Іменем України
19 червня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/361/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши матеріали справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця Житнецького Олега Володимировича, АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД», вул. Каштанова, 17, м. Чернігів, 14037, код 41332207
про стягнення 28338,89 грн
без виклику сторін
Встановив:
16.04.2025 Фізична особа - підприємець Житнецький Олег Володимирович звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» про стягнення 28338,89 грн заборгованості, з яких: 24199,17 інфляційних нарахувань та 4139,72 грн 3% річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.04.2025 у справі №927/361/25 позовну заяву фізичної особи - підприємця Житнецького Олега Володимировича залишено без руху на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2025 відкрите спрощене позовне провадження у справі № 927/361/25 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 25.04.2025 о 11:44, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).
12.05.2025 від відповідача через систему “Електронний суд» у встановлений судом строк надійшов відзив на позов, у якому відповідач повідомив про те, що з позовними вимогами погоджується повністю, проте просить врахувати ту обставину, що польські та угорські перевізники систематично блокували польсько-українські та угорсько-українські кордони, у зв?язку з чим транспорт відповідача, у якому транспортувався товар, стояв у черзі на пункті пропуску по 30 днів. Крім того, довготривалі відключення електроенергії та недостача працівників негативно вплинули на безперебійну роботу підприємства та мали негативні наслідки для бізнесу. Відповідач у відзиві на позов пропонує укласти мирову угоду з позивачем, а у разі відмови позивача від її укладення просить розстрочити сплату боргу частинами: травень 2025 року - 13630,00 грн; червень 2025 року - 13630,00 грн; липень 2025 року - 13606,89 грн, посилаючися на те, що поточний фінансовий стан підприємства не дозволяє виплати борг в повному обсязі одноразовою сплатою, а розстрочення виконання судового рішення не сприятиме ухиленню від його виконання та суттєво полегшить навантаження на його бізнес.
Разом із відзивом на позов відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому відповідач просить відмовити позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн та 2000,00 гонорару успіху у зв'язку з їх неспівмірністю та необґрунтованістю.
13.05.2025 від позивача через систему “Електронний суд» у встановлений судом строк надійшла відповідь на відзив, у якій позивач, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, просить суд задовольнити позов повністю. Позивач не погоджується на укладення з відповідачем мирової угоди, зазначаючи про те, що з моменту виникнення заборгованості у червні 2024 року відповідач не вжив будь-яких заходів для погашення, розстрочення заборгованості чи гарантування своїх грошових зобов'язань.
Пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачене право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічне положення закріплене в частині 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, за якою відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження в справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2025 у справі №927/1127/24 за позовом Фізичної особи - підприємця Житнецького Олега Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» про стягнення 212434,00 грн заборгованості внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом, яке набрало законної сили, встановлені такі фактичні обставини:
« 05.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Житнецьким Олегом Володимировичем (перевізник) підписані та скріплені печатками Договір-заявка № 05/06-01 та Договір-заявка №05/06-2, якими погоджені умови, зокрема: маршрут: Україна - Литва; дата завантаження: 05.06.2024; найменування вантажу, вагу та його кількість; марка та номер автомобіля; сума фрахту: 70193 грн (без ПДВ) після повного розвантаження автомобіля; обов'язково відправити оригінали документів (CMR, заявка-договір, акт виконаних робіт, рахунок).
На виконання умов Договорів-заявок № 05/06-1 та № 05/06-02 позивачем здійснювалося перевезення вантажів відповідача, що підтверджується наявністю підпису уповноваженої особи та відтиском печатки вантажоодержувача у графі 24 CMR від 05.06.2024, актами виконаних робіт №10/06-1 від 10.06.2024 та № 10/06-2 від 10.06.2024.
Загальна вартість послуг з перевезення за договорами-заявками №05/06-01 та №05/06-02 становить 140386,00 грн, що підтверджується актами виконаних робіт: №10/06-01 від 10.06.2024 на суму 70193,00 грн та №10/06-2 від 10.06.2024 на суму 70193,00 грн.
