Ухвала від 03.06.2025 по справі 761/19751/23

Справа № 761/19751/23

Провадження № 6/761/579/2025

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Савчук Ю.Н.

при секретарі судового засідання Габунії Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення ПАТ «Комерційний Банк «Надра», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про заміну стягувача у виконавчих листах, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2025 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла зазначена заява.

Заява мотивована тим, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2010 року у справі № 2-4310/10 позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 102973,74 грн. та 1149,74 грн. судових витрат.

Згідно Договору №GL48N18070 від 05.08.2020 року про відступлення прав вимоги право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2147/ЦВ/08-А від 17.07.20028 року було відступлено ПАТ КБ «Надра» на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі Договору від 17.08.2021 року №GL48N18070_blank_04 відступило право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором на користь ТОВ «Брайт Інвестмент».

Тому, оскільки до заявника перейшло право вимоги, згідно з положеннями ст.442 ЦПК України, просить замінити стягувача у виконавчому листі.

Ухвалою суду від 15.04.2025 року було прийнято до розгляду заяву та призначено судове засідання.

Представник заявника в судове засідання не з'явився, однак зі змісту поданої заяви вбачається, що останній у ній просив суд розглянути заяву за його відсутності.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, своїх представників до суду не направили, про дату, час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомили, а тому суд вважає за можливе розглянути заяву за відсутності вказаних осіб.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що заява про заміну стягувача у виконавчому листі, не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2010 року у справі № 2-4310/10 позов ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено та стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 102973,74 грн. та 1149,74 грн. судових витрат.

Згідно Договору №GL48N18070 від 05.08.2020 року про відступлення прав вимоги право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2147/ЦВ/08-А від 17.07.20028 року було відступлено ПАТ КБ «Надра» на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».

ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі Договору від 17.08.2021 року №GL48N18070_blank_04 відступило право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором на користь ТОВ «Брайт Інвестмент».

Відповідно до п.1 цього Договору за цим Договором Первинний кредитор відступає Новому кредиторові належні первинному кредиторові права вимоги до позичальників за кредитними договорами, зазначеними у Додатку №1 до цього Договору.

Як вбачається із Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги №GL48N18070 від 05.08.2020 року, в переліку боржників, права вимоги до яких відступлено, наявна інформація щодо позичальника ОСОБА_1 та вказано номер та дату кредитного договору- № 2147/ЦВ/08-А від 17.07.20028 року.

Відповідно до п. 2 цього Договору новий кредитор набув усіх прав кредитора за основними договорами в день укладення цього Договору.

На виконання вимог п.4 цього Договору новий кредитор сплатив на користь первісного кредитора грошові кошти в сумі 188 900 625,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 06.07.2020 року.

Таким чином, на підставі Договору №GL48N18070 від 05.08.2020 року до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» як до нового кредитора перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно Договору від 17.08.2021 року №GL48N18070_blank_04 ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» передало право вимоги до боржника на користь ТОВ «Брайт Інвестмент».

Відповідно до п.1 цього Договору за цим Договором Первинний кредитор відступає Новому кредиторові належні первинному кредиторові права вимоги до позичальників за кредитними договорами, зазначеними у Додатку №1 до цього Договору.

Як вбачається із Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги від 17.08.2021 року №GL48N18070_blank_04 в переліку боржників, права вимоги до яких відступлено, наявна інформація щодо позичальника ОСОБА_1 та вказано номер та дату кредитного договору- № 2147/ЦВ/08-А від 17.07.20028 року.

Відповідно до п. 2 цього Договору новий кредитор набув усіх прав кредитора за основними договорами в день укладення цього Договору.

На виконання вимог п.4 цього Договору новий кредитор сплатив на користь первісного кредитора грошові кошти в сумі 2000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1603 від 24.09.2021 року та 2358 від 12.10.2021 року.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва, а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Відповідно до положень ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв'язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України), тобто процесуального правонаступництва в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і перехід до іншої особи прав чи обов'язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.

Відповідно до висловлених раніше правових висновків Великої Палати Верховного Суду (дивитись mutatis mutandis постанову Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункти 73-75) оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов'язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.

На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник не позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження відкривається на підставі пред'явлення виконавчого документа до виконання, а частина п'ята статті 442 ЦПК України передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження (у тому числі повторного за обґрунтованих підстав при повторному зверненні з виконавчим документом, оскільки зазначена стаття ЦПК України цього не виключає, а Закон про виконавче провадження передбачає таку можливість). Отже, наведене в ухвалі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у цій справі тлумачення стосується лише ситуації, коли виконавче провадження відкрите як юридичний процес, а його сторони набули відповідних прав як сторони відкритого виконавчого провадження. Щодо вчинення інших дій у межах виконавчого провадження, передбачених Законом про виконавче провадження, то процесуальні дії конкретного процесу не можуть здійснюватися поза межами цього процесу, а тому такі дії як процесуальні можуть здійснюватися лише в межах відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу. Якщо законом передбачена можливість здійснення інших дій сторін судового процесу, пов'язаних зі здійсненням виконавчого провадження, то для таких дій набуття статусу сторони відкритого виконавчого провадження не вимагається, як-от для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п'ятої статті 442 ЦПК України.

Відповідно до змісту частини п'ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26, частини п'ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.

Також питання про наявність підстав для поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, видачі його дубліката чи інших процесуальних питань, які стосуються процедури пред'явлення виконавчого документа до виконання, пов'язані з процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні як юридичному процесі в силу умов частини п'ятої статті 15 Закону про виконавче провадження, а з процесуальним правонаступництвом, передбаченим статтею 55 ЦПК України, - в силу другої частини цієї статті.

Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом про виконавче провадження (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону). Цим Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону про виконавче провадження у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Водночас після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв'язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов'язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.

Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва. Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (пункти 6.9-6.12, 6.15).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Окреслене завдання включає в себе як своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, так і досягнення мети ефективного захисту порушених прав шляхом своєчасного та ефективного виконання судового рішення.

Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред'явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі.

Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва.

Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення.

Велика Палата ВС у постанові від 08.02.2022 року у справі № 2-7763/10 виснувала, що у випадку закінчення виконавчого провадження заявник, що звертається із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, повинен поставити перед судом питання щодо відновлення виконавчого провадження (оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження). За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження немає й підстав для процесуального правонаступництва. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання немає і підстав для процесуального правонаступництва.

За змістом частини п'ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п'ятої статті 26, частини п'ятої статті 37 Закону про виконавче провадження поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного статусу стягувача у виконавчому документі.

Не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення. Разом з тим і заміна стягувача у виконавчому документі як сторони справи має мати дійсну процесуальну мету, а підстави такої заміни належним чином аргументовані. Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов'язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов'язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.

Таку правову позицію викладено Великою Палатою ВС у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

За вимогами частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Однією з основних засад судочинства в Україні є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державних влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічні положення були закріпленні в статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження (далі - Закон № 606-XIV).

У пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19) зроблено висновок, що «стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону № 1404-VIII).

У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України; близький за змістом припис відображений у частині першій статті 329 ГПК України).

На час прийняття рішення судом у цій справі (23 березня 2010 року) діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у статті 22 якого було передбачено, що виконавчий документ може бути пред'явлено до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII), згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII).

Ч.5 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності».

Подібні висновки викладені і у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 грудня 2018 року у справі № 910/11424/15, від 20 травня 2019 року у справі № 904/10285/15, від 30 липня 2019 року у справі № 922/3137/15.

Матеріали справи не містять інформації щодо того, що виконавчий лист на виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 23 березня 2010 року у справі № 2-4310/10 видавався та, відповідно, отримувався ПАТ «КБ «Надра».

Станом на 23.03.2010 року була чинною редакція частини першої статті 22 Закону № 606-XIV, згідно з якою виконавчі документи могли бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строк пред'явлення виконавчих документів до виконання в редакції ст. 12 Закону № 1404-VIII від 2 червня 2016 року становить три роки.

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 12 Закону про виконавче провадження).

Отже, встановлений Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, повинен був перериватися у разі повернення його без виконання.

Новий строк пред'явлення виконавчого документа до виконання повинен був визначатися на підставі ст. 12 Закону № 1404-VIII від 2 червня 2016 року та становити 3 роки, у разі, якби станом на момент набрання чинності цим Законом, цей строк не сплив. Однак автоматизована система виконавчого провадження, (https://asvpweb.minjust.gov.ua), не містить інформації щодо відкритих виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_1 . Серед завершених виконавчих проваджень відсутні такі, де б стягувачем виступав ПАТ КБ «Надра Банк» або ж його правонаступники. Щодо боржника ОСОБА_2 виконавчі провадження не відкривалися.

Таким чином, судом встановлено, що виконавчий лист на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2010 року у справі № 2-4310/10 до виконання не пред'являвся, а відтак строк пред'явлення його до виконання не переривався.

Пункт 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» містить норму, яка передбачає переривання визначених цим Законом строків до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX64/22, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на час розгляду заяви.

Однак вказаний строк на період дії воєнного стану не міг бути перерваний, оскільки закінчився до моменту його введення, в той час, коли перериватися може лише строк який не сплив на момент виникнення обставин, що зумовили його переривання.

Стягувач звернувся із заявою із заявою про заміну сторони виконавчого листа лише 08.04.2025 року. Питання щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, у заяві не порушує, про поважність причин пропуску цього строку не зазначає.

У разі відсутності заяви щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання або жвідсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання немає і підстав для процесуального правонаступництва.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що підстави для поновлення судом строку пред'явлення виконавчого документу до виконання відсутні.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України та положень пункту 3 частини першої і частини другої статті 318 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявником не доведено належними та допустимими доказами факту наявності відкритих виконавчих проваджень, з примусового виконання виконавчих листів по справі 2-4310/10 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості; крім того, у разі відсутності відкритих виконавчих проваджень, будь-яких посилань чи вимог щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчих листів вказана заява про заміну стягувача у виконавчому провадженні не містить, а отже звернення із заявою, яка містить вимогу про заміну сторони стягувача у виконавчому листі щодо боржника відбулося поза межами строку встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Крім того, реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, а тому правові підстави для заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні - відсутні.

У зв'язку із викладеним суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаної заяви.

Враховуючи викладене та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 512, 514 ЦК України, ст. ст. 42, 48, 55, 77, 81, 89, 442, 260-261, 352-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення ПАТ «Комерційний Банк «Надра», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про заміну стягувача у виконавчих листах - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя:

Попередній документ
128252772
Наступний документ
128252774
Інформація про рішення:
№ рішення: 128252773
№ справи: 761/19751/23
Дата рішення: 03.06.2025
Дата публікації: 23.06.2025
Форма документу: Ухвала
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Шевченківський районний суд міста Києва
Категорія справи: Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто (03.06.2025)
Результат розгляду: у задоволенні подання (клопотання) відмовлено
Дата надходження: 10.04.2025
Розклад засідань:
03.06.2025 09:30 Шевченківський районний суд міста Києва