12.06.2025 м. Турка
Турківський районний суд Львівської області в складі:
головуючий - суддя Ференц Р.І.,
секретар судового засідання - Баранишин Д.В.
Справа № 458/263/25
Провадження №2/458/133/2025
за участі сторін цивільного провадження
позивачка - ОСОБА_1 не прибула,
представник позивачки - адвокат Миньо М.М. не прибув,
відповідач ОСОБА_2 не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Турка Самбірського району Львівської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -
10.03.2025 року через свого представника - адвоката Миньо М.М. в Турківський районний суд Львівської області з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, в якій просить прийняти рішення про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначений рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10.06.2022 року по справі № 458/194/22 та стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання дітей: сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття, а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2025 року у провадження судді Турківського районного суду Львівської області Ференц Р.І. передана дана справа.
Судом вживалися заходи до отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідачки, з приводу чого постановляється ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Предметом позову є зміна розміру аліментів.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд встановив наступне.
Зазначений спір відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.
Вимогами ст.28 ЦПК України передбачено право вибору позивача в позовах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Суд враховує позицію позивача, який в своїй заяві посилається на ч. 1 ст. 28 ЦПК України і вважає, що його справа повинна розглядатися за правилами альтернативної підсудності і за його вибором. Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала чинності 19.07.2020 року, в Україні утворено 136 нових та ліквідовано 490 районів, в тому числі, ліквідовано Турківський район Львівської області та утворено Самбірський район (з адміністративним центром у місті Самбір) у складі територій Бісковицької сільської, Боринської селищної, Добромильської міської, Новокалинівської міської, Ралівської сільської, Рудківської міської, Самбірської міської, Старосамбірської міської, Стрілківської сільської, Турківської міської, Хирівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3.1 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року №807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, який був продовжений і діє на цей час.
Позовна заява подана особою, яка згідно вимог ст. 47 ЦПК України наділена цивільною процесуальною дієздатністю.
У зв'язку з вищевказаним, справа підсудна Турківському районному суду Львівської області, оскільки ст. ст. 23, 27, 28 ЦПК України передбачено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, позови пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування відповідача, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Позиція особи, яка подала позов.
Позивачка свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . З 03.09.2016 р. по 12.09.2022 р. позивачка перебувала у шлюбі з відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від шлюбу у сторін у справі народилося двоє дітей: син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10.08.2025 р. по справі № 458/298/22 шлюб між сторонами по справі було розірвано. Оскільки відповідач, ОСОБА_2 , жодної матеріальної допомоги на утримання дітей не надавав, позивачка звернулася із позовом про стягнення аліментів до суду. Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10.06.2022 р. по справі № 458/194/22 із відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дітей, а саме сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) на кожну дитину щомісячно, починаючи з 25.04.2022 і до досягнення дітьми повноліття. 19.09.2023 р. головним державним виконавцем Турківського відділу ДВС у Симбірському районі Львівської області ЗМУ МЮ Попівняком А. Й. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72819273 про стягнення аліментів з відповідача відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі вищевказаного рішення суду. Відповідно до листа Турківського ВДВС у Самбірському районі Львівської області ЗМУ МЮ № 862/26/12-33 від 31.01.2025 р. заборгованість за аліментами у відповідача відсутня. Водночас станом на сьогодні позивачка вважає, що наявні підстави для звернення до суду із позовною заявою про збільшення розміру аліментів. Позивачка, ОСОБА_1 , при зверненні до суду із позовною заявою було заявлено вимогу про стягнення із відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, в подальшому подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме, просила стягувати з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн. на кожну дитину щомісячно. Судом при прийнятті рішення було встановлено факт навчання відповідача в Боринському професійному ліцеї та отримання ним стипендії в розмірі 1500,00 грн. З часу ухвалення судом рішень про розірвання шлюбу та стягнення аліментів відповідач із позивачкою жодних контактів не підтримує, участі у вихованні дітей не приймає. Водночас позивачка дізналася, що відповідач на даний час не навчається у Боринському професійному ліцеї, а виїхав за межі території України, а саме у Чеську Республіку, де проживає у безпеці та працевлаштувався, відтак матеріальний стан відповідача суттєво покращ ився, що дає змогу надавати утримання сину на належному рівні, який відповідає його віку та стану здоров'я. Зазначає, що мінімальна заробітна плата у Чеській Республіці з 01.01.2025 р. складає 20800 крон, з яких працівник отримує 17837 крон на руки, що складає, виходячи з офіційного курсу валют, встановленого НБУ станом на дату подання позовної заяви (1.7884), 31899.69 грн. Тобто станом на даний час відповідач сплачує аліменти на утримання двох дітей у розмірі 4000.00 грн, що складає 12.54 % від мінімальної заробітної плати у Чеській Республіці, тобто 12.54% від мінімального можливого доходу відповідача. Враховуючи матеріальний стан відповідача, який значно покращився, оскільки він працевлаштований на території Чеської Республіки, є молодою та фізично здоровою особою, вважає, що справедливо та в першу чергу в інтересах дітей просити змінити розмір стягуваних з відповідача аліментів на утримання дітей, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати за місцем перебування відповідача.
Позиція відповідача.
Відповідач не забезпечив самопредставництво чи за допомогою участі у справі свого представника, будучи повідомленим про місце, дату та час розгляду справи належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підтвердженнями, клопотань на адресу суду не надсилав, причини не прибуття в суд не повідомив.
Заяви (клопотання) учасників справи.
10.03.2025 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області представником позивачки подано позовну заяву.
10.04.2025 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області представником позивачки подано клопотання про витребування від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформації про перетин державного кордону України відповідачем.
09.05.2025 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області представником позивачки подано клопотання про відкладення розгляду справи.
12.06.2025 року через канцелярію Турківського районного суду Львівської області подано клопотання про розгляд справи без участі позивачки та її представника, позов підтримують, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Інших клопотань і заяв від позивачки на адресу суду не надходило.
Процесуальні дії у справі.
Згідно вимог ст. 187 ЦПК України скеровано запит до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України судом 12.03.2025 року засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» отримано відповідь №1190261 з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до якої відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 11.03.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу визначено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, надіслання копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу і суду, право подати зустрічний позов в строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення. Сторонам роз'яснено що суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 10.04.2025 року Клопотання представника позивачки - адвоката Миня М.М. задоволено. Ухвалено витребувати від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби (код ЄДРПОУ: 37996391, адреса: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, Україна, електронна адреса: gcosi-dpsu@dpsu.gov.ua) інформацію про перетин державного кордону України відповідачем, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України, за період з 01.01.2023 року до 10.04.2025 року.
Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 04.06.2025 року Клопотання представника позивачки - адвоката Миня М.М. задоволено. Ухвалено повторно витребувати від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби (код ЄДРПОУ: 37996391, адреса: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, Україна, електронна адреса: gcosi-dpsu@dpsu.gov.ua) інформацію про перетин державного кордону України відповідачем, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянство України, за період з 01.01.2023 року до 10.04.2025 року.
Судові засідання по справі були призначені на 10.04.2025 року, 15.04.2025 року, 22.04.2025 року, 12.05.2025 року, 04.06.2025 року, 12.06.2025 року.
Сторони по справі про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в передбачений законом порядок, що підтверджується судовою повісткою скерованою на їхнє ім'я.
Враховуючи неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч.1 ст.223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно вимог ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку в порядку, визначеному ст. 129 ЦПК України, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
12.06.2025 року у справі постановлено ухвалу, якою призначено провести заочний розгляд справи.
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність сторін по справі, суд враховує практику Європейського суду з прав людини стосовно критеріїв розумних строків, поведінку заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу (рішення у справах «Федіна проти України» від 02.09.2010 року, «Смірнова проти України» від 08.11.2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 року тощо), а також приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.
Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п. 57) суд зазначив, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.)
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п. 35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п. 27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п. 34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004 року).
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв'язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.
Мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів.
Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 03.09.2016 р. по 12.09.2022 р. позивачка перебувала у шлюбі з відповідачем, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Від шлюбу у сторін у справі народилося двоє дітей: син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданого 07.09.2016 року Виконавчим комітетом Верхньояблунської сільської ради Турківського району Львівської області, та донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданого 08.05.2019 року Виконавчим комітетом Верхньояблунської сільської ради Турківського району Львівської області,
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10.08.2025 р. по справі № 458/298/22 шлюб між сторонами по справі було розірвано.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10.06.2022 р. по справі № 458/194/22 із відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дітей, а саме сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) на кожну дитину щомісячно, починаючи з 25.04.2022 і до досягнення дітьми повноліття.
19.09.2023 р. головним державним виконавцем Турківського відділу ДВС у Симбірському районі Львівської області ЗМУ МЮ Попівняком А. Й. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 72819273 про стягнення аліментів з відповідача відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі вищевказаного рішення суду. Відповідно до листа Турківського ВДВС у Самбірському районі Львівської області ЗМУ МЮ № 862/26/12-33 від 31.01.2025 р. заборгованість за аліментами у відповідача відсутня.
Водночас станом на сьогодні позивачка вважає, що наявні підстави для звернення до суду із позовною заявою про збільшення розміру аліментів.
Позивачка, ОСОБА_1 , при зверненні до суду із позовною заявою було заявлено вимогу про стягнення із відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 3000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, в подальшому подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме, просила стягувати з відповідача аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн. на кожну дитину щомісячно. Судом при прийнятті рішення було встановлено факт навчання відповідача в Боринському професійному ліцеї та отримання ним стипендії в розмірі 1500,00 грн. З часу ухвалення судом рішень про розірвання шлюбу та стягнення аліментів відповідач із позивачкою жодних контактів не підтримує, участі у вихованні дітей не приймає.
Водночас позивачка дізналася, що відповідач на даний час не навчається у Боринському професійному ліцеї, а виїхав за межі території України, а саме у Чеську Республіку, де проживає у безпеці та працевлаштувався, відтак матеріальний стан відповідача суттєво покращився, що дає змогу надавати утримання сину на належному рівні, який відповідає його віку та стану здоров'я.
Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформації від 05.06.2025 року №19/47245-25 відповідач 23.06.2023 року виїхав за межі України, іншої інформації про перетин державного кордону України немає.
Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи сімейний спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є зміна розміру та способу стягнення аліментів.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції, яка з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 pоку, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27.02.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Також відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, є частиною національного законодавства України. В свою чергу положення ч. 1 ст. 3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989 року передбачено: «У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова уваги приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини», а також згідно ч. 8 ст. 7 СК України - «Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим рахуванням інтересів дитини».
У принципі 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю обох батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Пункти 1,2 ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з ч. ч. 2,8,9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Статтею 151 СК України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Тобто, права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Частинами 1, 2 ст. 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Так, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
А відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Неповнолітні діти сторін проживають з позивачем, що підтверджується, довідкою про склад сім'ї від 24.02.2025 року №246.
Відтак, позивач підставно звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів, як той з батьків, з ким проживають діти.
У свою чергу суд встановив, що розмір аліментів, присуджених позивачці, є недостатнім для утримання дітей.
Позивач просить суд збільшити розмір аліментів з відповідача на її користь на утримання дитини, які визначені у твердій грошовій сумі у розмірі 700 гривень на кожну дитину щомісячно у твердій грошовій сумі в розмірі 4000,00 гривень щомісяця на кожну дитину, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ст.192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, за змістом ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Разом з тим, стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів лише за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів.
Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я платника аліментів. У свою чергу, особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Така ж правова позиція викладена у постанові ВСУ від 05.02.2014 при розгляді справи № 143цс13.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Відповідно до ст. 183 та ст. 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).
Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
У ч. 2 ст. 182 СК України закріплене загальне правило: мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Поняття прожиткового мінімуму визначене в Законі України № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року. Це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум встановлюється щороку на дітей віком до 6 років та дітей віком від 6 до 18 років законами України про державний бюджет України на відповідний рік.
Суд звертає увагу при відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, аліменти стягуються у судовому порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу батька і (або) у твердій грошовій сумі. Зазначені положення відповідають вимогам, передбаченим статтями 183, 184 СК України. Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п. 17 підкреслено, що за відсутності згаданої домовленості той із батьків, з ким проживає дитина, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 СК України) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України) і виплачуються щомісячно.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
З урахуванням наведених положень закону при визначенні розміру аліментів у цій справі, суд враховує вік та стан здоров'я дітей, відповідача як платника аліментів. У суду відсутні відомості про те, що відповідач є непрацездатною особою чи те, що на його утриманні є інші діти чи непрацездатні особи, відомості щодо його матеріального стану.
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів наведений у частині другій ст. 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Установивши доведеність того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі, який просить позивач, недоведеність відповідачем протилежного, враховуючи вимоги розумності та справедливості, рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання та утримання дитини, суд дійшов висновку, задоволення позовних вимог про збільшення розміру аліментів на неповнолітніх дітей, а саме - збільшення розміру аліментів до 4000 грн на кожну дитину. Такий розмір аліментів спрямований на забезпечення якнайкращих інтересів дітей, які мають перевагу перед інтересами батьків, необхідний для їх фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку та буде достатнім для забезпечення їх гармонійного розвитку.
З урахуванням досліджених обставин справи, перевірених доказами, суд дійшов висновку, що вимога позивача про збільшення розміру аліментів є підставною та підлягає до задоволення.
Суд вважає, що такий розмір аліментів є обґрунтований, справедливий, необхідний та достатній для забезпечення гармонійного розвитку дітей.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що вимоги позивачки підтверджується її доказами, які нею надані, а тому суд приймає їх до уваги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 84 рішення ЄСПЛ по справі "Валліанатос та інші проти Греції" від 07.11.2013 року (Заяви №29381/09 та №32684/09) передбачено: "Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя". Окрім цього, п. 126 рішення ЄСПЛ по справі "Фернандес Мартінес проти Іспанії" (заява 56030/07) від 12.06.2014 року встановлено: "Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні".
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Судом враховано те, що спір вирішено в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, з врахуванням повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування.
Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.
Судові витрати в цій справі складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Стосовно вимоги про стягнення судових витрат пов'язаних з розглядом справи в частині сплачених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
В описовій частині позовної заяви обґрунтування витрат не зазначено. В додатках до позовної заяви додано договір про надання професійної правничої допомоги, опис робіт, наданий адвокатом, квитанцію до прибуткового касового ордеру. Позивач до позовної заяви долучає клопотання про розподіл судових витрат, а саме: витрати на професійну правничу правову допомогу в сумі 1000 грн, з яких 300 грн за надання консультації стосовно складання позовної заяви, 700 грн - складання позовної заяви, які підтверджуються договором про надання правничої допомоги від 10.03.2025, квитанцією до прибуткового ордеру №10-03-25-1 від 10.03.2025 року.
Положеннями ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ст.131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Кожна особа, як передбачає ч.1 ст.4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України).
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч.4 ст.62 ЦПК України.
Згідно зі ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, містяться у ч.1 ст.264 ЦПК України, що міститься у главі 9 розділу III ЦПК України.
Відповідно до ст..13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст.59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат включається: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд враховує, що практика ЄСПЛ вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).
Таким чином, компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Частинами 1-4 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West AllianceLimited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим (п.268).
Таким чином, з аналізу змісту укладеного договору з врахуванням діючого законодавства, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію - написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні, у зв'язку з чим вчинені дії адвоката згідно умов договору є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта.
Так, згідно з п.4 ч.1 ст.1 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п.9 ч.1 ст.1 закону №5076-VI установлено, що представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно п.6 ч.1 ст.1 закону №5076-VI інші види правової допомоги є видами адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення
Відповідно до ст.19 закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань. Окрім цього, адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
При розгляді даної вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу правову допомогу в даній справі про зміну розміру аліментів, судом враховано позиції Верховного Суду, що саме право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.
Суд, при вирішенні даної вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу правову допомогу в даній справі про зміну розміру аліментів, і визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації адвоката іншою стороною, виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», і у разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
При вирішенні даної вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу правову допомогу в даній справі про розлучення, судом враховано те, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Окрім цього, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішуючи подану заяву за встановлених обставин, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується звернення до суду, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи характер, обсяг і новизну виконаної представником позивача роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви витрат на професійну правничу правову допомогу в розмірі 1000 грн.
Стосовно судових витрат пов'язаних з розглядом справи в частині стягнення судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У рішенні Конституційного суду України№12-рп/2013зазначено, що звернення до суду пов'язане з необхідністю сплати судового збору, що впливає на можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованогост.55 Конституції України.
Зазначене відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 року №R(81)7, якою визначено: «у тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (пп.12 п.D).
Питання повернення судового збору регламентовано ст.7 Законом України «Про судовий збір», де передбачено п'ять підстав для повернення сплаченого судового збору: 1)зменшення розміру позовних вимог або внесення суми судового збору у більшому розмірі, ніж було потрібно; 2)повернення заяви або скарги стороні за заявою (клопотанням) заявника; 3)відмова суду у відкритті провадження у справі; 4)залишення заяви або скарги без розгляду; 5)закриття (припинення) провадження у справі в усіх інстанціях.
Відповідно до процесуального кодексу, при винесенні рішення суддя повинен в обов'язковому порядку розподілити судові витрати між сторонами процесу. До судових витрат входить і судовий збір.
В поданому позові позивачка просила стягнути з відповідача судові витрати.
Вимогами ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з ч. 1ст.141 ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вимогами ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Окрім цього, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову.
З відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн на користь держави за позовну вимогу про стягнення аліментів, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позову про стягнення аліментів.
Відповідно до абз.2 п. 4 ст. 15 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» Державна судова адміністрація України є стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в межах суми платежу за один місяць допускається до негайного виконання.
Керуючись ст.ст.2-5,10,12,19,23,27,28,76-81,95,258,259,263-265,268,272,273, 350-1-350-8, 354 ЦПК України суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів - задовольнити в повному обсязі.
Змінити спосіб стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначений рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10.06.2022 року у справі № 458/194/22 та стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на утримання дітей: сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову до суду - 10.03.2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Державної судової адміністрації України судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211,20 грн за позовну вимогу про стягнення аліментів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://tk.lv.court.gov.ua/.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 ,
місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_5 , виданий 21.10.2016 року Турківським РС ГУ ДМС України у Львівській області; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 ,
місце реєстрації: АДРЕСА_3 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_6 виданий 25.05.2007 року Турківським РВ ГУМВС України у Львівській області; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 17.06.2025 року.
Суддя Р.І. Ференц