19 червня 2025 року м. Житомир справа № 240/10874/25
категорія 111030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
установив:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Житомирський області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Житомирській області) щодо нарахування в електронному кабінеті в інтегрованій картці, що ведеться за РНОКПП 2589409809, пені за кодами класифікації доходів бюджету 11010500 «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» у сумі 26131,54 грн та 86,96 грн, 11011001 «Військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» у сумі 3029,42 грн та зобов'язати ГУ ДПС у Житомирський області списати в електронному кабінеті в інтегрованій картці такі суми.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату зобов'язань в період дії мораторію, запровадженого пунктом 521 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення ПК України, а саме, з 01 березня 2020 року по 26 травня 2022 року, та воєнного стану.
Ухвалою суду від 23 квітня 2025 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.
13 травня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву з витребуваними судом документами, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що згідно приписів Податкового кодексу України нарахування пені розпочинається, зокрема при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов'язання, визначеного за результатами перевірки, з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні - рішенні згідно із цим Кодексом. Обставина оскарження позивачем у судовому порядку податкового повідомлення - рішення, по якому 26 листопада 2019 року Житомирським окружним адміністративним судом ухвалено рішення по справі №240/8427/19 про відмову в задоволенні позову, відповідно до діючого законодавства не є підставою для зупинення нарахування пені.
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що у період з 21 по 23 листопада 2018 року на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області від 11 жовтня 2018 року №2220 головним державним ревізором - інспектором відділу планування контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області Баранівською Марією Віталіївною проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податків до бюджету, відповідно до затвердженої програми перевірки, наведеної у додатку до акта перевірки.
За результатами зазначеної перевірки 29 листопада 2018 року складений акт №1429/06-30-13-04/2589409809, в якому зафіксовано виявлені порушення, а саме:
- підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту «в» пункту 176.1 статті 176, підпункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасне подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, граничним терміном подання до 09 лютого 2016 року включно, подано 04 березня 2016 року;
- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167 Податково кодексу України, а саме заниження за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 63221,18 грн;
- підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165, підпунктів 1.1, 1.2, 1.3 пункту 161 Підрозділу 10 Розділу XX Податкового кодексу України, а саме заниження за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року військового збору, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 4786,67 грн.
На підставі зазначеного акта перевірки 28 грудня 2018 року податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення:
№0038071304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, за основним платежем у розмірі 63221,18 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 15805,30 грн;
№0038081304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за основним платежем у розмірі 4786,67 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1197,42 грн;
№0038091204, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування у розмірі 170,00 грн.
Не погодившись з правомірністю податкового повідомлення - рішення №0038071304 від 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.
За результатами розгляду такого рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року у справі №240/8427/19, яке набрало законної сили 04 січня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Згідно платіжних інструкцій №390 від 27 січня 2025 року ОСОБА_2 провела оплату військового збору та пені в розмірі 9685,70 грн та №272 від 07 лютого 2025 року - податку на доходу фізичних осіб за результатами річного декларування в розмірі 79196,48 грн та пені в розмірі 63161,84 грн.
Уважаючи дії по нарахуванню пені за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування, та військового збору, ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення - рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно приписів пункту 42.2 статті 42 ПК України у редакції на момент направлення позивачу податкових повідомлень - рішень, якими визначені суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до абзацу 6 пункту 42.4 названої правової норми, у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Згідно копії конверта, долученої до відзиву, в якому були направлені зазначені вище податкові повідомлення - рішення, поштове відправлення повернулося до податкового органу з відміткою поштового відділення «адресат не проживає» 18 січня 2019 року.
Отже згідно наведених вище положень ПК України позивач мала провести оплату визначених у таких податкових повідомленнях - рішеннях грошових зобов'язань до 29 січня 2019 року включно.
Відповідно до пункту 111.2 статті 11 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Порядок нарахування пені визначений положеннями статті 129 ПК України.
Згідно названої правової норми нарахування пені розпочинається, зокрема, при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов'язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) (підпункту 1291.1.1 пункту 129.1).
Нарахування пені закінчується, зокрема у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3).
Згідно долучених до позовної заяви розрахунків пені її нарахування розпочате 30 січня 2019 року та закінчено по грошовому зобов'язанню по військовому збору 27 січня 2025 року, а по грошову зобов'язанню з податку на доходи фізичних осіб - 07 лютого 225 року, що відповідає датам платіжних інструкції №390 та №272.
Надаючи правову оцінку доводам позивача про відсутність у податкового органу правових підстав для нарахування пені за вказаний період, суд зауважує на таке.
18 березня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року №533-ІХ (далі - Закон України №533-ІХ).
Положеннями названого закону підрозділ 10 розділу ХХ ПК України доповнено пункту 521, яким, з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 13 травня 2020 року №591-ІХ, зокрема закріплено, що протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України Уряд відмінив карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Згідно розрахунків пені, доданих до позовної заяви, за період з 01 березня 2020 року по 30 червня 2023 року нарахування пені на грошові зобов'язання контролюючим органом не проводилося.
Отже визначена відповідачем та сплачена позивачем пеня на суми грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, розрахована з урахуванням наведених положень ПК України.
Посилання позивача на підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України суд до уваги не приймає, з огляду на таке.
Положеннями названого підпункту закріплено, що платники податків звільняються від передбаченої ПК України відповідальності у разі відсутності у таких можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок на період дії воєнного стану. Також зазначеним пунктом передбачено, що порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
На реалізацію наведеної бланкетної норми наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, та переліків документів на підтвердження» від 29 липня 2022 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2022 року за №967/38303, затверджений Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та Перелік документів, що підтверджують неможливість платника податків - фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента.
Однак, ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи позивач не надала доказів на підтвердження реалізації закріпленого у пункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України права на звільнення від відповідальності за невиконання своїх податкових обов'язків, зокрема своєчасну сплату грошових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються за результатами річного декларування та військовому збору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.
Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
19.06.25