На підтвердження третього перевезення вантажу за СMR від 24.05.2024 позивачем замовлено судову товарознавчу експертизу та надано Висновок експерта за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження №0910/3 від 15.10.2024, згідно з яким вартість послуг з міжнародного перевезення вантажу вагою 23 тони, товар: дошка соснова, за маршрутом: м. Чернігів - м. Яшунай (Литва), загальний кілометраж 1600 км, завершеного 29.05.2024, становить 72048,00 грн.
18.10.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогами № 1, 2, 3, у яких просив відповідача сплатити суми заборгованості за кожним перевезенням, виконаним позивачем відповідно до Заявок-договорів № 05/06-1 та № 05/06-2 та накладною CMR №2402-02 від 24.05.2024. На підтвердження направлення відповідачу вимог №1,2,3 позивачем надано копії накладних “Укрпошта» № 0214901097640, №0214901097666 та описів вкладення до листів, а також накладну Нової пошти № 20451035330526.
Відповідачем відповіді на претензію та доказів оплати заборгованості не надано».
Зазначеним рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2025 у справі №927/1127/24, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» (код 41332207) на користь Фізичної особи - підприємця Житнецького Олега Володимировича (код НОМЕР_1 ) заборгованість у сумі 212434,00 грн, 1593,25 грн судового збору, 22300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 5000,00 грн судових витрат на проведення експертизи; повернуто Фізичній особі - підприємцю Житнецькому Олегу Володимировичу з Державного бюджету України 50 % судового збору у розмірі 1593 грн 25 коп, сплаченого при поданні позову до суду згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4052873516.1 від 09.12.2024 у сумі 3186 грн 51 коп.
14.03.2025 Господарським судом Чернігівської області на примусове виконання рішення суду у справі №927/1127/24 видано наказ.
За частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлене законом.
За висновком суду, обставини встановлені у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 21.02.2025 у справі №927/1127/24, яке набрало законної сили, є преюдиціальними при вирішенні даного спору за участю тих самих сторін.
24.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходько Ю.М. відкрито виконавче провадження №77597900 з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 14.03.2025 у справі №927/1127/24 (а.с. 63-64).
Товариством з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» здійснено повне погашення заборгованості за виконавчим провадженням №77597900 з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 14.03.2025 у справі №927/1127/24, що підтверджується платіжними інструкціями №29499 від 02.04.2025 на суму 241212,07 грн та №29181 від 25.03.2025 на суму 115,18 грн (а.с. 65-66).
Оскільки основна заборгованість сплачена Товариством з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» лише 02.04.2025, позивачем заявлено до стягнення 24199,17 інфляційних нарахувань та 4139,72 грн 3% річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі з наведених нижче підстав.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
За умовами заявки-договору № 05/06-01 від 05.06.2024 на суму 70193,00 грн (без ПДВ) та заявки-договору №05/06-2 від 05.06.2024 на суму 70193,00 грн (без ПДВ) розрахунок здійснюється після повного розвантаження автомобіля, які відбулися 10.06.2024, що підтверджується наявністю підписів уповноваженої особи та відтиском печатки вантажоодержувача у графі 24 CMR від 05.06.2024, актами виконаних робіт №10/06-1 від 10.06.2024 та № 10/06-2 від 10.06.2024.
За доводами позивача послуги перевезення за вищезазначеними заявками-договорами на загальну суму 140386,00 грн мали бути оплачені не пізніше 11.06.2024, проте така оплата не відбулася, у зв?язку з чим позивачем на вказану суму заборгованості нараховано відповідачу 3282,09 грн 3% річних за період прострочки з 12.06.2024 по 23.03.2025 та 19167,27 грн інфляційних за період прострочки з червня 2024 року по березень 2025 року.
Вартість третього перевезення вантажу за СMR від 24.05.2024 на суму 72048,00 грн, завершеного 29.05.2024, підтверджується Висновком експерта за результатами проведення експертного товарознавчого дослідження №0910/3 від 15.10.2024, у зв?язку з чим на вказану суму заборгованості позивачем нараховано відповідачу 857,63 грн 3% річних за період прострочки з 30.10.2024 по 23.03.2025 та 5031,90 грн інфляційних за період прострочки з листопада 2024 року по березень 2025 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла в постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зазначила, що правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 названого Кодексу, за увесь час прострочення.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18).
Судом встановлено, що погашення заборгованості за послуги з перевезення (140386,00 грн + 72048,00 грн) за виконавчим провадженням №77597900 з виконання наказу Господарського суду Чернігівської області від 14.03.2025 у справі №927/1127/24 здійснено 02.04.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №29499 від 02.04.2025 на суму 241212,07 грн, тому позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні нарахування за вказані періоди прострочки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за заявлені періоди прострочки, суд доходить висновку про обґрунтованість нарахування позивачем 3282,09 грн 3% річних за період прострочки з 12.06.2024 по 23.03.2025 та 19167,27 грн інфляційних за період прострочки з червня 2024 року по березень 2025 року (на суму заборгованості 140386,00 грн) та 857,63 грн 3% річних за період прострочки з 30.10.2024 по 23.03.2025 та 5031,90 грн інфляційних за період прострочки з листопада 2024 року по березень 2025 року (на суму заборгованості 72048,00 грн).
Всього підлягає до стягнення з відповідача 24199,17 інфляційних нарахувань та 4139,72 грн 3% річних.
На момент розгляду справи доказів сплати інфляційних нарахувань та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, відповідачем не надано.
Вказані обставини відповідачем не заперечувалися, про що зазначено у відзиві на позов, у якому відповідач погодився з позовом повністю.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення сплати заборгованості, яке викладено у відзиві на позов, суд зазначає таке.
Відповідач просить розстрочити сплату боргу частинами: травень 2025 року - 13630,00 грн; червень 2025 року - 13630,00 грн; липень 2025 року - 13606,89 грн.
Подане клопотання обґрунтоване тим, що польські та угорські перевізники систематично блокували польсько-українські та угорсько-українські кордони, транспорт відповідача, в якому транспортувався товар, стояв в черзі на пункті пропуску по 30 днів, крім того, відбувалися довготривалі відключення електроенергії, відчувалася недостача працівників через мобілізацію, що мало негативні наслідки для бізнесу.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 3, 4 ст. 331 Господарського кодексу України).
Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки або розстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку або розстрочку закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов з урахуванням всіх обставин справи.
Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов'язано з об'єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника.
Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Відповідачем належними, у тому числі письмовими, доказами не доведено наведені ним обставини.
Оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження існування таких виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, враховуючи, що транспортні послуги з перевезення вантажу надані ще у 2024 році, суд відмовляє у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд установив, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
З урахуванням викладеного, враховуючи визнання відповідачем позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 24199,17 інфляційних нарахувань та 4139,72 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
При ухваленні рішення у справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких, зокрема, належить судовий збір.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України в разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
Наведена норма також закріплена в частині 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір».
За квитанцією до платіжної інструкції # 0.0.4311235343.1 від 15.04.2025 (наявна в матеріалах справи, а.с. 49) за розгляд даного спору позивачем сплачено до Державного бюджету України 3028,00 грн.
Оскільки до початку розгляду спору по суті відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі, 50 % судового збору, сплаченого за квитанцією до платіжної інструкції # 0.0.4311235343.1 від 15.04.2025 (примірник знаходиться в матеріалах справи), у розмірі 1514,00 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір", позивач вправі звернутися з клопотанням про повернення з Державного бюджету України 50 % судового збору в розмірі 1514,00 грн, сплаченого при поданні позову.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено до стягнення 7500,00 грн витрат на правову допомогу адвоката та 2000,00 грн відшкодування гонорару успіху.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Вказана правова позиція наведена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Зміст цієї норми може тлумачитися розширено, зокрема, як те, що детальний опис робіт (наданих послуг) може міститися як в окремо оформленому документі, поданому стороною до суду, так і в інших наданих стороною доказах. Подання стороною доказів, що містять у собі детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, є таким, що відповідає положенням частин 2, 3 статті 126 та частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких сторони мають подати суду докази на підтвердження факту понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру. Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, доданого до позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7500,00 грн витрат на правничу допомогу.
У підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: Договір про правову допомогу від 11.04.2025; Акт приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2025; квитанцію до прибуткового касового ордера №04-04 від 15.04.2025 на суму 7500,00 грн; ордер на надання правничої допомоги серія ВО №1102679 від 15.04.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008 на ім?я адвоката Лози В.М.
Згідно з умовами п. 1.1., 2.1., 2.3. Договору про правову допомогу від 11.04.2025, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Житнецьким Олегом Володимировичем (довіритель) та Адвокатським бюро “Лози» в особі керуючого адвоката Лози Віктора Миколайовича (повірений), повірений зобов'язується від імені та за рахунок надати довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник із ТОВ “Біоресус ЛТД». З цією метою: здійснити збір, огляд, аналіз та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (4 год); провести заходи досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу, підготовки та направлення вимог (0,5 год.); провести арифметичні розрахунки (3,0 год); підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (7 год.); вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (4 год) (а.с. 44-45).
За здійснення дій, що визначені у п. 1.1. договору, довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 7500,00 грн. При задоволені позову повірений отримує від довірителя премію (гонорар успіху) у сумі 2000,00 грн.
Відповідно до п. 1.1. Акту приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2025 повірений надав, довіритель прийняв послуги: збирання, огляд, аналіз та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням - 3 год 50 хв; проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, направлення вимог тощо - 0 год. 15 хв.; здійснення аналізу судової практики - 1 год; проведення арифметичних розрахунків - 2 год 45 хв; підготовка пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовка позовної заяви - 7 год 40 хв.; вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу - 4 год. Згідно з п. 1.2. акту загальна вартість послуг складає 7500,00.
У підтвердження сплати позивачем 7500,00 грн винагороди за адвокатські послуги згідно з умовами Договору про правову допомогу від 11.04.2025 позивачем надано квитанцію до прибуткового касового ордера №04-04 від 15.04.2025 (а.с. 47).
На виконанням умов Договору про правову допомогу від 11.04.2025 адвокат Лоза В.С. склав та подав до Господарського суду Чернігівської області позов Фізичної особи-підприємця Житнецького Олега Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» про стягнення 28338,89 грн з розрахунками інфляційних нарахувань та 3% річних.
Матеріалами справи підтверджується факт надання адвокатом правової допомоги та понесення позивачем витрат на правничу допомоги в сумі 7500,00 грн.
Вирішуючи питання щодо можливості стягнення гонорару успіху у розмірі 2000,00 грн, суд виходить з такого.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом у межах правовідносин, між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Зазначений висновок відповідає також позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції» тлумачить “гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.
Вказаний правовий висновок відповідно до приписів ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України має бути врахований при виборі і застосуванні норм права.
Отже, гонорару успіху може включатися до витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу.
Оскільки гонорар успіху обумовлений сторонами до сплати під відкладальною умовою, а його розмір є розумним і співмірним із ціною позову, суд доходить висновку про наявність підстав для включення гонорару успіху у розмірі 2000,00 грн до складу витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу.
Відповідач у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомоги у розмірі 7500,00 грн та 2000,00 грн гонорару успіху, просив суд відмовити у задоволенні вказаних вимог, вважаючи їх неспівмірними з предметом позову та такими, що не підлягають критеріям реальності та розумності адвокатських витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява N 19336/04, п. 269) вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 зазначив про те, що саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони; саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
Відповідачем у поданому клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги належно не обґрунтовано наявність жодних підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та не доведено їх неспівмірності, виходячи з характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, у зв?язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги.
Згідно ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом послуг, керуючись частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив покласти на відповідача відшкодування документально підтверджених витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 9500,00 грн (7500,00 грн витрат на правничу допомогу та 2000,00 грн гонорару успіху).
Керуючись ст. 46, 123, 124, 126, 129, 130, 191, 231, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Біоресурс ЛТД» (вул. Каштанова, 17, м. Чернігів, 14037, код 41332207) на користь Фізичної особи - підприємця Житнецького Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 24199,17 інфляційних нарахувань, 4139,72 грн 3% річних, 1514,00 грн судового збору, 9500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Рішення складено та підписано 19.06.2025.
Суддя М.О. Демидова