Справа № 682/1555/25
Провадження № 6/682/15/2025
19 червня 2025 року
Суддя Славутського міськрайонного суду Хмельницької області Мотонок Т.Я., розглянувши матеріали цивільної справи № 682/1555/25 за поданням Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно,
19.06.2025 до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області надійшло подання Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 , стягувач, ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно.
Ознайомившись з матеріалами даної справи та вирішуючи питання про можливість прийняття її до розгляду суддею встановлені наступні обставини.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконанню рішень інших органів це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону передбачено обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Розділом VI ЦПК України визначено компетенцію загального суду щодо вирішення питань, які вимагають на стадії виконання рішення суду.
Звертаючись до суду із поданням про визнання права власності на майно представник органу ДВС просив: визнати за гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить боржнику на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , 08.12.2005 виданого Відділом приватизації житла та комунального майна Славутської міської ради.
Разом із тим, як слідує із матеріалів подання, зазначена квартира перебуває у спільній сумісній власності боржника ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Так, відповідно з ст. 443 КПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця у судовому поданні з повідомленням сторінки та заінтересованих осіб.
Частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності. Такі подання мають розглядатися з додержанням вимог процесуального закону щодо допустимості засобів доказування.
Цивільно-процесуальним законодавством не визначено вимоги до форми та змісту заяви про виділення частини майна боржника у майні.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 №14, скарги, заяви, подання які подаються учасниками виконавчого провадження з питань, пов'язаних з виконанням судового рішення, мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України.
Відповідно до вимог методичних рекомендацій «Щодо порядку підготовки та надіслання державними виконавцями до суду подань і заяв» викладених у листі Міністерства юстиції України від 18.12.2006 №25-1/899/7, заява, подання державного (приватного) виконання повинні містити чіткі та конкретні питання, які ставить державний (приватний) виконавець на вирішення суду, чітку вказівку яким чином, на погляд державного (приватного) виконавця, суду необхідно вирішити поставлене питання. Державний (приватний) виконавець повинен зазначити в чому полягає складність виконання рішення чи у зв'язку з чим, таке рішення неможливо виконати. У разі звернення з питання визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, - у поданні має бути розрахована така частка, зазначити інших співвласників такого майна як заінтересованих осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 № 14, такі подання мають розглядатися з обов'язковим викликом у судове засідання не лише державного (приватного) виконавця, боржника, стягувача, а й учасників спільної власності на майно.
Однак, всупереч наведеним вище нормам державним виконавцем не зазначено осіб, які є заінтересованими при вирішення подання, зокрема не вказано осіб-співвласників майна, питання щодо визначення частки в якому вирішується.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) вказано, що «стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження.
Таким чином, з'ясування думки співвласників майна є необхідним для об'єктивного вирішення справи, зокрема, для правильного визначення процесуального порядку вирішення справи.
Також варто зауважити, що в порядку ст. 443 ЦПК України суд вправі визначити частку боржника у майні, а не визнати за ним право власності на майно, що допускається виключно в позовному провадженні.
Отже, представник державної виконавчої служби звернувся до суду з поданням для визнання права власності майна боржника, яке перебуває у спільній сумісній власності, що не передбачено вимогами ст. 443 ЦПК України. Отже, вказане питання не може бути вирішено в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що подання представника державної виконавчої служби слід повернути без розгляду.
Керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя
Подання Відділу державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), боржник: ОСОБА_1 , стягувач, ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно повернути заявнику без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мотонок Т. Я.