Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" червня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/1052/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Усатої В.В.
при секретарі судового засідання Корнух В.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАПЛИНКА" (61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 96, квартира 1)
до Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Макаренко О.М.;
відповідача - Трофименко Р.О.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧАПЛИНКА" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича, в якому просить:
- Стягнути з фізичної особи - підприємця Славтіча Олександра Володимировича неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 675784,84грн.
- Судові витрати покласти на відповідача, стягнути з фізичної особи - підприємця Славтіча Олександра Володимировича витрати на правничу допомогу в розмірі 70000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1052/25. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання на 21 квітня 2025 року о 11:15 год.
14.04.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позов за вх. № 9142 та клопотання про зменшення розміру неустойки за вх. № 9143.
14.04.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх. № 9256.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 заяву представника ТОВ «Чаплинка» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 9256 від 14.04.2025) - задоволено. Постановлено підготовче засідання у справі № 922/1052/25 призначене на "21" квітня 2025 р. о 11:15 год та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача адвоката Макаренко Оксани Андріївни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).
16.04.2025 через канцелярію суду представником відповідача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх. № 9509.
Крім того, 16.04.2025 через канцелярію суду представником відповідача подано заяву про зупинення провадження у справі за вх. № 9511, в якій просить зупинити провадження у господарській справі № 922/1052/25 за позовом ТОВ «Чаплинка» до ФО-П Славтіч О.В. про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту оренди до набрання законної сили рішенням Касаційного господарського суду у аналогічній господарській справі № 922/3639/24 за касаційною скаргою ФО-П Славтіч О.В.на постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025р.
18.04.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив за вх. № 9645.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.04.2025 заяву представника Фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 9509 від 16.04.2025) - задоволено. Постановлено підготовче засідання у справі № 922/1052/25 призначене на "21" квітня 2025 р. о 11:15 год та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника відповідача адвоката адвоката Трофименко Романа Олександровича ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).
18.04.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заперечення проти заяви про зупинення провадження за вх. №9700.
В судовому засіданні 21.04.2025 постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі (вх. № 9511 від 16.04.2025), задоволено клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду справи, внаслідок чого на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.05.2025 о 12:00 год.
05.05.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подані додаткові пояснення у справі за вх. № 10893 та клопотання за вх. № 10894 щодо зобов'язання представника Позивача Макаренко О.А. надати відповіді на запитання, поставлені представником Відповідача Трофименко Р.О. у відзиві на позовну заяву..
В судовому засіданні 05.05.2025 клопотання відповідача (вх. № 10894 від 05.05.2025) задоволено частково і зобов'язано представника позивача надати відповідь на всі питання, окрім шостого, в наступне с/з, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу. Крім того, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.05.2025 о 15:00 год.
13.05.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача додаткові пояснення у справі за вх. № 11580, а саме відповіді на запитання відповідача.
29.05.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача подані додаткові пояснення за вх. 12870.
В судовому засіданні 29.05.2025 задоволено усне клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку, долучено спірні акти до матеріалів справи для повного та всебічного розгляду справи, на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.06.2025 о 13:45 год.
02.06.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву за вх. № 13113, в якій просить постановити ухвалу про участь представника позивача ТОВ "Чаплинка" адвоката Макаренка О.М. в усіх наступних судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду з застосуванням власних технічних засобів.
У зв'язку із реальною загрозою життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду та суддів, керуючись статтею 3 Конституції України, статтею 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", рішенням Ради суддів України № 9 від 24.02.2022 року, враховуючи положення Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 64/2022 (з подальшими змінами), на підставі наказу голови суду Наталії Новікової від 02 червня 2025 року № 57 "Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану в період з 02 червня по 06 червня 2025 року", з огляду на встановлення у Господарському суді Харківської області особливого режиму роботи і запровадженням відповідних організаційних заходів, ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.06.2025 знято з розгляду справу № 922/1052/25, призначену до розгляду у судовому засіданні на «02» червня 2025 р. о 13:45 год. Призначено розгляд справи № 922/1052/25 у судовому засіданні на "09" червня 2025 р. о 13:20 год. Попереджено, що дату та час проведення судового засідання може бути змінено, з урахуванням поточної обстановки у місті Харкові, про що учасників справи буде повідомлено додатково ухвалою суду. Заяву представника ТОВ «Чаплинка» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (вх. № 13113 від 02.06.2025) - задоволено. Постановлено судове засідання з розгляду справи № 922/1052/25 по суті, призначене на "09" червня 2025 р. о 13:20 год, та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача адвоката Макаренко Олексія Миколайовича ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).
В судовому засіданні 09.06.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.
Представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву (вх. № 9142 від 14.04.2025), клопотанні про зменшення розміру неустойки (вх. № 9143 від 14.04.2025), додаткових поясненнях (вх. № 10893 від 05.05.2025, вх. № 12870 від 29.05.2025). Зокрема, просив суд зменшити розмір неустойки на 40 відсотків та стягнути 60 відсотків від заявленої позивачем до стягнення суми неустойки.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
27 лютого 2020 року між ФОП Славтічем Олександром Володимировичем (далі - Орендар, Відповідач) та ТОВ «ЧАПЛИНКА» (далі - Орендодавець, Позивач) було укладено договір оренди № 25-02-20-2 (далі - Договір).
Згідно з п. 2.1. Договору Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова будівля літ. «Ю-4»), загальною площею 120,32 кв.м. (сто двадцять цілих тридцять два сотих метра квадратних), іменовані далі за текстом - «Об'єкт оренди», «Приміщення».
До даного Договору сторонами 01.03.2020 року було підписано акт прийому-передачі об'єкта в оренду, згідно з яким Орендар прийняв, а Орендодавець передав у тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, загальною площею 120,32 кв.м., згідно Додатку № 1 до Договору, розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. «Ю-4»), що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б. Підписання цього Акту прийому- передачі Об'єкту оренди є підтвердженням початку фактичного користування Орендарем Об'єктом оренди.
Згідно з п.9.1. Договору сторони встановили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди.
Згідно з п. 9.2. Договору строк оренди триває по 28 лютого 2021 року (включно). В разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення Строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах.
Тобто, умовами укладеного договору передбачена автоматична пролонгація договору, якщо жодна із сторін не повідомить про його розірвання.
Після закінчення строку оренди, встановленого в п. 9.2. Договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про припинення цього договору, відповідач продовжив користування орендованим приміщенням.
Таким чином, в силу п. 9.2. Договору та статті 764 ЦК України, Договір оренди № 25-02-20-2 від 27 лютого 2020 року поновлювався на кожний наступний місяць, починаючи з 01.03.2021 та фактично діяв до 30.04.2023р.
25.04.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.04.2023 про сплату заборгованості за договором оренди N 25-02-20-2 від 27.02.2020 з орендної плати у розмірі 2 295 426,88 грн. (за період березень 2021 року - червень 2023 року), 3 % річних від простроченої суми за користування чужими коштами у розмірі 64 283,04 грн. інфляційні втрати у розмірі 417 492,30 грн. У цій вимозі також повідомлено орендаря про припинення договору оренди N 25-02-20-2 від 27.02.2020 з 01.05.2023, а тому позивач вимагав звільнити орендовані за договором приміщення 01.05.2023.
На підтвердження направлення вказаної вимоги позивачем надано фіскальний чек Укрпошти від 25.04.2023, накладну та опис вкладення.
З огляду на те, що вимоги позивача відповідач не виконав, ТОВ «Чаплинка» звернулось до суду з вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати та усунення перешкод у користуванні майном.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 у справі № 922/2826/23 було встановлено факт припинення договірних відносин та стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати, 3% річних, інфляційні втрати, а також неустойку, заявлену у порядку частини другої статті 785 ЦК України, за травень 2023 року у розмірі 219411,60 грн.
Окрім того, рішенням суду постановлено усунути перешкоди в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно: зобов'язано фізичну особу - підприємця Славтіча Олександра Володимировича звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" (місцезнаходження: 61002, місто Харків, вулиця Сумська, будинок 96, квартира 1; ЄДРПОУ 43528018) шляхом виселення з приміщень, загальною площею 120,32 кв. м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4") за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення Об'єкту оренди, що є Додатком N 1 до Договору оренди N 25-02-20-2 від 27.02.2020 р.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25 червня 2024 року, а також Постановою Касаційного Господарського Суду від 02.10.2024 у справі № 922/2826/23 рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
В жовтні 2024 року позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення неустойки за неповернення приміщення після розірвання договору оренди в період з червня 2023 року по вересень 2024 року в розмірі подвійної орендної плати за користування орендованими приміщеннями (3 699 125,40 грн.).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі № 922/3639/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" було задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 369912,54 грн, а також судовий збір.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі №922/3639/24 рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 скасовано в частині відмови у стягненні суми 3329212,86грн. неустойки за неповернення орендованого приміщення та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.
За таких обставин, позовні вимоги позивача до відповідача були задоволені в повному обсязі та судами обох інстанцій було встановлено факт неповернення орендованих приміщень позивачу після закінчення дії договору оренди.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Проте, як вказує позивач, до 23.12.2024 орендоване приміщення не було повернуто відповідачем позивачу за Актом прийому-передачі.
Позивач у позові стверджує, що намагався виконати рішення суду самотужки, прибувши за попереднім письмовим повідомленням орендаря до об'єкту оренди 14.12.2024, однак його приміщення були зайняті відповідачем. Більша частина приміщень була зайнята майном відповідача та третіх осіб, одне приміщення з трьох було зачинене на замок і через вітрину було візуально зафіксовано знаходження у ньому майна відповідача та третіх осіб, при цьому фізичного доступу до цього приміщення відповідачем надано не було.
Позивач також зазначає, що знаходження майна відповідача в орендованих приміщеннях свідчить про те, що навіть до грудня 2024 року приміщення не були звільнені, про що позивач склав акт та зафіксував на фото. Та лише 23.12.2024 приміщення були нарешті звільнені від майна відповідача, про що під час виконання рішення суду по справі № 922/2826/23, державним виконавцем було складено акт приймання-передачі повернення орендованого приміщення
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 675784,84 грн. (за період 01.10.2024 -22.12.2024).
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що 27 лютого 2020 року між ФОП Славтічем Олександром Володимировичем (орендарем) та ТОВ «ЧАПЛИНКА» (орендодавцем) було укладено договір оренди № 25-02-20-2. У відповідності до Акту прийому-передачі об'єкта оренди від 01.03.2020, у тимчасове платне користування передано нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ, загальною площею 120,32 кв.м., які знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Павлова Академіка, буд.44-Б (далі - Об'єкт оренди).
А отже, матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), відповідно до якого та в силу ст.759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу вимогу від 18.04.2023 про сплату заборгованості за договором оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020 з орендної плати у розмірі 2295426,88 грн (за період березень 2021 року - червень 2023 року), 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами у розмірі 64283,04 грн, інфляційні втрати у розмірі 417492,30 грн. У цій вимозі також повідомлено орендаря про припинення договору оренди №25-02-20-2 від 27.02.2020 з 01.05.2023, а тому позивач вимагав звільнити орендовані за договором приміщення 01.05.2023 року.
У зв'язку з невиконанням відповідачем вимоги, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості з орендної плати за Договором оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020 в розмірі 2514838,48 грн, 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами в розмірі 76215,43 грн, інфляційних втрат в розмірі 437058,38 грн, штрафу за неповернення орендованого приміщення в розмірі 219411,60 грн та усунення перешкод в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно: про зобов'язання відповідача звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно Позивачу шляхом виселення з приміщень, загальною площею 120,32 кв.м., що розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. «Ю-4») за адресою: м. Харків, вул.Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення Об'єкту оренди, що є Додатком №1 до Договору оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020року.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Крім того, за приписами ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Неустойка за цією нормою має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном. До предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини, пов'язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які би перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об'єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини другої статті 785 ЦК України. Аналогічна за змістом правова позиція наведена, зокрема, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі N 910/20370/17 та постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі N 924/746/22.
Отже, за змістом статті 785 Цивільного кодексу України, яка визначає обов'язки наймача у разі припинення договору найму, суд у разі звернення з позовною заявою про повернення орендованого майна та стягнення неустойки зобов'язаний встановити факт як припинення дії договору оренди, так і факт користування/володіння річчю, яка є предметом договору оренди поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 року по справі № 922/2826/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Славтіча Олександра Володимировича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" за Договором оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020 року: заборгованість з орендної плати в розмірі 2514838,48 грн, 3% річних в розмірі 76215,43 грн, інфляційні втрати в розмірі 437058,38 грн, штраф за неповернення орендованого приміщення в розмірі 219411,60 грн. Постановлено усунути перешкоди в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно: зобов'язано Фізичну особу-підприємця Славтіча Олександра Володимировича звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" шляхом виселення з приміщень, загальною площею 120,32кв.м., що розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. «Ю-4»), позначені штриховкою у плані розміщення Об'єкту оренди, що є Додатком №1 до Договору оренди № 25-02-20-2 від 27.02.2020.
В подальшому, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про стягнення неустойки за неповернення приміщення після розірвання договору оренди в період з червня 2023 року по вересень 2024 року. За наслідками розгляду справи № 922/3639/24, з відповідача було стягнуто суму неустойки за період з червня 2023 року по вересень 2024 року у розмірі 3 699 125,40 грн.
Під час розгляду справ № 922/2826/23 та 922/3639/24 судами встановлено, що відповідач тривалий час не виконував зобов'язання з повернення приміщення з оренди після припинення договору оренди (з травня 2023 року). У зв'язку з чим, за наслідками розгляду справ № 922/2826/23 та 922/3639/24 з відповідача стягнуто неустойку за травень 2023 року та за наступний період з червня 2023 по вересень 2024 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З матеріалів справи також вбачається, що об'єкт оренди був звільнений відповідачем 23.12.2024, про що під час виконання рішення суду по справі № 922/2826/23, державним виконавцем було складено Акт приймання-передачі повернення орендованого приміщення.
А отже, враховуючи, що відповідачем вчасно не були повернуті орендовані приміщення, позивач здійснив нарахування неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди , а саме у розмірі 675784,84 грн за період 01.10.2024 - 22.12.2024, що є предметом розгляду у цій справі.
Суд, перевіривши розрахунок неустойки, встановив, що відповідний розрахунок за період з 01.10.2024-22.12.2024 позивачем здійснено арифметично правильно.
Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки. В судовому засіданні 09.06.2024 представник відповідача підтримав подане клопотання та просив зменшити розмір неустойки на 40 %, стягнувши з відповідача 60 % від заявленої позивачем до стягнення суми.
Так, як було вище зазначено, відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі.
Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 549 ЦК України в сукупності з частиною 2 статті 551 цього Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частині 1 статті 230 ГК України у сукупності з частиною 4 статті 231 цього Кодексу).
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:
"8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань".
Водночас у пунктах 7.25- 7.31, 7.42, 7.43 постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25- 7.30).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України".
В обґрунтування поданого клопотання щодо зменшення суми неустойки відповідач вказує, що з моменту подання Позивачем позову про стягнення неустойки за попередній період (з 01.06.2023р. по 30.09.2024р.), з метою запобігання накладення нових санкцій за несвоєчасне повернення об'єкту оренди, Відповідачем були здійснені всі можливі заходи задля належного оформлення повернення з оренди нежитлових приміщень.
Так, 26.11.2024 року на адресу Позивача був направлений лист № 3 з додаванням Акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди. Даним листом Відповідачем було запропоновано Позивачу зустрітись на об'єкті оренди, провести його спільний огляд та підписати двосторонній Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди. Проте, як вказує відповідач, на дану зустріч Позивач або його представники не з'явились.
09.12.2024 року на адресу Позивача був направлений лист № 4 з повторною пропозицією зустрітись 14.12.2024р., спільно оглянути приміщення та підписати Акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди. За результатами зустрічі Позивач відмовився від підписання акту, посилаючись на те, що приміщення нібито зазнали значних переобладнань, не звільнені від зайвих речей і Відповідач продовжує здійснювати там свою господарську діяльність.
14.12.2024 року, за результатами зустрічі, на адресу Позивача був направлений лист № 5 з додаванням Акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди з пропозицією підписати Акт зі своїми зауваженнями та один екземпляр повернути Відповідачеві. Але Позивач знову відмовився від підписання Акту з тих же підстав.
11.12.2024 року за заявою Позивача державним виконавцем Індустріального відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові було відкрито виконавче провадження № 76757231 з примусового виконання рішення суду № 922/2826/23 в частині виселення Відповідача зі спірних приміщень та надано 10-денний строк для добровільного виконання.
20.12.2024 року (після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу) на адресу Індустріального відділу Державної виконавчої служби у місті Харкові Відповідачем було направлено лист про готовність передати спірні приміщення та сприяти державному виконавцю у виконанні судового наказу. 23.12.2024 року державним виконавцем був складений акт про добровільне виконання ФО-П Славтіч О.В. наказу Господарського суду Харківської області № 922/2826/23 у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження термін.
Отже, як вбачається з вищевикладеного, нежитлові приміщення були звільнені відповідачем 23.12.2024, проте починаючи з 26.11.2024 року Відповідач неодноразово намагався зустрітись з Позивачем та підписати двосторонній Акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна.
Обґрунтовуючи свою відмову від підписання акту приймання-передачі (повернення) орендованого майна 14.12.2024, позивач посилається на те, що намагання відповідача повернути добровільно орендований об'єкт не відповідають дійсності. Факт зайняття приміщень майном відповідача та третіх осіб підтверджується фотографіями орендованих приміщень, з яких вбачається, що орендовані приміщення були закриті на замок та всередині них перебувало майно, що не належало позивачу. Зазначені фотографії було використано при оформленні відповідної фототаблиці до акту відмови повернення приміщень, що був складений 14.12.2024 та наданий до позову разом з фототаблицею.
Втім, суд вважає вказані доводи позивача необґрунтованими та не приймає надані позивачем фотографії в якості належних доказів, оскільки з них не можливо встановити, які саме приміщення зображені фото та чи є ці приміщення спірним об'єктом.
А отже, суд вважає, що позивачем не надано доказів того, що у спірний період існували об'єктивні перешкоди у доступі до об'єкту оренди. Зокрема, матеріали справи не містять: доказів того, що відповідач вчиняв активні дії по ухиленню від передання об'єкту оренди; доказів, що відповідач чинив перешкоди у доступі позивача до об'єкту оренди чи ухилявся від повернення об'єкту оренди; доказів, що відповідач здійснював використання об'єкту оренди у спірний період.
Напроти, зазначені відповідачем у клопотанні обставини свідчать про намагання вчинення ним дій з повернення орендованого майна та відсутність наміру ухилення від виконання свого обов'язку.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач протягом тривалого часу не звертався до відповідача з вимогою про повернення об'єкту оренди, а звернення до виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення у справі № 922/2826/23 в частині виселення відбулось лише 11.12.2024 року, тобто через кілька місяців після набрання чинності рішенням суду та після звернення відповідача щодо добровільної передачі майна.
Вказане дає підстави для висновку про те, що позивач був заінтересований саме у нарахуванні відповідачу неустойки, а не у поверненні у найкоротші строки об'єкту оренди.
Так, з матеріалів справи вбачається, що по справі №922/2826/23 та по справі №922/3639/24 з відповідача вже було стягнуто неустойку за травень 2023 року та за наступний період з червня 2023 по вересень 2024 року відповідно.
А отже, зважаючи на неодноразове звернення позивача до суду про стягнення з відповідача неустойки за цим же договором оренди за попередній період, вбачається ситуація, коли такі санкції, як стягнення з відповідача неустойки, розглядаються позивачем як спосіб отримання додаткового доходу, що є більш вигідним порівняно з періодичними надходженнями орендної плати при належному виконанні господарського зобов'язання.
Разом з цим, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.
У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.05.2025 року по справі № 922/3639/24 за позовом ТОВ «Чаплинка» до ФОП Славтіч О.В., предметом розгляду якої було стягнення неустойки за період з 01.06.2023 по 30.09.2024 року було зазначено, що забезпечення компенсаційної функції неустойки в цій справі унеможливлює її стягнення в меншому обсязі, ніж сума орендної плати за цей же період, що дає підстави для висновку про неправомірність зменшення судом першої інстанції неустойки навіть на 50 %. При цьому застосування апеляційним судом дискреційного повноваження зі зменшення розміру стягуваної неустойки передбачає, що в спірних правовідносинах максимально допустимими зменшенням, за якого зберігатимуться компенсаційний та мінімальний стимулюючий характер стягуваної неустойки, є 40 %.
А отже, підсумовуючи викладене, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір неустойки на 40%. На переконання суду, стягнення неустойки у розмірі 60 % від заявленої Позивачем у позовній заяві суми виконають мету встановлену законом, не призведуть до непомірного тягаря для Відповідача та не стане підставою для невиправданих додаткових прибутків Позивача. Таке зменшення буде відповідати принципу справедливості, добросовісності, розумності, а також дотриманню балансу інтересів як позивача так і відповідача. що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. .
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, наявність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає неустойка за неповернення орендованого приміщення в розмірі 405 470,90 грн. В іншій частині суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст.233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
З огляду на викладене, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі. А саме, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 8109,42 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задовольнити. Зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки на 40%.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Славтіч Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧАПЛИНКА" (61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 96, квартира 1, код ЄДРПОУ 43528018) неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 405 470,90 грн., витрати зі сплати судового збору у розмірі 8109,42 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову, а саме в частині стягнення неустойки у розмірі 270 313, 94 грн. - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧАПЛИНКА" (61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 96, квартира 1, код ЄДРПОУ 43528018).
Відповідач: Фізична особа-підприємець Славтіч Олександр Володимирович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено "18" червня 2025 р.
Суддя В.В. Усата
справа № 922/1052/25