19 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4392/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 (у складі колегії суддів: Стойка О.В. (головуючий), Медуниця О.Є., Попков Д.О.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2025 (суддя Трофімов І.В.)
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
до Акціонерного товариства "Укрпошта"
про стягнення 444 596,84 грн,
09.06.2025 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 (повний текст складено 16.05.2025) та рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2025 у справі № 922/4392/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 установлюється у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом позову у справі № 922/4392/24 є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 444 596,84 грн, який є менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн станом на 01.01.2024), а відтак у розумінні наведених положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є справою незначної складності та не підлягає касаційному оскарженню.
В якості обґрунтування наявності підстав для відкриття касаційного провадження, передбачених підпунктами "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на те, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки у цій справі спір виник між сторонами щодо безоплатного користування комунальним майном на підставі договору безоплатного користування (позички). Впродовж правовідносин між сторонами за договором безоплатного користування (позички), 01.02.2020 введено в дію Закон України № 157-ІХ від 03.10.2019 "Про оренду державного так комунального майна" (надалі - Закон № 157-ІХ), а також 01.06.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 634).
Крім цього, заявник зауважує, що зміст Закону № 157-ІХ, Цивільного кодексу України (надалі - ЦКУ), Постанови № 634, а також оскаржуваних судових рішень дають підстави для висновків про неоднозначність правозастосування відповідних норм матеріального права до правовідносин, які виникли між Позивачем та Відповідачем у даній справі.
Отже, на думку скаржника, вищезазначене пояснюється наявністю новітнього, проблемного, засадничого та раніше не досліджуваного питання права, відповідь касаційного суду на яке надасть нове, уніфіковане розуміння для застосування права. Така характеристика пояснюється, зокрема, відсутністю висновків Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.
Правове питання, яке постало перед судами першої та апеляційної інстанцій, яке, на переконання Позивача, також, підлягає вирішенню в суді касаційної інстанції є: "Чи підлягає застосуванню до правовідносин за договором позички комунального майна положення пункту 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ, пункту 5 Постанови № 634, відповідно частини третьої статті 827, частини третьої статті 759 ЦКУ, враховуючи положення частини другої статті 9 Закону № 157-ІХ?"
Тобто, заявник вважає, що вказана правова проблема створює тривалий у часі та відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми, оскільки відмінність такого підходу полягає у тому, що станом на момент виникнення правовідносин між Позивачем та Відповідачем діяв Закон України № 2269-ХІІ від 10.04.1992 "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закон № 2269- ХІІ). Проте, в подальшому було прийнято Закон № 157-ІХ, яким запроваджено нові правила, зокрема, передбачена пряма заборона безоплатного користуванням комунальним майном.
Таким чином, на думку скаржника, відповідь Верховного Суду під час розгляду даної справи може надати нове, уніфіковане розуміння щодо застосування норм матеріального права як для сторін спору, так і для невизначеного широкого кола суб'єктів у аналогічних правовідносинах.
Крім того, Позивач вважає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього, оскільки: - протягом спірного періоду (понад 2 роки) не отримував будь-яких надходжень у вигляді орендної плати за користування комунальним майном; - безпідставне користування Відповідачем та іншими користувачами комунальним майном, унеможливлює передачу такого майна в оренду відповідно до Закону № 157- ІХ та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020, що порушує інтереси територіальної громади, члени яких могли б взяти участь в проведенні аукціону та отримати відповідне комунальне майно в оренду.
Так, Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: ?фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики?, ?винятковість значення справи для скаржника?, ?суспільний інтерес?, тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Верховний Суд також виходить з того, що наявність ?суспільного інтересу? як обставини, що може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Щодо ?виняткового значення? справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої ?винятковості? може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності значного суспільного інтересу та виняткового значення у цій справі, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.
Однак наведені заявником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Водночас, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах може бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не може розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
При цьому з аналізу посилань у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Суд доходить висновку про те, що вони фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути переглянуто у касаційному порядку.
Частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
У такий спосіб суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2025 у справі № 922/4392/24, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження залишається без розгляду.
З огляду на викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2025 у справі № 922/4392/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко