ЄУНСС: 465/3140/25
НП: 2/453/455/25
іменем України
18 червня 2025 року місто Сколе
Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого - судді Микитина Володимира Ярославовича,
сторони у справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
зміст позовних вимог - про стягнення заборгованості за кредитним договором;
розглянувши дану цивільну справу у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, на підставі наявних у ній матеріалів, -
Стислий виклад позицій сторін у справі.
Позивач ТзОВ «СВЕА ФІНАНС», у порядку представництва, котре за довіреністю здійснює Сторожишина О.О., 14.04.2025 року, сформувавши документ в системі «Електронний суд», подав у Франківський районний суд м. Львова позовну заяву, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за укладеним ним з ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» договором про надання фінансового кредиту від 29.03.2023 року № 46955-03/2023 у розмірі 46 612 грн. 50 коп.. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за подання вищевказаної позовної заяви у розмірі 2 422 грн. 40 коп., позивач ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 ..
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.03.2023 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 46955-03/2023 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Після заповнення відповідачем ОСОБА_1 відповідної електронної заявки на отримання споживчого кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет, що станом на момент укладення договору перебував за адресою: https://www.zecredit.com.ua/, ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» 29.03.2023 року направив відповідачеві ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір про надання фінансового кредиту № 46955-03/2023 у вигляді розміщення в особистому кабінеті позичальника на сайті повного тексту кредитного договору (за обраними позичальником в процесі оформлення параметрами терміну і суми кредиту). Відповідно до розділу 1 договору про надання фінансового кредиту, ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 11 300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Кредит надається строком на 25 днів, базова процентна ставка становить 2,5 % на день. ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника НОМЕР_1 , яку позичальник вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТзОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», ліцензія на послуги з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 /788-рк від 01.05.2023 року, видана Національним Банком України. Відповідач ОСОБА_1 виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов'язань перед первісним кредитором, відповідач ОСОБА_1 здійснював часткові (-у) оплати (-у) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 46955-03/2023 від 29.03.2023 року, шляхом здійснення платежів, зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором, що є додатком до позовної заяви (останній платіж було здійснено 12.05.2023 у сумі 1 695 грн. 00 коп.). Сплачуючи кредит, відповідач ОСОБА_1 додатково до зазначеного вище, вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов'язки, частину з яких було реалізовано. 03.07.2023 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТзОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» було укладено договір факторингу № 3072023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором. 29.11.2023 року між ТзОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та позивачем ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна» (нині - ТзОВ «СВЕА ФІНАНС») було укладено договір факторингу № 01.02-79/23, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором. Відповідно до додатку 1 (реєстру боржників) до договір факторингу № 01.02-79/23 від 29.11.2023 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором (станом на дату відступлення права вимоги) складає: 46 612 грн. 50 коп.. Відповідно до витягу з додатку 1, який містить дані стосовно саме заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором № 46955-03/2023, станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 46955-03/2023 від 29.03.2023 року становить: 1) заборгованість по тілу кредиту - 11 300 грн.; 2) заборгованість по відсотках - 35 312 грн. 07 коп., - підсумовує свій позов ТзОВ «СВЕА ФІНАНС».
Відповідач ОСОБА_1 у запропоновані судом строк та порядку відзив на позовну заяву ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, - не подав, хоча в порядку, встановленому ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала судді про прийняття вищевказаної позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 207.05.2025 року вважається такою, що була йому вручена 22.05.2025 року. Відповідно, відповідач ОСОБА_1 свою позицію у цій справі із обґрунтуванням її необхідними доказами не навів.
Інших передбачених ЦПК України заяв по суті справи від сторін цієї справи не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи.
Будь-яких заяв чи клопотань від учасників цієї справи, котрі б залишалися не вирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, ані до Франківського районного суду м. Львова, ані до Сколівського районного суду Львівської області, не надходило.
Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.
Оскільки відповідачем у вищевказаній позовній заяві зазначена фізична особа, який не має статусу підприємця, то суддею Франківського районного суду м. Львова Баран О.І., у відповідності до положень ч. 8 ст. 187 ЦПК України, з метою визначення підсудності, 16.04.2025 року було вжито заходів для отримання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи - відповідача ОСОБА_1 .. Так, згідно сформованої засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді № 1297457 від 16.04.2025 року, відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Баран О.І. від 16.04.2025 року справу за єдиним унікальним номером 465/3140/25 та номером провадження 2/465/2566/25, у зв'язку із встановленням необхідності пред'явлення вищевказаної позовної заяви з дотриманням правил загальної підсудності, визначених у ч. 1 ст. 27 ЦПК України, направлено у Сколівський районний суд Львівської області, тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_1 , котрим є АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 07.05.2025 року, після надходження справу за єдиним унікальним номером 465/3140/25 та номером провадження 2/465/2566/25, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд цивільної справи визначено провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та інших учасників справи, без проведення судового засідання протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження.
Інші процесуальні дії у цій справі ані Франківським районним судом м. Львова, ані Сколівським районним судом Львівської області, не вчинялись, а ухвали не постановлялись.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частинами 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» за пред'явленими позовними вимогами цивільного характеру, а також причетність до порушення таких його прав відповідача ОСОБА_1 , встановив наступне.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.03.2023 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 46955-03/2023 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Після заповнення відповідачем ОСОБА_1 відповідної електронної заявки на отримання споживчого кредиту на сайті первісного кредитора в мережі Інтернет, що станом на момент укладення договору перебував за адресою: https://www.zecredit.com.ua/, ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» 29.03.2023 року направив відповідачеві ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір про надання фінансового кредиту № 46955-03/2023 у вигляді розміщення в особистому кабінеті позичальника на сайті повного тексту кредитного договору (за обраними позичальником в процесі оформлення параметрами терміну і суми кредиту). Відповідно до розділу 1 договору про надання фінансового кредиту, ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в гривні в сумі 11 300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Кредит надається строком на 25 днів, базова процентна ставка становить 2,5 % на день. Окрім того, відповідачем ОСОБА_1 було укладено з ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» декілька додаткових угод до договору від 29.03.2023 року № 46955-03/2023, зокрема, від 22.04.2023 року та від 12.05.2023 року, за змістом яких сторони погодили відстрочити виконання зобов'язання щоразу на 10 днів, востаннє - до 21.05.2023 року, будь-які нарахування за кредитом на строк дії відстрочення призупиняються, а сума заборгованості клієнта за останньою додатковою угодою становить 21 187 грн. 50 коп. (копії містяться у справі, а. с. 12-34).
ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надавши відповідачеві ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 11 300 грн. шляхом їх перерахування на картку позичальника НОМЕР_1 , котру останній вказав при оформленні кредиту. Це підтверджується документом від надавача платіжних послуг ТзОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», ліцензія на послуги з переказу коштів без відкриття рахунку № 21/788-рк від 01.05.2023 року видана Національним Банком України (копія міститься у справі, а. с. 46).
Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 46955-03/2023 від 29.03.2023 року, борг відповідача ОСОБА_1 становить 46 612 грн. 50 коп. і складається з: 1) заборгованості по тілу кредиту - 11 300 грн. 00 коп. 2) заборгованості за відсотками по кредиту - 35 312 грн. 50 коп.. Заразом, відповідачем ОСОБА_1 в межах свого споживчого кредитування було сплачено на погашення його заборгованості 5 017 грн. 20 коп. (копія міститься у справі, а. с. 37-45).
Судом встановлено й те, що 03.07.2023 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТзОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» було укладено договір факторингу № 3072023, відповідно до умов якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором (копії містяться у справі, а. с. 47-53).
Відповідно до додатку 1 (реєстру боржників) до договору факторингу № 3072023 від 03.07.2023 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 46955-03/2023 від 29.03.2023 року (станом на дату відступлення права вимоги) складала: 33 052 грн. 50 коп. (витяг міститься у справі, а. с. 54).
У подальшому, 29.11.2023 року між ТзОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (нині - ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» на підставі рішення єдиного учасника ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна» від25.03.2024 року за № 1 «Про змін назви (найменування) товариства») було укладено договір факторингу № 01.02-79/23, відповідно до умов якого існуючий кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором (копії містяться у справі, а. с. 55-79).
Відповідно до додатку 1 (реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-79/23 від 29.11.2023 року, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором (станом на дату відступлення права вимоги) складала: 46 612 грн. 50 коп. (витяг міститься у справі, а. с. 81).
Відтак, позивач ТзОВ «СВЕА ФІНАНС», з урахування передачі права вимоги за укладеними договорами факторингу № 3072023 від 03.07.2023 року та № 01.02-79/23 від 29.11.2023 року, виконав свої зобов'язання, надавши відповідачеві ОСОБА_1 в кредит кошти у встановленому в договорі порядку та на узгоджених між ними умовах (з урахуванням двох додаткових угод), однак останній в односторонньому порядку відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань у наведеній частині, у зв'язку з чим допустила спірну заборгованість за договором про надання фінансового кредиту.
При цьому, розмір спірної заборгованості за вищевказаним договором про надання фінансового кредиту (з урахуванням двох додаткових угод) відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.
Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов'язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за договорами позики та за кредитними договорами, у тому числі й новими кредиторами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.
Так, згідно з положеннями ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.
Згідно з частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.
Слід зазначити, що поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Так, згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов'язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суд наголошує, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання», згідно з приписами ЦК України, мають різний зміст. Так, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 ст. 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно з ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Визначення факторингу міститься також у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до пункту 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Отож, у розумінні положень чинного законодавства України, надання грошових коштів є послугою.
Згідно з статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Приписами ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками фізичними особами (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Узагальнена оцінка доводів та аргументів за результатами розгляду цієї справи.
Вочевидь між сторонами (з урахуванням правонаступництва позивача ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» на підставі договорів факторингу № 3072023 від 03.07.2023 року та № 01.02-79/23 від 29.11.2023 року, укладених спершу між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ТзОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», а, опісля - між ТзОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТзОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ Україна», що 25.03.2024 року змінило найменування на ТзОВ «СВЕА ФІНАНС») було досягнуто згоди з усіх істотних умов електронного кредитного договору про надання фінансового кредиту від 29.03.2023 року № 46955-03/2023 (з урахуванням двох додаткових угод до нього), цей правочин, в силу відсутності доказів на підтвердження його нікчемності чи визнання його недійсним у встановленому порядку, створюють презумпцію його правомірності, у зв'язку з чим вказаний кредитний договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та їх умов, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов'язань за вказаним кредитним договором, допущену заборгованість за електронним договором (з урахуванням двох додаткових угод до нього) ним у встановленому порядку не погашено.
В той-же час, судом також було враховано, що розмір спірної заборгованості за вказаним кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, своїх розрахунків не наведено та суду не було подано.
Водночас судом встановлено, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитом на споживчі цілі (за основною сумою боргу, з урахуванням двох додаткових угод), становить в загальному розмірі 11 300 грн., тобто отримував останній послугу з надання коштів у борг на споживчі цілі в розмірі 11 300 грн., при цьому, заборгованість за кредитним договором позивач ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» просить стягнути у розмірі 46 612 грн. 50 коп., що більш як у 4 рази перевищує розмір тіла кредиту. Таким чином, позивач ТзОВ «СВЕА ФІНАНС», надавши послугу відповідачеві ОСОБА_1 з споживчого кредиту на побутові потреби у розмірі 11 300 грн., оцінив його вартість для відповідача ОСОБА_1 як споживача у 35 312 грн. 50 коп., що більш як у 3 рази перевищує тіло кредиту та не може сприйматись судом справедливим прибутком.
Суд вважає, що нараховані позивачем ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» суми по відсоткам за користування кредитом не відповідають вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів, зокрема й прямо суперечить ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, передбачення в електронних договорах такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником яких є відповідач ОСОБА_1 як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» про стягнення цих сум заборгованості по відсоткам, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чинним ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача ОСОБА_1 та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем ТзОВ «СВЕА ФІНАНС», а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача ОСОБА_1 як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача ОСОБА_1 як боржника виконувати основне грошове зобов'язання.
Суд вважає релевантним посилання на вказане вище рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем ОСОБА_1 грошового зобов'язання, а тому, враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши неспіврозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов'язанню відповідачеві ОСОБА_1 та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру, що складатиме 200% від суми заборгованості за тілом кредиту (основною сумою боргу). На переконання суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин, враховуючи знецінення валюти гривні та велику інфляцію в Україні.
Враховуючи наявність у відповідача ОСОБА_1 непогашеної заборгованості за споживчим кредитним договором, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача ТзОВ «СВЕА ФІНАНС»частково, а саме стягнути заборгованість за споживчим договором про надання фінансового кредиту від 29.03.2023 року № 46955-03/2023 (з урахуванням двох додаткових угод до нього) у названих відсотках до тіла кредиту (основної суми боргу) за формулою: 11 300 (тіло) * 200% = 22 600 (відсотки) + 11 300 (тіло) = 33 900, - саме такий розрахунок, на переконання суду, буде відповідати всім переліченим вище критеріям справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, й водночас базуватиметься на засадах пропорційності розумного балансу між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень і комерційними інтересами фінансових установ щодо отримання справедливого прибутку.
Суд також враховує, що, як неодноразово вказував Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», серія A № 303-A, параграф 29-30).
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За змістом частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отож, судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ТзОВ «СВЕА ФІНАНС» судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду із вимогою майнового характеру у розмірі 2 422 грн. 40 коп., які підтверджується відповідною випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають до стягнення на користь зазначеного позивача з відповідача ОСОБА_1 , пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1 761 грн. 08 коп..
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов'язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.
Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 137, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 33 900 (тридцять три тисячі дев'ятсот) грн. заборгованості за кредитним договором.
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» 1 761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) грн. 08 коп. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повне найменування сторін у справі.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», код у ЄДРПОУ: 37616221; місцезнаходження юридичної особи: б-р. Вацлава Гавела, 6, м. Київ, 03124; адреса електронної пошти: legal@svea.ua; електронний кабінет у ЄСІТС: наявний.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; адреса електронної пошти: відсутня; електронний кабінет у ЄСІТС: відсутній.
Повне рішення суду складене: 18 червня 2025 року.
Суддя Володимир МИКИТИН