13 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/848/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гебеш С.А.
при секретарі судових засідань - Романець Е.М.
та осіб, які беруть участь у справі:
представники позивача - Шаранич С.С.;
представник відповідача - Білова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою діяльністю "Компанія "Укрхімекспорт" (вул. Сергія Мартина, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88006) до Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, буд. 14,м. Київ 135,01135) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області (вул. Гагаріна, буд. 38, м. Ужгород, Закарпатська область, 01135) про визнання протиправною та скасування постанови, -
Позивач - Товариство з обмеженою діяльністю "Компанія "Укрхімекспорт" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови №ПШ 091282 від 24.10.2024 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Вказує на те, що відповідач позбавив позивача права для надання пояснень по суті викладених у ньому зауважень, що позбавило права спростувати порушення й надати наявні документи та докази на відсутність яких посилається відповідач. Позивач також вказує на те, що 31.08.2024 року співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Одеській області проводилась перевірка на ділянці автодороги О116320. Однак, згідно Розпорядження Одеської ОВА від 05.08.2020 року №518/од-2020 року "Перелік автомобільних доріг місцевого значення дорога О116320 не належать до дороги загального користування місцевого значення. Окрім того, в постанові вказаний зовсім інший номер автодороги ніж той по якому рухався транспортний засіб позивача. даний факт свідчить про те, що співробітниками Управління Укртрансбезпеки у відповідних актах № 002630 від 31.08.2024 року та №058773 від 31.08.2024 року, у яких було зазначено перевищення транспортним засобом вагових параметрів вказані неправдиві відомості.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем подано відзив на позов, з якого вбачається, що такий проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, як безпідставних. Зокрема вказує на те, що доводи позивача є безпідставними щодо порушення процедури розгляду справи, оскільки така була підготовлена та проведена у спосіб встановлений п. 25-27 Порядку №1567. Так лист - повідомлення про розгляд справи був сформований та зареєстрований відповідно до Інструкції №55, доказом направлення такого є сформоване рекомендоване поштове повідомлення №06 009 6577 66 61 від 24.09.2024 року (ф. 119), яке було повернуто відправнику "за закінченням терміну зберігання". Крім того, зазначає, що твердження представника позивача у позовній заяві та скарзі перевізника про те, що водій не знав про дорогу місцевого значення оскільки рухався по навігатору не містить в собі підстав для скасування відповідальності перевізника, оскільки виявлене порушення пов'язане із перевищенням нормативно-вагових параметрів під час перевезень, а не за рух дорогою місцевого значення, втім такі обставини між собою можуть бути пов'язані.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задоволити та скасувати оскаржувану постанову про накладення адміністративно-господарських санкцій.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів наведених у письмовому відзиві.
Заслухавши представників, розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
31.08.2024 року, на підставі направлення на рейдову перевірку від 22.08.2024 № 000035, інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки DAF KF460FI Van Hool 96-3049 д.н.з. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , який належить ТОВ "Компанія "Укрхімекспорт", за кермом якого перебував водій ОСОБА_1 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.
За наслідками вказаної перевірки виявлено порушення п. 22.5 ПДР України - перевезення вантажу згідно ТТН №1 від 30.08.2024 року по автодорозі місцевого значення з перевищенням допустимих вагових норм, а саме загальна вага транспортного засобу склала 37, 04 т, замість нормативно-допустимих 24т, що перевищує норму на 13,04т, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" абз. 17 перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових понад 30% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу. (а.с. 38).
Акт перевірки підписаний водієм транспортного засобу та зазначено, що він рухався по навігатору та не знав про дорогу місцевого значення.
24.09.2024 відповідачем рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення надіслано ТОВ Компанія "Укрхімекспорт" повідомлення №83331/27/24-24 про розгляд справи по суті на 24.10.2024 року о 09.30 год.
Відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням позивача є: Україна, 88000, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, місто Ужгород, вул.Мартина Сергія, будинок 4.
На вказану адресу відповідачем і було направлено лист-повідомлення.
Вказане рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення повернулася на адресу відповідача із відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 41).
У зв'язку з виявленими порушеннями в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області винесено постанову від 24 року про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 091282 у розмірі по 51000,00 грн, що стало предметом розгляду вказаної адміністративної справи.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою позивач через представника звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи правомірність оскаржуваної постанови, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 4 зазначеного Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Відповідно до статті 6 Закону України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" (Закон №2344-III) реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-III рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Суд зазначає, що процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт, визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (Порядок №1567).
Пунктом 14 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядок № 1567), передбачено, що рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Пунктом 15 Порядку №1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: - наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; - додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; - додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (Європейська угода); - відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; - оснащення таксі справним таксометром; - відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; - додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; - наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; - додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; - виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 16 Порядку №1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.
Згідно із пунктами 20, 21 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг" затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (Порядок №879).
За визначенням, наведеним у Порядку №879: підпункт 2 пункту 2 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу; підпункт 11 пункту 2 точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті (з урахуванням похибки вимірювального обладнання); пункт 3 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (Правила).
Відповідно до пункту 1 Правил визначено, що вони встановлюють єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цими Правилами, застосовуються правила міжнародного договору.
Згідно з пунктами 2, 3 даних Правил Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306. Транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Відповідну пунктом 4 Правил рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Пунктом 25 Правил визначено, що забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред'являтися на вимогу уповноважених осіб.
Пункт 1 Порядку №879 визначено, що цей Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах.
Підпунктом 5 пункту 2 Порядку №879 передбачено, що дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. №30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами", після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов.
Згідно з частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-ХІІ з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 33 Закон України "Про автомобільні дороги" від 08.09.2005 №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку №879 такий визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування.
Порядком №879 визначено, що точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті (з урахуванням похибки вимірювального обладнання).
Статтею 1 Закону №2344-III визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Абзацом 17 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Так, статтею 48 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Крім того, наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (Правила №363). Приписами пункту 1 Правил визначено: вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; перевізник - фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Згідно з пунктом 11.3 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом.
Відповідно до пункту 11.4. Правил №363 після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.
Згідно пунктом 11.5. Правил №363 у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Відповідно до частини другої статті 49 Закону України "Про автомобільний транспорт" водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Аналізуючи наведені положення Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, суд зазначає, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов'язкову інформацію (обов'язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку. Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу). Суд зауважує, що згідно товарно-транспортної накладної від 30.08.2024 №1 на момент перевірки здійснювалося перевезення вантажу. Автомобільним перевізником зазначено позивача.
Верховним Судом у поставові від 01.06.2023 року у справі №640/39442/21 досліджувалося питання суб'єкта відповідальності, передбаченої абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III "Про автомобільний транспорт" та наголошено, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 14 ч.1 ст. 60 Закону №2344-III. Тому, автомобільний перевізник у справах за позовами про оскарження штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Закону України №2344-III "Про автомобільний транспорт" не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 та від 22.12.2021 у справі № 420/3371/21.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що у контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважував, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Така позиція є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду у справах цієї категорії, зокрема і у постанові від 22 лютого 2024 року у справі №520/4486/23.
Суднаголошує, що формування та збір документів для перевезення вантажу завершується на початку руху та мають бути у водія на руках. Саме на підставі первинних документів, які надані водієм на місці зупинки транспортного засобу, а не інших документів, наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника. Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин, є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами. У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що перевізником у даному випадку є позивач.
Що доводів позивача про те що, посадовими особами Укртрансбезпеки було порушено процедуру розгляду справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 25-27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи (пункт 25). Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням (пункт 26). У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27).
Аналіз положень наведених пунктів Порядку № 1567 дає підстави для висновку, що адміністративний розгляд справи про застосування адміністративно-господарського штрафу відбувається у відповідному органі державного контролю із обов'язковим належним повідомленням (рекомендованим повідомленням чи під розписку) суб'єкта господарювання. Крім того, із зазначених пунктів Порядку №1567 можна дійти висновку, що постанова про застосування адміністративно-господарських штрафів виноситься керівником органу державного контролю або його заступником за наявності достатніх підстав, встановлених під час адміністративного розгляду справи про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Доводи представника позивача про те, що відповідачем не було повідомлено його у належний спосіб про час і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, є необгрунтованими, оскільки у судовому засіданні оглянуто оригінал поштових відправлень та долучено їх копії до матеріалів справи про відправлення листа -повідомлення про розгляд справи на 24.10.2024 року на 09.30 год.
Як вже встановлено судом, 24.09.2024 відповідачем рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення надіслано ТОВ Компанія "Укрхімекспорт" повідомлення №83331/27/24-24 про розгляд справи по суті на 24.10.2024 року о 09.30 год.
Відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням позивача є: Україна, 88000, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, місто Ужгород, вул.Мартина Сергія, будинок 4. На вказану адресу відповідачем і було направлено лист-повідомлення, який повернувся на адресу відправника із відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Таким чином, суд вважає, що у відповідача були наявні підстави як для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт без участі представника ТОВ "Компанія "Укхімекспорт", так і для застосовування до останнього адміністративно-господарського штрафу згідно з абзацом 17 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Посилання представника відповідача про те, що в акт перевірки, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову не можуть вважатися достовірною доказовою базою, оскільки в такому зазначено автодорогу О116320, однак така не належить до дороги загального користування місцевого значення та зазначено зовсім інший номер автодороги ніж той, по якому рухався транспортний засіб позивача, суд не бере до уваги, з огляду на те, що в акті перевірки крім номеру автодороги вказано населений пункт - с. Красносілка, по якому рухався транспортний засіб позивача.
Як висновок, рух транспортного засобу позивача дорогою місцевого значення із повною фактичною масою у 37, 04 т призвело до порушення норми п. 22.5 Правил дорожнього руху, що у свою чергу призвело до санкцій передбачених абз. 17 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за перевезення неподільного вантажу без відповідного дозволу із перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм 20 відсотків, але не більше 30 відсотків.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Аналізуючи наведене, а також те, що позивачем не спростовується сам факт правопорушення встановленого в акті перевірки, суд приходить до висновку, що відповідач правомірно та з дотримання вимог чинного законодавства виніс оскаржену постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, а тому відсутні підстави для її скасування.
Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою діяльністю "Компанія "Укрхімекспорт" (вул. Сергія Мартина, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88006) до Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, буд. 14,м. Київ 135,01135) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області (вул. Гагаріна, буд. 38, м. Ужгород, Закарпатська область, 01135) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.06.2025 року.
СуддяС.А. Гебеш