18 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14663/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025
(суддя Бойко Р. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025
(головуючий - Сітайло Л. Г., судді: Буравльов С. І., Шапран В. В.)
у справі за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до: 1) Міністерства юстиції України;
2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про стягнення заборгованості у розмірі 175 415,97 грн.
1. У листопаді 2024 року Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві) про стягнення з Державного бюджету України 87 050,14 грн інфляційних втрат та 88 365,83 грн трьох відсотків річних.
2. Позов обґрунтовано тим, що з огляду на виникнення між АТ "НАЕК "Енергоатом" та Мін'юстом грошового зобов'язання, яке полягає у поверненні на підставі рішення суду від 24.10.2023 у справі № 910/12267/23 на користь позивача безпідставно списаних коштів у розмірі 3 472 835,00 грн, а також наявність прострочення у виконанні цього зобов'язання, з дати звернення до суду з позовом про стягнення безпідставно списаних коштів, є підстави для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України до вказаних правовідносин за період з 29.07.2023 (дата, до якої судом стягнуто три проценти річних та інфляційні втрати у справі № 910/12267/23) до 02.06.2024 (дата, що передує дню виконання рішення суду у справі № 910/12267/23 в частині сплати суми основного боргу в розмірі 3 472 835,00 грн).
3. 18.02.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025, про задоволення позову повністю; стягнув з Державного бюджету України на користь АТ "НАЕК "Енергоатом" 3% річних у розмірі 88 365, 83 грн, інфляційні втрати у розмірі 87 050, 14 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
4. Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних за період з 29.07.2023 до 02.06.2024 та інфляційних втрат за період з липня 2023 року до травня 2024 року, дійшов висновку, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що правомірним є стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у заявлених розмірах. Суди виходили з того, що держава без належних правових підстав набула та утримувала належні позивачу кошти у сумі 3 472 835,00 грн у період з 27.05.2023 до 02.06.2024. При цьому, питання щодо стягнення нарахованих за період з 27.05.2023 до 28.07.2023 трьох процентів річних та нарахованих за червень 2023 року інфляційних втрат вирішене в межах справи № 910/12267/23.
5. 17.06.2025 Мін'юст подав до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
6. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
7. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
8. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
9. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
10. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
11. Згідно з пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).
12. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
13. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
14. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (абзац другий пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
15. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
17. У касаційній скарзі Мін'юст посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки у цій справі вирішуються питання стягнення з Державного бюджету України коштів 3% річних та інфляційних втрат, тим більше у період дії воєнного стану.
18. Скаржник вважає, що перегляд незаконного судового рішення у цій справі сприятиме подальшому припиненню, запобіганню порушенням і дотриманню в майбутньому фізичними та юридичними особами прав та інтересів держави при розпорядженні та використанні бюджетних коштів, адже наявність протиправних та необґрунтованих рішень тягнуть за собою вчинення протизаконних дій посадовими особами за результатом виконання останніх, що в свою чергу призведе до порушення норм Закону. Наслідки вирішення цієї справи є важливими для значної кількості суб'єктів права та суспільних цінностей, що панують у державі, спрямованих на забезпечення розвитку держави, забезпечення у ній сталого порядку, безпеки тощо. Розглянувши даний спір у касаційному порядку, Верховний Суд створить єдину новітню, раніше ґрунтовно не досліджувану позицію з питання застосування права, надасть нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Лише Верховний Суд шляхом створення та забезпечення єдності судової практики шляхом реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, може гарантувати розумну передбачуваність судового рішення та підтвердить у подальшому законність дій державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору.
19. Скаржник зазначає, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникла, передусім, у зв'язку з відсутністю взагалі правової позиції Верховного Суду в частині стягнення з Державного бюджету України 3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу в період дії воєнного стану.
20. Водночас, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, то це є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та не є виключним випадком у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу.
21. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
22. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
23. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
24. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
25. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
26. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми; у касаційній скарзі відсутні посилання на справи та їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію щодо вирішення справ з аналогічними обставинами справи.
27. Інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких би Суд міг визнати, що оскаржувані судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню скаржник не наводить.
28. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
29. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
30. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
31. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 175 415,97 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
32. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
33. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Мін'юсту згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
34. У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Верховний Суд не розглядає клопотання Мін'юсту про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги та про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14663/24 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко