Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
17 червня 2025 року м. ХарківСправа № 922/3903/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гула Д.В.
розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича про розстрочення виконання судового рішення в порядку статті 331 ГПК України (вх. №13034 від 02.06.2025) по справі
за позовом Комунального підприємства "Харківпарксервіс" (61003, м. Харків, пров. Соборний, буд. 1)
до Фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 689049,01 грн.
за участю представників:
стягувача - Марченко В.Ю.;
заявника (боржника) - Линник І.М.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.01.2025, зміненим постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківпарксервіс" (61003, м. Харків, пров. Соборний, буд. 1, код ЄДРПОУ 37999303) основну заборгованість у розмірі 136492,08 грн., 3% річних у розмірі 21354,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 85665,34 грн., пеню у розмірі 195298,39 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5265,44 грн.
11.04.2025 на примусове виконання судового рішення було видано відповідні накази.
02.06.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича зареєстровано заяву про розстрочення виконання судового рішення в порядку статті 331 ГПК України (вх. №13034), в якій просить суд задовольнити заяву Скиби Романа Олександровича про розстрочення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 у справі №922/3903/24 за позовом Комунального підприємства "Харківпарксервіс" до фізичної особи-підприємця Скиби Романа Олександровича про стягнення коштів в сумі 444076,14 грн. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 у справі №922/3903/24 за позовом Комунального підприємства "Харківпарксервіс" до фізичної особи-підприємця Скиби Романа Олександровича про стягнення коштів в сумі 444076,14 грн. терміном на 1 (один) рік.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.06.2025 прийнято до розгляду заяву фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича про розстрочення виконання судового рішення в порядку статті 331 ГПК України (вх. №13034 від 02.06.2025). Розгляд заяви призначено у судовому засіданні на 17.06.2025 об 11:20. Разом з тим, запропоновано КП "Харківпарксервіс" подати письмові пояснення на заяву про розстрочення виконання судового рішення в порядку статті 331 ГПК України (вх. №13034 від 02.06.2025) у строк до 16.06.2025.
16.06.2025 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від стягувача зареєстровано пояснення (вх. №14153), в яких просить відмовити у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича про розстрочення (відстрочення) виконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/3903/24. В обґрунтування заперечень проти заяви вказано, що відповідач у своїй заяві не довів безумовності підстав для розстрочення або відстрочення виконання судового рішення у справі. Зауважено, що відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду на 1 (один) рік не обґрунтовуючи при цьому як саме він збирається сплачувати позивачу суму грошових коштів, стягнену на підставі рішення суду, а лише стверджує про неможливість виконання ним рішення суду у зв'язку із відсутністю доходів, що може свідчити про те, що відповідач не збирається виконувати рішення суду й після прийняття рішення про розстрочення виконання рішення суду. Так само відповідач не обґрунтовує як саме збирається виконувати рішення суду у разі розстрочення виконання за відсутності у нього доходів.
Наголошує, що у позивача станом на 13.06.2025 наявний податковий борг у розмірі 302482,25 грн. та несплачена пеня у розмірі 12053,32 грн. (довідка №16 від 13.06.2025 про наявність податкового боргу додається до пояснень). Дані суми, зокрема, утворились й через невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором, на підставі якого було стягнуто грошові кошти та штрафні санкції. Кошти, що підлягають стягненню на підставі рішення суду у справі є надзвичайно важливими для забезпечення функціонування підприємства позивача. Відзначає, що підтвердженням того, що відповідач не збирається виконувати рішення суду у добровільному порядку та у разі прийняття судом рішення про розстрочення або відстрочення виконання є те, що стягнення на підставі рішення суду відбувається виконавцем, однак жодних платежів у добровільному порядку відповідач не проводив. Звертає увагу, що відповідач не пропонує жодного графіку виконання рішення суду у разі розстрочення виконання, зазначаючи при цьому лише те, що у нього відсутні кошти для проведення оплат на виконання рішення суду. При цьому у позивача наявний значний податковий борг, який потребує погашення.
Відтак, резюмує, що відповідачем не доведено підстави для розстрочення виконання судового рішення у справі №922/3903/24. На переконання стягувача відповідач не планує сплачувати заборгованість, а отже стан виконання рішення суду не покращиться.
Представник стягувача у судове засідання з'явився, проти задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення заперечив, просив суд відмовити у задоволенні.
Представник боржника у судове засідання з'явився, заяву про розстрочення виконання судового рішення підтримав, просив суд задовольнити.
Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин під час розгляду поданої заяви, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду заяви, а тому суд вважає за можливе розглянути заяву про розстрочення виконання судового рішення у призначеному судовому засіданні.
Розглянувши заяву про розстрочення виконання судового рішення, дослідивши матеріали справи, а також заслухавши думку представників сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129, 129-1 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Принцип обов'язковості судових рішень має місце у нормах статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини другої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012), невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Також, на державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02).
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Частиною 1 статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно частин 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Приписами частини 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Аналізуючи наведені норми права суд зазначає, що відстрочення та розстрочення виконання рішення суду є процесуальним інститутом, наслідком реалізації якого є відкладення (перенесення) виконання рішення суду на інший строк у зв'язку з наявністю обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
Положення статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Конституційний Суд України у рішенні №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначив, що відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
З огляду на викладене, суд зазначає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує надання відстрочення або розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Вирішення питання про розстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Таким чином, особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду зазначено, що на дату звернення з цією заявою та найближчу перспективу у відповідача відсутня можливість зі сплати коштів, щоб можна було б спрямувати на своєчасне виконання рішення суду одноразовим платежем після набрання ним законної сили, без настання при цьому невідворотних негативних наслідків. Ситуація поточної відсутності у відповідача достатніх коштів, які можливо було б використати для виконання рішення суду у справі на користь позивача пов'язана із впливом збройної агресії рф на фінансовий стан та неможливістю ведення підприємницької діяльності, відсутністю доходів та заощаджень у відповідача, а також особистими сімейними обставинами відповідача.
Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення. З огляду на зазначене, заявник стверджує, що в підприємницькій діяльності відповідача має місце несприятлива фінансова ситуація, що пов'язана з тимчасовими збитками у господарській діяльності.
Зважаючи на особливості та специфіку діяльності, після початку військової агресії російської федерації проти України, відповідач був позбавлений можливості здійснювати регулярну підприємницьку діяльність.
Відсутність доходів від ведення підприємницької діяльності підтверджуються документами: квитанція №2 до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (для першої та другої груп - рік, місяць) за 2022 рік; квитанція №2 до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (для першої та другої груп - рік, місяць) за 2023 рік; квитанція №2 до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (для першої та другої груп - рік, місяць) за 2024 рік. Інші рахунки, відкриті для ведення підприємницької діяльності, у відповідача відсутні.
Стверджує, що розстрочення виконання рішення не є інструментом ухилення для боржника від виконання рішення, боржник лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та остаточне погашення заборгованості перед стягувачем. У випадку розстрочення виконання рішення, відповідач зможе погашати борг частинами. Вини боржника у створенні таких обставин немає, застосування розстрочення виконання рішення у такому випадку не завдасть шкоди стягувачу.
Таким чином, заявник резюмує, що наявні підстави для розстрочення виконання рішення суду у зв'язку із наявністю обставин, що істотно ускладнюють (унеможливлюють) виконання рішення. Водночас якщо таке розстрочення буде визначено судом, відповідач буде мати можливість належним чином виконувати рішення суду у встановлений строк.
Щодо тверджень заявника про скрутний майновий стан, що обумовлений наслідками воєнного стану, а також відсутність вини у виникненні заборгованості, суд зазначає наступне.
На підтвердження скрутного майнового стану, заявником в якості доказів подано до суду вище вказані квитанції до податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (для першої та другої груп - рік, місяць) №2 за 2022, 2023 та 2024 рік.
Натомість вище вказані докази не можуть у повній та достатній мірі свідчити про скрутний майновий стан заявника, оскільки відповідних відомостей за перше півріччя 2025 р., а також інших доказів, які достеменно та переконливо у їх сукупності підтверджують посилання заявника на скрутний майновий стан та на особисті сімейні обставини (наприклад, виписки з банківського рахунку боржника, докази, які свідчать про припинення чи призупинення підприємницької діяльності боржника, докази на підтвердження наявності/відсутності у заявника рухомого чи нерухомого майна, докази непрацездатності чи незадовільного стану здоров'я, наявності на утриманні непрацездатних членів сім'ї тощо) заявником не надано та матеріали справи не містять.
Щодо посилання заявника на воєнний стан та лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, суд зазначає наступне.
Так, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (із змінами), який триває до цього часу.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Відтак, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Отже, заявником не подано доказів, що свідчать про настання щодо нього форс-мажорних обставин з огляду на приписи статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", а також жодним чином не доведено, що обставини введення воєнного стану мають безпосередній зв'язок із фактичними обставинами даної справи під час розгляду заяви про розстрочення виконання судового рішення.
При цьому суд зазначає, що посилання заявника на скрутний майновий стан у зв'язку воєнним станом не можуть вважатися безумовними обставинами для розстрочення виконання рішення. В кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести в розумінні положень статті 73-77 ГПК України, що саме в її конкретному випадку мають місце певні обставини, які безпосередньо вплинули на майновий стан шляхом подання відповідних доказів, які заявником у повній мірі не надано.
Суд також приймає до уваги, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем оформлено та скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв'язку низку претензій №1, №2, в яких з викладенням правових та фактичних підстав звернення звернуто увагу відповідача на систематичне порушення умов договору №28.12.20-1/1 від 28.12.2020 в частині повного та своєчасного здійснення оплати, що зумовило виникнення заборгованості, які залишилися відповідачем без відповіді та задоволення.
Матеріали справи свідчать, що з часу укладення спірного договору у 2020 р. до дати звернення з позовом до суду 2024 р. та ухваленням рішення у справі у 2025 р. за боржником обліковувалась значна заборгованість перед стягувачем, яка залишалась не сплаченою. Проте, заявник не надає жодного обґрунтування, чому ця заборгованість почала виникати до початку виникнення тих обставин, на які заявник посилається та залишалась не сплаченою.
Наведені обставини виникнення у відповідача перед позивачем тривалої у часі та значної за розміром заборгованості, на переконання суду, свідчить про тривалість порушення прав та законних інтересів позивача, є наслідком відсутності з боку відповідача заходів реагування на досудові претензії позивача, а також пошуку шляхів мирного врегулювання спору, що сприяло доведенню даного спору до суду, а тому твердження заявника щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості відхиляються судом як необґрунтовані та безпідставні.
Разом з тим, судом поставлено представникам сторін у судовому засіданні питання щодо виконання боржником рішення суду у даній справі, а також вчинення дій щодо мирного врегулювання спору на стадії виконання рішення та отримано відповідь, що рішення суду з дати його ухвалення по дату звернення з заявою про розстрочення його виконання залишається не виконаним, а боржником не було здійснено жодної оплати на користь стягувача з метою його виконання або вжиття заходів мирного врегулювання даного питання, що також свідчить про відсутність наміру боржника у разі розстрочення виконання рішення здійснювати на користь стягувача відповідні оплати.
Крім того, суд зважає, що належних доказів реальної можливості виконати рішення суду за умови надання розстрочення його виконання на 1 рік заявником не надано та не обґрунтовано доцільність розстрочення виконання судового рішення саме на 1 рік.
При цьому заявником жодним чином не пояснено та не доведено суду, яким чином останній має намір сплатити наявну перед стягувачем заборгованість, якщо за твердженням заявника, на дату звернення з заявою та найближчу перспективу у відповідача відсутня можливість зі сплати коштів. Матеріали справи свідчать, що заявником не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому виконати рішення у цій справі у разі розстрочення його виконання.
Суд враховує, що оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Водночас суд зазначає, що скрутне фінансове становище не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для розстрочення виконання рішення, оскільки фінансові ускладнення не є винятковою і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки та належного планування власної діяльності, в тому числі й в частині своєчасного і належного стягнення заборгованості.
Такий стан справ боржника є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності, а погіршення економічної ситуації в Україні через збройну агресію та введення воєнного стану впливає на всіх суб'єктів господарювання, зокрема і на стягувача, який є комунальним підприємством та продовжує здійснювати свою господарську діяльність в м. Харкові. При цьому стягувач так само вказує у своїх запереченнях з поданням доказів на наявність фінансових обставин, що негативно впливають на функціонування підприємства.
Тобто, позивач і відповідач є самостійними суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Відтак, невиконання або неналежне виконання однією із сторін договірних зобов'язань може завдати істотної шкоди іншій та суперечитиме як законним правам та інтересам відповідної сторони господарських правовідносин, так і вимогам процесуального закону, оскільки не враховує матеріальні інтереси такої сторони.
Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України та статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Необхідно враховувати, що укладений між сторонами договір є підставою для виникнення та існування у його сторін обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України.
Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе договірних зобов'язань, а також усвідомлював визначені та погоджені умовами договору строки оплати та ризики їх недотримання.
В контексті наведеного, суд звертається до практики Європейського суду з прав людини та враховує, що відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов'язань (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 (заява №18357/91) та інші).
Суд зауважує, що погіршення фінансового стану суб'єкта підприємницької діяльності, а також неможливість своєчасно виконати договірні зобов'язання не корелюється із змістом статті 42 ГК України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За змістом наведеної норми права у разі здійснення підприємницької діяльності її суб'єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від вчинення таких дій. При цьому ризики від власної господарської діяльності заявника не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Верховний Суд у постанові від 15.03.2018 по справі №910/8153/17 зазначив, що складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення. Відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Таким чином, стягувач має легітимні очікування, які спрямовано на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечить захист цих сподівань, тобто очікування, що рішення суду у даній справі буде своєчасно та в повному обсязі виконано без необґрунтованих та безпідставних затримок.
Обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування вимоги (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №580/1300/22).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.06.2014 у справі "Суханов та Ільченко проти України" зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.
Натомість матеріали справи свідчать, що розстрочення виконання рішення у даній справі, навпаки, сприятиме його невиконанню, порушуватиме принципи співмірності, пропорційності та розумний баланс між інтересами сторін, а також наведені положення статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 326 ГПК України щодо обов'язковості виконання рішення суду у даній справі.
Суд звертає увагу, що під час розгляду поданої заяви, судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача (стягувача), який реалізуючи передбачене статтею 4 ГПК України право на звернення до господарського суду, звернувся до суду з позовною заявою за захистом своїх порушених прав та інтересів, а господарський спір було доведено до суду з вини відповідача у зв'язку із тривалою у часі значною заборгованістю, яка на досудові претензії позивача та після ухвалення рішення у даній справі залишається боржником не сплаченою.
Разом з тим, суд окремо звертає увагу, що заявник у заяві посилається на обставини як відстрочення, так і розстрочення виконання рішення, а тому заявник чітко не визначився зі своєю позицією в частині відстрочення або розстрочення виконання рішення. При цьому суд зауважує, що заявником не наведено жодного графіку (із зазначенням конкретних дат та сум), якого заявник мав на меті дотримуватися у разі розстрочення виконання рішення судом, а також помилково зазначено у прохальній частині заяви дату судового рішення, про розстрочення виконання якого просить суд, а саме рішення Господарського суду Харківської області від 24.03.2025, замість рішення Господарського суду Харківської області від 14.01.2025.
Оцінивши наведені заявником посилання на обставини, які на його думку ускладнюють виконання рішення суду, а також надані ним до заяви докази, з огляду на відсутність доказів вчинення заявником протягом тривалого проміжку часу дій з метою сплати наявної заборгованості та добровільного виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що наведені доводи не підтверджують наявності виключних обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні статті 331 ГПК України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, суд констатує, що заявником не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не доведено винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання розстрочення виконання рішення суду.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин під час розгляду заяви в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги, що заявником не доведено та не підтверджено належними і допустимими доказами існування виняткових та виключних обставин, які б істотно утруднювали чи робили неможливим виконання рішення суду у даній справі, приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, ступінь вини відповідача у виникненні спору, враховуючи заперечення стягувача, суд дійшов обґрунтованого висновку, що заява про розстрочення виконання судового рішення задоволенню не підлягає.
Окремо суд звертає увагу, що сторони не позбавлені права укласти мирову угоду та врегулювати всі питання з приводу заборгованості, в тому числі щодо її розстрочення під час виконання рішення суду.
На підставі наведеного, керуючись статтями 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця Скиба Романа Олександровича про розстрочення виконання судового рішення в порядку статті 331 ГПК України (вх. №13034 від 02.06.2025) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в порядку статей 255-257 ГПК України.
Ухвалу підписано 19.06.2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.