18 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/3071/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення командира військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом №1136 від 06.03.2025 року (відповідь на рапорт ОСОБА_1 ), що полягає у відмові у звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції норми, яка діяла на дату подання ним рапорту про звільнення з військової служби), за сімейними обставинами, у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
3. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу понесені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) у розмірі 15 000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень, 00 копійок).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що 24.05.2023 року сержантом ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції норми закону, що діяла на момент подання рапорту), а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи
Водночас військова частина НОМЕР_1 не здійснила розгляд поданого рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , не надала відповідь по суті рапорту, а відмовила у його розгляді через відсутність ОСОБА_1 , за межами району виконання завдань військовою частиною НОМЕР_1 .
У подальшому рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року по справі №260/10614/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт сержанта ОСОБА_1 від 24.05.2023 року про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та прийняти по ньому рішення, про що письмово повідомити позивача.
21.02.2025 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №260/10614/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - без змін.
Після чого, 24.03.2025 року позивач отримав від військової частини НОМЕР_1 відповідь на рапорт ОСОБА_1 № 1136 від 06.03.2025 року, у якій відповідач повідомив, що відсутні підстави для звільнення з військової служби.
Позивач вважає, що дії посадових осіб військової частини щодо не звільнення військовослужбовця є протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки на його думку, відповідач при розгляді питання щодо його звільнення керувався нормами, які набрали чинності після подання ним відповідного рапорту. Позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби є протиправними, оскільки наявність дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи була самостійною підставою для звільнення з військової служби на момент подання рапорту позивачем, та, під час подання відповідного рапорту про звільнення з військової служби, позивач не зобов'язаний був подавати документи на підтвердження того, що його дружина потребує стороннього догляду, оскільки чинне на момент подання рапорту про звільнення з військової служби законодавства, такої умови не містило.
Ухвалою судді від 28 квітня 2025 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою, серед іншого, відповідачу встановлено термін з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та вказує, а виконання вимог постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 260/10614/23 та рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року у даній справі, військовою частиною НОМЕР_1 було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, який долучений до матеріалів даної справи.
За результатами розгляду рапорту Позивача від 24.05.2023 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовою частиною НОМЕР_1 було прийнято рішення про відсутність підстав для звільнення з військової служби та надано Позивачу відповідь № 1136 від 06.03.2025.
Зазначає, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби Позивача здійснювався на підставі вимог законодавства, які були чинними на момент його розгляду.
Позивачем подано відповідь на відзив, у якій останній вказує, що в діях відповідача спостерігається систематичне порушення прав позивача, починаючи з травня 2023 року, а саме: Відповідачем було порушено строки розгляду рапорту, протиправно не було розглянуто рапорт Позивача по суті, не виконано своєчасно рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року по справі №260/10614/23. Та вказує, що саме через протиправну бездіяльність Відповідача та порушення строків розгляду рапорту, вже протягом 2-х років Позивач вимушений неодноразово звертатися до суду задля захисту своїх прав, що були протиправно порушені Відповідачем ще у травні 2023 року.
Наполягає на тому, що на момент подачі рапорту діяли норми Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у старій редакції, відтак вважає, що має право на звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст.26, у редакції, чинній на період подання рапорту, згідно з якою військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час воєнного стану звільняються з військової служби через певні сімейні обставини або інші поважні причини (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу).
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 24.05.2023 року сержантом ОСОБА_1 було подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції норми закону, що діяла на момент подання рапорту), а саме: військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час воєнного стану): через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Необхідність звільнення з військової служби обґрунтовувалася тим, що дружина позивача, ОСОБА_2 , є особою із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №294599, з огляду на що він не бажав продовжувати військову службу.
Відповідно, до рапорту були долучені нотаріально засвідчені копії відповідних підтверджуючих документів:
1) Нотаріально посвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ;
2) Нотаріально посвідчена копія паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 (дружини);
3) Нотаріально посвідчена копія Свідоцтва про одруження НОМЕР_4 ;
4) Нотаріально посвідчена копія Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №294599;
5) Нотаріально посвідчена копія пенсійного посвідчення про отримання пенсії по інвалідності серії НОМЕР_5 .
Військова частина НОМЕР_1 відмовила у розгляді вказаного рапорту через відсутність ОСОБА_1 , за межами району виконання завдань військовою частиною НОМЕР_1 .
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року по справі №260/10614/23 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт сержанта ОСОБА_1 від 24.05.2023 року про звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та прийняти по ньому рішення, про що письмово повідомити позивача.
21.02.2025 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №260/10614/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - без змін.
Після чого, 24.03.2025 року позивач отримав від військової частини НОМЕР_1 відповідь на рапорт ОСОБА_1 № 1136 від 06.03.2025 року, у якій відповідач повідомив, що відсутні підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, повідомлено, що у Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» відсутня зазначена Вами у рапорті підстава для звільнення з військової служби, а саме «у зв'язку з наявністю дружини ОСОБА_2 , яка є особою із числа осіб з інвалідністю III групи, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 294599».
Водночас зазначено, що відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі ( під час дії воєнного стану ): «у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка ) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів».
Так, відповідачем відмовлено у звільненні позивача з військової служби на підставі поданого рапорту, оскільки на дату розгляду рапорту позивача від 24.05.2023 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме «у зв'язку з наявністю дружини ОСОБА_2 , яка є особою із числа осіб з інвалідністю III групи, що підтверджується Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 294599», у військової частини НОМЕР_1 відсутні законні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставах, вказаних у даному рапорті, та згідно долучених до рапорту документів.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не звільнення його з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», тому звернувся до суду з цим позовом.
До вказаних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
Пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), пунктом другим під час дії воєнного стану.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено та діє станом на час розгляду справи.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" №69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції чинній станом на час подання рапорту - 24.05.2023) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
З 18.05.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно із частиною 12 статті 26 Закону у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
У ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем рапорт про звільнення з військової служби подано 24.05.2023 року, однак, як встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року по справі №260/10614/23 вказаний рапорт не було розглянуто по суті, та, відповідно вказаним рішенням було зобов'язано відповідача розглянути поданий рапорт по суті.
Після набрання рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 року по справі №260/10614/23 законної сили (21.02.2025) відповідачем було розглянуто рапорт позивача та за результатами розгляду такого військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь від 06.03.2025 №1136, якою відмовлено позивачу у звільненні з військової служби, оскільки до рапорту не долучено жодних документів, що підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді дружини ОСОБА_2 та наявності у неї захворювання та/або причину інвалідності, що передбачені абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
На переконання позивача, військовою частиною НОМЕР_1 при розгляді його рапорту про звільнення неправомірно застосовано норми Закону №2232-ХІІ, зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX, які набрали чинності 18.05.2024 та, як наслідок, відмовлено у звільненні з військової служби. Позивач вважає, що при розгляді рапорту необхідно застосовувати законодавство, яке діяло на момент подання такого рапорту, тобто до 18.05.2024.
Як слідує з аналізу норм Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"в редакції чинній станом на час подання рапорту - 24.05.2023, підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 вказаного закону було визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та/або у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Разом з тим, відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ( у редакції чинній на час розгляду рапорту позивача) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі (під час дії воєнного стану): "у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів".
Між тим, таку підставу для звільнення з військової служби як «наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи», яка була у попередній редакції статті 26 Закону №2232-XII (до 18 травня 2024 року), нова редакція цієї статті 26 названого Закону (після внесення змін Законом №3633-IX) не містить.
Отже, правове регулювання підстав звільнення з військової служби при наявності у військовослужбовця дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю починаючи з 18 травня 2024 року зазнало змін.
Так, з огляду на зміст внесених Законом №3633-IX змін до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 18 травня 2024 року підставу для звільнення під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини, зокрема, "у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів".
Таким чином, для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною «наявності у військовослужбовця дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи» військовослужбовець має довести факт встановлення дружині інвалідності III групи, внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10 квітня 2009 року №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за №438/16454 (далі - Інструкція №170 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно з абзацом 13 пункту 14.10 Розділу XIV Інструкції №170, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі №420/23353/23, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Згідно обставин даної справи, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби тим, що його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи. При цьому рапорт про звільнення з військової служби за наявності саме таких сімейних обставин позивач подав 24.05.2023 року, тобто на час чинності положень підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII, які передбачали звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Визначаючись із тим, яку саме редакцію Закону №2232-XII мав застосувати відповідач при розгляді матеріалів рапорту позивача про звільнення з військової служби, варто зазначає таке.
Статтею 58 Конституції України визначено загальні принципи дії закону у часі. Зокрема, частиною першою названої статті передбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Такі принципи в цілому роз'яснено у рішеннях Конституційного Суду України, відповідно до яких: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).
До правовідносин застосовується та норма права, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності суб'єктом владних повноважень.
Також у рішенні Конституційного Суду України від 02 липня 2002 року №13-рп/2002 зазначено, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.
Конституційний Суд України зауважив, що за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.
Якщо ж правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (рішення від 12 липня 2019 року №5-р (І)/2019).
Таким чином, якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується до цих правовідносин з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
Як встановлено судом, рапорт про звільнення з військової служби позивач подав 24.05.2023, а 18 травня 2024 року набрав чинності Закон №3633-IX, яким внесено зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас, вказаний рапорт було розглянуто відповідачем на виконання рішення суду 06.03.2025.
Тобто, спірні правовідносини, які почались 24 травня 2023 року (дата подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби) не були завершені на час набрання чинності Законом №3633-IX. Натомість факт відмови в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби мав місце вже після набрання чинності відповідних змін в законодавстві (тобто після 18 травня 2024 року), якими передбачений вже інший перелік умов та підтверджуючих документів, необхідних для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд зазначає, що у даних спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, які набрали чинності 18 травня 2024 року.
Тому, військова частина НОМЕР_1 , приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби, не могла керуватись вже не чинними нормами підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які до внесення змін Законом №3633-ІХ передбачали звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.
Внесені Законом №3633-ІХ зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які набули чинності 18 травня 2024 року, не передбачають ретроактивної дії закону, що давало б можливість командиру військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача зі служби саме з таких підстав, про йдеться у поданому ним рапорті.
Разом з цим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів що є обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовця (в даному випадку - позивача) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, яка набрала чинності з 18 травня 2024 року на підставі Закону №3633-ІХ).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у даних спірних відносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією (частина друга статті 19 Конституції України) та законами України, чинними на час прийняття оскаржуваної відмови, а тому така не може бути визнана судом протиправною.
Отже, правові підстави для задоволення даного позову відсутні.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби та відповідними необхідними документами згідно підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній після внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11 квітня 2024 року, які набрали чинності 18 травня 2024 року).
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору