13.06.2025
Справа № 335/4393/25
Провадження № 2/331/2265/2025
про залишення позовної заяви без руху
13 червня 2025 року місто Запоріжжя
Суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Яцун О.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей батьком,
09 червня 2025 року до Олександрівськогорайонного суду міста Запоріжжя, в порядку статті 31 ЦПК України, з Вознесенівського районного суду Запорізької області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АН № 1650231 від 07 травня 2025 року, до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей батьком.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 червня 2025 року, головуючим суддею по вищезазначеній цивільній справі визначено суддю Яцун О.О.
Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним як батьком неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України.
Статтею 141 Сімейного кодексу України проголошено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини визначені статтями 150, 151 Сімейного кодексу України.
Згідно частини 2 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин 1, 2, 3 та 4 статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Частиною 4 статті 15 Сімейного кодексу України передбачено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки у Сімейному кодексі України визначено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, то в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само, як визначена ч. 1 ст. 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.
Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
В той же час, позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом про встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей батьком, не посилається на положення законодавства, зокрема Сімейного кодексу України, які б передбачали можливість такого способу захистів інтересів дітей, як встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей батьком, не висуває позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини за адресою проживання батька або щодо позбавлення батьківських прав матері дитини, оскільки в даному випадку мається на увазі наявність спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини 4, 5 статті 19 СК України). Саме такі способи захисту прав і інтересів дитини та позивача передбачені Сімейним кодексом України та є належними способами захисту.
Разом з тим, вказану позовну заяву подано до суду без дотримання вимог пунктів 4), 5) частини 3 статті 175 ЦПК України щодо змісту позовних вимог - зазначення способу захисту прав та інтересів, який не суперечить закону та викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Крім того, у порушення вимог частини 5 статті 177 ЦПК України позивач не додав до позовної заяви доказів, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги (зокрема, щодо невиконання відповідачем ОСОБА_3 своїх батьківських обов'язків щодо постійного проживання відповідача за межами України, тощо).
Таким чином, зазначені вище обставини перешкоджають відкриттю провадження у цивільній справі.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258, 260, 352-354 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Запорізької міської ради, Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного утримання та виховання дітей батьком, залишити без руху.
Надати позивачу строк п'ять днів з дня отримання позивачем копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
Роз'яснити позивачу, що у випадку невиконання ним вимог, викладених в ухвалі, заява буде визнана неподаною та повернута позивачеві. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Яцун