17 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 912/1048/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибала В.О.
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - ТОВ «Нафтогаз України», позивач, скаржник) - Литвин П.В. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Кіровоградгаз» (далі - АТ «Кіровоградгаз», відповідач) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 (головуюча - суддя Коваленко Н.М.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2025 (головуючий - суддя Мороз В.Ф., судді: Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.)
у справі за позовом ТОВ «Нафтогаз України»
до АТ «Кіровоградгаз»
про стягнення 224 464 516,27 грн.
На розгляд Верховного Суду поставлено питання щодо наявності / відсутності підстав для зменшення пені.
1. Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовом
1.1. ТОВ «Нафтогаз України» звернулося до суду з позовом до АТ «Кіровоградгаз» про стягнення 224 464 516,27 грн заборгованості, з яких: 155 537 360,87 грн - основний борг, 39 203 937,43 грн - пеня, 7 783 294,82 грн - 3% річних, 21 939 923,15 грн - інфляційні втрати.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення договірних зобов'язань, які виникли між сторонами, відповідач не здійснив плату за спожитий природний газ, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 06.08.2024 у цій справі частково задовольнив позов; стягнув з АТ «Кіровоградгаз» на користь ТОВ «Нафтогаз України» 204 862 547,56 грн заборгованості, з яких: в тому числі: 155 537 360,87 грн - основний борг, 19 601 968,71 грн - пеня, 7 783 294,82 грн - 3% річних, 21 939 923,15 грн - інфляційні втрати та 847 840,00 грн судового збору; в решті позову відмовив.
2.2 Не погоджуючись із ухваленим рішенням, ТОВ «Нафтогаз України» подало апеляційну скаргу, згідно з якою просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 19 601 968,72 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
2.3. Отже, в апеляційному порядку оскаржувалося рішення суду першої інстанції лише в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача 19 601 968,72 грн пені. В іншій частині рішення не оскаржувалося, а відтак апеляційний суд його не переглядав.
2.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 09.04.2025 у цій справі апеляційну скаргу ТОВ «Нафтогаз України» залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 у справі №912/1048/24 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ «Нафтогаз України» через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2025 у справі №912/1048/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 19 601 968,72 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ТОВ «Нафтогаз України» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що апеляційним господарським судом застосовано норму права (стаття 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стаття 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України)) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 та не прийнято до уваги майновий стан позивача, зокрема, податкового боргу, що призвело до безпідставного надання переваги правам відповідача перед правами позивача у справі.
5. Позиці інших учасників справи
5.1. Від АТ «Кіровоградгаз» відзив до Верховного Суду не надходив.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «Нафтогаз України» (постачальник) та АТ «Кіровоградгаз» (споживач) укладено договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», який за своїм змістом відповідає типовому договору, затвердженого постановою
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 №2501 (в редакції станом на час виникнення правовідносин) (далі - договір).
6.2. Згідно з умовами договору, постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
6.3. Відповідно до пункту 4.5 договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
6.4. За висновками судів, матеріалами справи підтверджено, що у травні 2022 року позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 155 537 360,87 грн, а відповідачем не надано доказів сплати суми вартості отриманого природного газу.
6.5. У зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 7 783 294,82 грн 3% річних, 21 939 923,15 грн інфляційних втрат та на підставі пункту 4.5 договору 39 203 937,43 грн пені. Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок зазначених сум, встановив правильність обраного позивачем періоду та дійшов висновку, що такі розрахунки позивачем здійснено правильно та підлягають стягненню. Так, сума пені до стягнення заявлялася у розмірі 39 203 937,43 грн.
6.6. Відповідач подав до господарського суду клопотання, в якому просив зменшити до 1% розмірі пені, нарахованої ТОВ «Нафтогаз України» у справі №912/1048/24.
6.7. Позивач заперечив проти клопотання відповідача про зменшення пені, оскільки відповідач був обізнаний з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність згідно з умовами договору.
6.8. Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності і пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, зменшив розмір пені на 50%, тобто до 19 601 968,71 грн.
6.9. Вирішуючи питання щодо зменшення пені, суди взяли до уваги таке:
- аналіз наданих відповідачем документів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про зменшення пені, підтверджує збитковість діяльності відповідача, що може бути зумовлено, у тому числі: через невідповідність реальним витратам затверджених тарифів; внаслідок невиконання зобов'язань споживачами відповідача; зупиненням дії ліцензії на право впровадження господарської діяльності з розподілу природного газу;
- постановою НКРЕКП від 12.03.2024 №500 фактично підтверджено перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу;
- діяльність відповідача та його фінансовий стан залежить від наведених вище обставин;
- згідно зі звіту про фінансовий стан на 31.12.2023, збитковість відповідача складає 102 379 тис. грн;
- законодавче врегулювання певних видів заборгованості суб'єктів ринку природного газу, зокрема, шляхом прийняття Закону від 14.07.2021 №1639-IX і включення відповідача до реєстру для участі у такій процедурі підтверджує наявність проблем у розрахунках, які не в повній мірі залежать від поведінки суб'єктів ринку, у тому числі, від поведінки відповідача;
- з жовтня 2022 по червень 2024 роки на підприємстві відповідача звільнено 1 365 працівників, що підтверджується довідкою від 25.06.2024, що можна вважати чималим зменшенням чисельності працівників та що є негативною ознакою діяльності підприємства.
6.10. Суди врахували відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або настання інших конкретних негативних наслідків через порушення відповідача. Взяли до уваги доводи позивача, який вказує на своє стратегічне значення, у тому числі, на необхідність забезпечення його діяльності як «постачальника останньої надії». Звернули увагу, що позивач отримує певну компенсацію шляхом нарахувань згідно зі статтею 625 ЦК України, що в сумарному підрахунку (3% річних + інфляційні втрати) загальний розмір таких нарахувань становить 19% від суми основної заборгованості, що певною мірою зменшує негативні наслідки через прострочення відповідачем оплати.
6.11. Щодо зменшення пені до 1%, як просить відповідач, суди зазначили, що таке зменшення є занадто значним та нівелює значення пені і недотримує баланс інтересів сторін.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду касаційної скарги у справі №912/1048/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
7.2. Верховний Суд ухвалою від 22.05.2025 відкрив касаційне провадження у справі №912/1048/24 за касаційною скаргою ТОВ «Нафтогаз України» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК Українри та призначив її розгляд на 17.06.2025.
7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 02.06.2025 у зв'язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №912/1048/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М, Власов Ю. Л.
7.4. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ «Нафтогаз України» є судове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 19 601 968,72 грн та постанова суду апеляційної інстанції, якою переглянуто рішення суду у відповідній частині.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.6. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою ТОВ «Нафтогаз України» є судове рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 19 601 968,72 грн та постанова суду апеляційної інстанції, якою переглянуто рішення суду у відповідній частині.
8.7. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
8.8. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
8.9. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.10. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.11. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.12. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
8.13. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 31, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
8.14. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.15. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.16. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.17. Отже, Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.18. До Верховного Суду передано питання щодо наявності / відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені).
8.19. На думку скаржника, судами попередніх судових інстанцій при зменшенні її розміру на 50 % неправильно застосовано норми статей 233 ГК України та статей 549-552, 599, 625 ЦК України.
8.20. Верховний Суд виходить з того, що статті 549-552, 599, 625 ЦК України розміщено у главі 49 «Забезпечення виконання зобов'язання», у главі 50 «Припинення зобов'язання» та у главі 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання, а доводами касаційної скарги є порушення судами статті 551 ЦК України та 233 ГК України.
8.21. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, колегія суддів виходить з такого.
8.22. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
8.23. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
8.24. Отже, за змістом норм статей 233 ГК України та 551 ЦК України суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
8.25. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
8.26. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
8.27. Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19; від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18; від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20.
8.28. Крім того, Верховний Суд також зауважував, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.
8.29. Суд виходить з того, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є постійними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
8.30. Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
8.30.1. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
8.30.2. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
8.30.3. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
8.31. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
8.32. Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: «зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення».
8.33. Так, у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, на яку посилається скаржник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію пені до 90 %. Верховний Суд відзначив, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції зазначив про встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема, критичний фінансово-господарський стан позивача та обставини наявності в нього заборгованості із заробітної плати, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутності коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.
8.34. У справі №912/1048/24, що розглядається, приймаючи рішення про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50% суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором або настання інших конкретних негативних наслідків через порушення відповідача. Взяв до уваги доводи позивача, який вказує на своє стратегічне значення, у тому числі, на необхідність забезпечення його діяльності як «постачальника останньої надії». Звернув увагу, що позивач отримує певну компенсацію шляхом нарахувань згідно з статтею 625 ЦК України, що в сумарному підрахунку (3% річних + інфляційні втрати) загальний розмір таких нарахувань становить 19% від суми основної заборгованості, що певною мірою зменшує негативні наслідки через прострочення відповідачем оплати. Крім того, щодо зменшення пені до 1%, як просить відповідач, суд зазначив, що таке зменшення є занадто значним та нівелює значення пені і недотримує баланс інтересів сторін. Отже, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності і пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, а також враховуючи обставини справи, причини неналежного виконання зобов'язання, фінансове становище, баланс та інтереси сторін суди дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені на 50%.
8.35. З урахуванням наведеного вище та доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення у справі, яка переглядається, оцінивши відповідні аргументи щодо суті спору і докази сторін у відповідності до положень статті 86 ГПК України, встановивши обставини справи щодо наявності підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у зв'язку з порушенням ним договірних зобов'язань та наявності/відсутності підстав для зменшення суми пені та штрафу, виходили з відсутності доказів настання негативних наслідків та понесення позивачем збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, врахувавши при цьому принципи справедливості, добросовісності та розумності.
8.36. Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
8.37. Відтак, проаналізувавши зміст наведеної скаржником постанови Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін, хоч і за однакового правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що переглядається, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.38. Верховний Суд, досліджуючи доводи касаційної скарги, виходить з того, що з огляду на індивідуально-оціночний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки, кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (дивись постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22).
8.39. Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.40. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
8.41. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача за первісним позовом та погодився з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру пені на 50 відсотків.
8.42. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.43. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду та, на яку посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
8.44. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.45. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржники у своїх касаційних скаргах не наводять.
8.46. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.47. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.48. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.49. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.50. У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
8.51. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
8.52. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
8.53. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
8.54. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Нафтогаз України», оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду та на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 129, 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.08.2024 в оскаржуваній частині та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2025 у справі №912/1048/24, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов