Справа № 761/14488/25
Провадження № 2/761/6368/2025
29 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Савчук Ю.Н.
при секретарі: Габунії Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
У квітні 2025 року позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання їхньої спільної неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з листопада 2024 року сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, і відповідач не бере участі в утриманні та вихованні дитини, не надає жодної матеріальної допомоги. Незважаючи на те, що шлюб між сторонами формально не розірвано, відповідач подав до суду окремий позов про його розірвання. Наразі ця справа ще не розглянута.
Позивачка вказує, що повністю забезпечує потреби дитини самостійно, що створює для неї надмірне фінансове навантаження. Враховуючи вік дитини, її потреби у харчуванні, лікуванні, розвитку, одязі, освіті, вважає за необхідне юридично зобов'язати відповідача брати участь у фінансовому утриманні доньки.
Оскільки відповідач є працездатним, має стабільний дохід як військовослужбовець ЗСУ, позивачка просить стягнути аліменти в розмірі 1/3 з усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини, також просить стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.
Ухвалою від 11.04.2025 р. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, представник надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 липня 2016 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було укладено шлюб, який зареєстровано 04 липня 2016 року у виконавчому комітеті Пенківської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, про що зроблений актовий запис № 478, що підтверджується копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 у матеріалах справи.
Від шлюбу у сторін народилася дитина: донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 27 серпня 2016 року.
Дитина проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 з 28 квітня 2017 року, що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади № 2025/003806886 від 21.03.2025 року.
Шлюб між позивачкою та відповідачем на момент подання позову щодо стягнення аліментів не розірваний, але ОСОБА_2 до Шевченківського районного суду м. Києва подано позов про розірвання шлюбу. Наразі справа № 761/10437/25 розподілена на суддю Юзькову О. Л. На момент подання позову дата судового засідання щодо розгляду справи не призначена. ОСОБА_1 стверджує, що з листопада 2024 року вони разом не проживають та спільного господарства не ведуть.
Позивачка просить стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту подачі позову ( 08 квітня 2025 року) і до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ОСОБА_2 є працездатним, перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, військова частина НОМЕР_3 , отримує стабільний дохід, має належний стан здоров'я, не має інших осіб на утриманні. Ці обставини відповідачем спростовані не були, не надав доказів про наявність інших неповнолітніх дітей або осіб на утриманні, жодних заперечень чи доказів щодо неможливості виплати аліментів.
Відповідно до закону, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» ).
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Положеннями частин другої та третьої статті 181 СК України визначено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).
На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу із дня подання такої заяви.
У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч.1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
На підставі поданих позивачем доказів судом встановлено, що неповнолітня донька ОСОБА_3 проживає разом із матір'ю - ОСОБА_1 .. В ході судового розгляду відповідачем не надано доказів на спростування вищевикладеного. З огляду на таке, суд дійшов висновку, що стягнення аліментів із батька на користь матері є обґрунтованим та відповідає інтересам дитини та реальним обставинам справи.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з підготовкою та поданням даного позову, що підтверджується Договором про надання правничої допомоги № 02-03/25 від 31.03.2025 року, рахунком-фактурою та платіжною інструкцією на суму 8000 грн.
За положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, як це вбачається з положень ч. 1 ст. 134 ЦПК України.
При поданні позовної заяви представник позивача наводив попередній (орієнтовний) розрахунок позовних вимог, отже стороною дотримано вимоги ч. 1 ст. 134 ЦПК України.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з ти, відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що стороною відповідача не подано заперечень і доказів на їх спростування, беручи до уваги відсутність наявність клопотання про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу суд вважає заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,2 грн. на користь держави.
З огляду на положення п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць необхідно допустити до негайного виконання.
Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. ст. 14,1142 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 180-184, 191 СК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 289, 352-355, 430 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_5 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 08 квітня 2025 року і до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_5 , витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі - 8000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_4 , на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 коп.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: