Дата документу 19.06.2025
Справа № 337/6438/24
Провадження № 2/334/1640/25
19 червня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя в складі:
головуючого судді Баруліної Т.Є.
за участю секретаря Мохунь М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
03.12.2024 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулась до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою судді Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26.12.2024 року цивільну справу за вказаною позовною заявою було направлено до Васильківського районного суду Дніпропетровської області за підсудністю.
Ухвалою судді Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 року цивільну справу за вказаною позовною заявою було направлено до Запорізького районного суду Запорізької області за підсудністю.
Ухвалою судді Запорізького районного суду Запорізької області від 24.02.2025 року цивільну справу за вказаною позовною заявою було направлено до Ленінського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю, оскільки згідно Довідки Мінсоцполітики від 27.01.2025 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 .
07.03.2025 року цивільна справа надійшла до Ленінського районного суду м. Запоріжжя та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Баруліну Т.Є.
Позовна заява обґрунтована тим, що 11.05.2019 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та гр. ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №868900.
Відповідно до індивідуальної частини договору № 868900 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 6500,00 грн. строком дії на 30 днів.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №868900 від 11.05.2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 6500,00 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «ВІН Ф1НАНС».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018 грн., загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 23309,00 грн., а саме: сума основного боргу - 6500,00 грн. сума боргу за процентами - 3510,00 грн., сума боргу за простроченими процентами - 10170,00 грн., сума боргу за штрафами - 3120,00 грн.
12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, па підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 .
25.07.2024 року, відповідно протоколу загальних зборів №1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Крім того, оскільки відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання, ОСОБА_1 на вимогу кредитора слід сплатити суму збитків з урахуванням 3% річних - 2099,97 грн., суму збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 10770,40 грн.
З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 863900 від 11.05.2019 року у загальному розмірі 36179,37 грн., яка складається з: суми заборгованості 23309,00 грн., суми інфляційних втрат - 10770,40 грн., суми 3% річних - 2099,97 грн. та судові витрати понесені професійну правничу допомогу та з суми сплати судового збору.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.03.2025 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.
У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
В судове засідання представник позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» не з'явився, в позовній заяві вказав, що не заперечує проти винесення заочного рішення, справу просив розглядати за відсутністю представника позивача.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки, ухвали про відкриття провадження на адресу місця проживання.
Згідно довідки Мінсоцполітики від 27.01.2025 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 .
Саме за вказаною адресою відповідач повідомлявся про дату та час розгляду справи. Згідно довідки про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідачка у визначений строк не надала суду відзив на позовну заяву, тому у відповідності до ст.ст. 279, 280, 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи у порядку спрощеного провадження.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ч.1ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1ст.16 ЦК України та ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 11.05.2019 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , було укладено електронний Договір № 868900 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту.
Невід'ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВЕНТУС УКРАЇНА», які розміщені на сайті creditplus.ua/assets/uploads/public/pravila_18.03.2019.pdf. Приймаючи умови цього Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.1 Договору, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в загальній сумі 6 500,00 грн. 00 коп., на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов'язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою.
Відповідно до п 1.2. -1.3 Договору, Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором. Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування Позикою:Знижена процентна ставка становить 1,71 % від суми Позики за кожен день користування Позикою (624,15 % річних) у межах строку надання Позики, зазначеного в пункті 1.2 цього Договору; Стандартна процента ставка становить 1,80 % від суми Позики за кожний день користування Позикою (657,00 % річних);Стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.7., 3.4., 3.6.2. цього Договору.
Відповідно до п. 1.4 Договору, загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30 % від суми Позики (у процентному виразі) або 9 834,50 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування Позикою - 51,30 % від суми Позики (у процентному виразі) або 3 334,50 грн. (у грошовому виразі).
Відповідно до 4.4. Договору, штрафи за договором нараховуються у момент сплати, але в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів та пені), нарахованої за порушення Клієнтом зобов'язань за цим Договором, не може перевищувати 50% суми, одержаної Клієнтом за цим Договором, і становить 3250 грн.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно довідки директора ТОВ «Авентус Україна», Договір зі сторони Позичальника було підписано електронним підписом, що створений шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора 507659, яким сформовано автоматично на стороні Товариства та направлено Позичальнику на номер мобільного телефону НОМЕР_2 .
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно ст.530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст.599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно довідки директора ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1, 11.05.2019 року, було перераховано 6500 грн. за Договором №868900.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт укладання договору позики та факт надання коштів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
12.04.2018 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (Фактор) та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»(Клієнт) уклали Договір факторингу №1, за умовами якого Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, визначених цим Договором.
Відповідно до Реєстру прав вимог №25 від 12.09.2019 року до договору факторингу №1 від 12.04.2018 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором 868900.
25.07.20234 року відповідно до Протоколу загальних зборів №1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Слід також зазначити, що ст. 1080 ЦК України передбачає, що договір Факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Крім того, про фактичне переуступлення права вимоги свідчить наявність у позивача документів щодо договору позики, який було укладено з ОСОБА_1 , які додавалися представником позивача до позовної заяви.
Згідно зі ст. 610 ЦК України,порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, відповідач належним чином умови договору позики ОСОБА_1 не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у розмірі 23309,00 грн., зокрема: - 6500,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 13689,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, та 3120 ,00 грн. - сума заборгованості за штрафом, що підтверджується розрахунком заборгованості, який був складений на дату укладення договору відступлеппя права вимоги № 1 від 12.04.2018 року.
Суд, дослідивши матеріали справи виходить з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості договору (ст. 629 ЦК України).
Суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині стягення заборгованості за кредитним договором у сумі 23309 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі в цій частині, оскільки відповідачка свої зобов'язання за укладеним договором не виконала, наявна за вищевказаним кредитним договором заборгованість відповідачем до теперішнього часу у добровільному порядку не погашена.
Щодо стягнення з відповідачки 3% річних та суми інфляційних витрат, суд звертає увагу представника позивача на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд приймає до уваги, що відповідачем не було погашено заборгованість, а отже мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання.
До матеріалів позовної заяви, представником позивача долучено розрахунок заборгованості 3 % річних та інфляційних витрат, згідно якого з 15.11.2021 року по 15.11.2024 року становить 2 099,97 грн., а сума інфляційних витрат за вказаних період становить 10 770,40 грн.
Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання (постанови Верховного Суду України від 06.04.2016 року у справі № 6-352цс16, від 22.03.2017 року у справі № 6-2311цс16, від 30.03.2016 року у справі № 6-2168цс15, а також Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц).
Суд звертає увагу, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.
Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Отже, муд доходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦПК України за період 15.11.2021 року по 24.02.2022 року, коли заборгованість складала 23309,00 грн., що становить 195,41 грн.
Згідно з Законом України«Про індексацію грошових доходів населення» розмір інфляційних втрат з 15.11.2021 року по 24.02.2022 року становить 1017,82 грн.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки судом під час розгляду справи було встановлено факт невиконання відповідача свого обов'язку по поверненню позивачу суми боргу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по кредиту у розмірі 23309,00 грн. та 1213,23 грн., яка складається з: 1017,82 грн. - інфляційних витрат, 195,41 грн. - 3 % річних, а всього 24 522,23 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судом позов задоволено частково, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1560,75 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До позовної заяви позивачем було долучено копію Договору про надання правової допомоги №33 від 22.03.2024 року між ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та АБ «АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ», яким підтверджується факт надання правової допомоги.
Згідно Акту про надання правничої допомоги від 21.10.2024 року, АБ «АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ» надали ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» юридичні послуги на загальну суму 5000 грн. за складання позовної заяви.
Суд акцентує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Суд звертає увагу, що стороною відповідача не було заявлено про зменшення правничих витрат.
Згідно п.3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд дослідивши перелік послуг, наданих адвокатом позивача за договором про надання правової допомоги, враховуючи часткове задоволенню позовної заяви, вважає за доцільне стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3221,50 грн.
Керуючись ст.2,4,12,13,15,76-78,81, 258,259,264,265,273,354,355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №868900 від 11.05.2019 року в розмірі 23309 грн. (двадцять три тисячі триста дев'ять грн.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» інфляційні втрати у розмірі 1017,82 грн. та 3% річних за період прострочення зобов'язання у розмірі 195,41 грн., а всього 1213,23 грн. (одна тисяча двісті тринадцять гривень 23 коп.)
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1560,75 грн.(одна тисяча п'ятсот шістдесят гривень 75 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 3221,50 грн. (три тисячі двісті двадцять одну гривню 50 коп.)
В іншій частині - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря, буд. 8, код ЄДРПОУ: 38750239.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Баруліна Т. Є.