19 червня 2025 рокуСправа №160/10766/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №22/д від 16.08.2024 року, яке затверджене 20.08.2024 року щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона постійно проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із загиблим військовослужбовцем, що підтверджується рішенням суду про встановлення даного факту, однак відповідачем прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця із посиланням на положення ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в попередній редакції. Позивач наголошує, що редакція даної статті станом на дату звернення позивача за означеною грошовою допомогою передбачає право позивача на отримання такої допомоги. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
22.04.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
07.05.2025 року Міністерство оборони України звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивач не надала документів на підтвердження того, що вона входить до кола осіб, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги. Відповідач наголошує, що позивач не має статусу «один із подружжя, який не одружився вдруге» та рішенням суду даного статусу не встановлено. Відповідач зауважує, що в даному випадку мають бути застосовані положення ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на дату смерті військовослужбовця. У зв'язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
16.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відповіддю на відзив, в якій позивач підтримала свою позицію, викладену в позовній заяві.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 військовослужбовець Збройних Сил України ОСОБА_3 загинув від наскрізного кульового поранення тіла внаслідок військових дій, що підтверджується довідкою про причину смерті №2797 від 02.04.2023 року.
05.06.2023 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі №201/5013/23 встановлено факт постійного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 05.07.2021 року і по 01.04.2023 року, тобто по день смерті ОСОБА_3 .
05.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю ОСОБА_3 .
16.08.2024 року Міністерством оборони України розглянуто заяву ОСОБА_1 від 05.02.2024 року та прийнято рішення, оформлене протоколом за №22/д від 16.08.2024 року, затверджений 20.08.2024 року, яким повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги.
Дане рішення обґрунтоване тим, що заявниця не віднесена до осіб, визначених статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на дату смерті військовослужбовця.
Непогоджуючись із означеним рішенням, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року (в редакції на момент звернення за призначення одноразової грошової допомоги) установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється особам, зазначеним в особистому розпорядженні загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, або особам, зазначеним у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України “Про Національну поліцію» та пункті 4 статті 16-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням положень абзаців четвертого і п'ятого цього пункту.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Відповідно до ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент звернення за призначення одноразової грошової допомоги) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно п.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:
діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;
вдова (вдівець);
батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);
внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);
жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;
утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Суд зазначає, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від05.06.2023 року по справі №201/5013/23 встановлено факт постійного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 05.07.2021 року і по 01.04.2023 року, тобто по день смерті ОСОБА_3 , а тому позивач відноситься до члена сім'ї загиблого військовослужбовця відповідно до п.4 ст.16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Проте станом на момент звернення до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачала віднесення жінки, з якою загиблий військовослужбовець проживав однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, до осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Однак станом на момент прийняття оскаржуваного рішення положення постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року та пункту 4 статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» віднесли жінок, з якими загиблі військовослужбовці проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, до осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.
Оскільки позивач загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач звернулась за отримання одноразової грошової допомоги 05.02.2024 року, тобто в межах 3 років з дня смерті військовослужбовця, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач мала право на отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.
Стосовно застосування положень редакції норми закону до внесення змін та після внесення таких змін у випадку триваючих правовідносин, тобто як в даному випадку, коли позивач станом на момент звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги не мала права на отримання такої допомоги, та коли на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач вже мала право на отримання такої допомоги, Верховний Суд у постанові 22.05.2025 року по справі №420/18799/24 досліджував питання застосування положень редакції норми закону до внесення змін та після внесення таких змін у випадку триваючих правовідносин та дійшов висновку, що правове регулювання правовідносин повинно здійснюватися відповідно до редакції норми закону на момент прийняття відповідного рішення.
Щодо доводів відповідача, що в даному випадку підлягають застосуванню положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції чинній на момент смерті військовослужбовця, суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено застосування положень статті 16-1 вказаного закону в редакції на момент смерті військовослужбовця, у випадку якщо положення такої статті в подальшому буде змінено.
Таким чином суд дійшов висновку, що рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом за №22/д від 16.08.2024 року, та затверджене 20.08.2024 року, яким повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги, є протиправним та підлягає скасуванню, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Одноразова грошова допомога не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили.
У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов'язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.
За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до п.1.1, 1.7, 4.5-4.8 розділу IV Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затверджених наказом Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023 року, цей Порядок і умови визначають завдання органів військового управління, військових частин, установ, військових навчальних закладів щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - ОГД), алгоритм її призначення та виплати, перелік необхідних документів.
ОГД призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Заява (додаток 1) подається до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦКСП) незалежно від місця реєстрації заявника.
Призначення і виплата ОГД не здійснюються у випадках, визначених статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішення про відмову у призначенні ОГД може бути оскаржене в установленому законодавством порядку до суду. У разі звернення отримувача ОГД до суду керівник уповноваженого органу забезпечує участь у судовому засіданні представника уповноваженого органу.
Після прийняття головним розпорядником бюджетних коштів рішення щодо призначення ОГД (відмови у призначенні, повернення документів на доопрацювання - у разі коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) Департамент соціального забезпечення не пізніше 3 робочих днів доводить його до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_4 для інформування обласних (Київського міського, районних, міських) ТЦКСП, та, у разі її призначення,- готує проєкти розподілів відкритих асигнувань для виплати допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження документів з обласного (Київського міського) ТЦКСП.
Районні (міські) ТЦКСП, які здійснювали оформлення документів для призначення ОГД повідомляють заявників (з дотриманням вимог чинного законодавства щодо захисту персональних даних) про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення ОГД (відмови у призначенні, повернення документів на доопрацювання).
ІНФОРМАЦІЯ_4 не пізніше 5 робочих днів з дня відкриття асигнувань для виплати ОГД готує та надає Державній казначейській службі України розподіли відкритих асигнувань у розрізі розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Виплата ОГД здійснюється обласним (Київським міським) ТЦКСП на підставі наказу (додаток 7) не пізніше 5 робочих днів з дня відкриття асигнувань шляхом перерахування коштів на рахунок в установі банку державного сектору, зазначений отримувачем допомоги у своїй заяві.
Суд зазначає, що в даному випадку відповідачем прийнято рішення про повернення документів на доопрацювання, та вказане рішення не є в контексті положень наказу Міністерства оборони України №45 від 25.01.2023 року та статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» рішенням про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи той факт, що спірним рішенням повернуто документи позивача на доопрацювання та фактично не було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, за умови відсутності підстав вважати, що відповідачем досліджено усі подані документи для призначення одноразової грошової допомоги, та враховуючи той факт, що саме відповідач наділений дискреційним повноваженням щодо прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги, суд доходить висновку, що означена позовна вимога задоволенню не підлягає.
В свою чергу належним способом захисту в даному випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги від 05.02.2024 року, з урахуванням висновків суду щодо наявності права у позивача на призначення одноразової грошової допомоги, викладених в даному рішенні суду.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на вищевикладене, враховуючи той факт, що вимоги позивача, які не підлягають задоволенню, є похідними, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. підлягає стягненню з Міністерства оборони України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.2, 72-77, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом за №22/д від 16.08.2024 року, та затверджене 20.08.2024 року, яким ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги від 05.02.2024 року, з урахуванням висновків суду щодо наявності права у ОСОБА_1 на призначення одноразової грошової допомоги, викладених в даному рішенні суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський