356,37) грн.
Отже, належна до виплати сума середнього грошового заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року становить 384 166,86 грн.
Слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За таких обставин, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби із застосуванням принципу співмірності.
Сума несвоєчасно виплаченого при звільненні сум грошового забезпечення в розмірі 114 107,11 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 384 166,86 грн. за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року не можна вважати співмірною.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 821/2093/16 та постанові від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 29,70 % (114 107,11 грн./ 384 166,86 грн. х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 29,70% за період з 06 серпня 2019 року по 18 липня 2022 року розраховується наступним чином: 356,37 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 29,70% (коефіцієнт істотності частки) = 105,84 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 1078 (днів затримки розрахунку) = 114 095,52 грн.
Так, загальна сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням періоду до 19 липня 2022 року та після становить 180 023,97 грн., а не 445 244,19 грн., як просить позивач.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 2, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 13 березня 2025 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2019 року по 13 березня 2025 року включно у сумі 180 023,97 грн. (сто вісімдесят тисяч двадцять три гривні 97 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 19 червня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов