19.06.2025
Cправа№607/11899/25
19 червня 2025 року м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Черніцька Ірина Миколаївна, розглянувши матеріали, які надійшли від Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого по АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2
за ч. 3 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Громадянин ОСОБА_1 05 червня 2025 року близько 13 год 30 хв, перебуваючи по АДРЕСА_1 , вчинив відносно співмешканки ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, в ході якого висловлював в її сторону словесні образи, наніс удари палицею в область лівої руки та правої ноги, внаслідок чого завдав шкоду психічному та фізичному здоров'ю потерпілої. Вказане правопорушення вчинене ОСОБА_1 повторно протягом року, за яке останній вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується його підписом у протоколі про адміністративне правопорушення у графі «Підпис особи, яка ознайомлена з місцем та часом розгляду справи». Про причини неявки суду не повідомив.
З врахуванням вищенаведених обставин та вимог ст. 268 КУпАП, вважаю, що розгляд справи можна провести у відсутності ОСОБА_1 .
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В силу вимог статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Положеннями ч. 3 ст. 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Згідно з вимогами п. п. 3, 14, 17 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Водночас у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі - Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Верховний суд у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 647/1931/19 у т.ч. зауважив, що хоча Стамбульська Конвенція до цього часу Україною не ратифікована, однак пряме посилання на неї в законі зобов'язує Суд при визначенні «домашнього насильства» приймати до уваги не лише національне законодавство, але й положення цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важливі для розуміння її положень.
Стаття 2 Стамбульської Конвенції передбачає, що «ця Конвенція застосовується до всіх форм насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства…». Пункт (а) статті 3 визначає, що «насильство стосовно жінок» … означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою…». Відповідно до пункту (d) статті 3, «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно». Стаття 3 Конвенція передбачає гендерно-нейтральну дефініцію домашнього насильства, що охоплює як жертв, так і кривдників обох статей.
Таким чином, термін «домашнє насильство» позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства. Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види «домашнього насильства» та коло осіб, яких воно може стосуватися, однак це не змінює характеристики домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках. Тож Конвенція заохочує держави-учасників застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку, і лише проголошує принцип недискримінації до невичерпного переліку підстав, включаючи гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію, при застосуванні її положень.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації, однак це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім'ї, але яке зумовлене іншими причинами.
Судом встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення доведена матеріалами справи, дослідженими в судовому засіданні, а саме:
-даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №734908 від 05 червня 2025 року;
-протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 05 червня 2025 року;
-письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 05 червня 2025 року;
-письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 05 червня 2025 року
-копією термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №652866 від 05 червня 2025 року, де кривдником зазначено ОСОБА_1 та постраждалою особою - ОСОБА_2 ;
-формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 05 червня 2025 року;
-постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 січня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП. Вказана постанова суду набрали законної сили.
За таких обставин, вважаю, що в діях ОСОБА_1 є ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП -повторне протягом року вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, за яке останнього вже було піддано адміністративному стягненню.
Таким чином, ОСОБА_1 слід притягнути до адміністративної відповідальності, наклавши на нього адміністративне стягнення.
ОСОБА_1 в судове засідання жодного разу не з'явився та будь-яких доказів на спростування обставин, викладених у протоколі суду не подав.
При обранні адміністративного стягнення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, відсутність обставин, що пом'якшують відповідальність за вчинене правопорушення, у зв'язку з цим, вважає за доцільне обрати ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в межах санкції статті.
Окрім того, згідно з вимогами ч. 1 ст. 39-1 КУпАП у разі вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, на проходження програми для таких осіб, передбаченої законом.
Згідно з вимогами частини 6 статті 28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством.
Враховуючи, що з матеріалів справи вбачається, що протиправна поведінка ОСОБА_1 продовжується протягом тривалого часу, з метою комплексного підходу до вирішення проблем насильства, вважаю за необхідне направити ОСОБА_1 для проходження програми для кривдника.
Згідно з вимогами ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення підлягає стягненню з особи, на яку накладено стягнення.
Таким чином, у відповідності до положень п. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 40-1, 173-2, 280, 283, 284, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 1020 (одна тисяча двадцять) гривень у дохід держави.
Штраф має бути сплачений ОСОБА_1 не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У випадку несплати штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з ОСОБА_1 стягується подвійний штраф.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
ОСОБА_1 направити для проходження програми для кривдника на строк три місяці до провідного спеціаліста Сектору у справах сім'ї Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради за адресою: м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 1.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що за умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, передбачена кримінальна відповідальність статтею 390-1 КК України.
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом звернення до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 Кодексу України про адміністративні правопорушення перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя І.М. Черніцька