19 червня 2025 року Справа № 280/3357/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
29 квітня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 20.07.1982 по 14.08.1984 та з 03.03.1993 по 03.06.1995;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.07.1982 по 14.08.1984 та з 03.03.1993 по 03.06.1995 та виконати перерахунок пенсії з дня первинного звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 08.04.2025.
Ухвалою суду від 02.05.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що її стаж становить більше 31 року, що надає право на призначення пенсії. Також, позивачка вказувала на те, що їй протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів з 20.07.1982 по 14.08.1984 та з 03.03.1993 по 03.06.1995, оскільки вона не може та не має нести відповідальність за правильність заповнення трудової книжки роботодавцем. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивачка просила задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із недостатністю необхідного страхового стажу. Представник відповідача зазначає, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.06.1982: з 20.07.1982 по 14.08.1984, оскільки відсутня назва підприємства при зарахуванні на роботу, з 03.03.1993 по 03.06.1995, оскільки відсутні підстави звільнення з роботи, що є порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що 08.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до органів ПФУ з заявою про призначення їй пенсії за віком, відповідно до приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 15.04.2025 №083850020375, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком з посиланням на недостатність страхового стажу, а саме за висновком органу ПФУ необхідний страховий стаж складає не менше 31го року, а страховий стаж позивачки становить 27 років 06 місяців 17 днів.
Позивачка, не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відмовляючи позивачці у призначенні пенсії за віком відповідач вказав на те, що її страховий стаж становить 27 років 06 місяців та 17 днів, що є недостатнім для призначення пенсії (необхідний стаж не менше 31 року).
При цьому, органом Пенсійного фонду не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 20.07.1982 по 14.08.1984, оскільки відсутня назва підприємства при зарахуванні на роботу, з 03.03.1993 по 03.06.1995, оскільки відсутні підстави звільнення з роботи.
Суд зазначає, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, чинним законодавством передбачено підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 від 01.06.1982 за періоди трудової діяльності з 20.07.1982 по 14.08.1984 та з 03.03.1993 по 03.06.1995 містить інформацію про дати працевлаштування/звільнення, найменування посад, відтиски печаток підприємств, тощо, що у повній мірі надає можливість встановити та підтвердити періоди трудової діяльності, а відповідно і віднести їх до страхового стажу позивачки.
При цьому, суд зазначає, що посилання відповідача на те, що у періоді роботи з 20.07.1982 по 14.08.1984 - відсутня назва підприємства при зарахуванні на роботу, а у періоді роботи з 03.03.1993 по 03.06.1995 - відсутня підстава звільнення з роботи, дійсно є недоліком у задоволенні трудової книжки, проте не таким суттєвим, що перешкоджає зарахуванню таких періодів до страхового стажу.
Суд зазначає, що не зважаючи на вищезазначені недоліки, в іншому трудова книжка має всі необхідні записи та реквізити, які підтверджуються страховий стаж за спірний період.
За таких обставин, оскільки позивач має право на зарахування до страхового стажу періодів роботи з 20.07.1982 по 14.08.1984 та з 03.03.1993 по 03.06.1995, то її сукупний страховий стаж з урахуванням спірного періоду складає понад 31 рік, що є підставою для призначення пенсії за віком.
Позовні вимоги про зобов'язання виконати перерахунок пенсії з дня первинного звернення із заявою про призначення пенсії є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачці призначалась пенсія, а відповідно і провести її перерахунок є не можливим.
Також, суд зазначає, що належним способом захисту порушених прав позивачки є не визнання протиправними дій відповідача, а скасування рішення, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки саме у зазначеному рішенні знайшло відображення вчинення відповідачем дій щодо розгляду заяви позивачки.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, судом встановлено, що у зв'язку із розглядом справи у суді позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Суд вважає витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим такі витрати підлягають зменшенню до 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 15.04.2025 №083850020375 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.07.1982 по 14.08.1984 та з 03.03.1993 по 03.06.1995, а також призначити пенсію за віком з 08.04.2025.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова