18.06.2025 Справа № 914/1855/25
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ПЛЮС», місто Львів, Львівська область
до боржника Фізичної особи-підприємця Герасімова Віталія Миколайовича, село Соколівка, Запорізька область
про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 11152,00 грн за договорами оренди №04/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №05/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №03/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №02/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025).
13.06.2025 до Господарського суду Львівської області надійшла заява (документ сформовано у системі «Електронний суд» 13.06.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ПЛЮС» до боржника фізичної особи-підприємця Герасімова Віталія Миколайовича про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 11152,00 грн за договорами оренди №04/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №05/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №03/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №02/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 заяву про видачу судового наказу №914/1855/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Згідно ст. 12, 147 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема наказного провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.
У той же час, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви (ст. 149 Господарського процесуального кодексу України).
У параграфі 3 глави 2 розділу І Господарського процесуального кодексу України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення підсудності за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 Господарського процесуального кодексу України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
У чинній редакції Господарського процесуального кодексу України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного Господарського процесуального кодексу України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі №910/10647/18.
Словосполучення з приводу нерухомого майна у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2390/18).
Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звернення до Господарського суду Львівської області із заявою про видачу судового наказу до боржника, місцезнаходженням якого є село Соколівка, Запорізької області, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ПЛЮС» обґрунтувало тим, що орендоване майно розміщене у місті Львові, тому територіальна підсудність справи визначається відповідно до частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися за місцем виконання цих договорів.
З цього приводу суд зазначає, що предметом договорів оренди №04/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №05/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №03/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №02/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025) є нерухоме майно, розташоване у місті Львові. При цьому, відповідно до першого речення частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає виключну підсудність справ, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Отже, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ПЛЮС» про видачу судового наказу підсудна Господарському суду Львівської області, тому розглядається судом по суті.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ПЛЮС» про видачу судового наказу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України у заяві повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб-підприємців), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність у заявника електронного кабінету.
Проте, як вбачається з матеріалів заяви про видачу судового наказу, заявником не зазначено про статус фізичної особи-підприємця боржника.
За змістом ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами:
1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;
2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;
3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у господарському судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.
Заявник звернувся до суду в порядку наказного провадження, тоді як положення Господарського процесуального кодексу України щодо об'єднання декількох вимог застосовується в порядку спрощеного та загального провадження.
Відповідно до ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
У той же час, статтею 148 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Об'єднання позовних вимог у порядку наказного провадження не передбачено.
Таким чином, при розгляді справи у порядку наказного провадження об'єднання вимог (договорів) не є допустимим та є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Згідно з ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України, до заяви про видачу судового наказу додаються документ, що підтверджує сплату судового збору.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України, за подання заяви про видачу судового наказу справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу, внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. (ч. 2 ст. 151 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст.ст. 147, 148, 150, 152, 153, 154, 175, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД-ПЛЮС» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості у розмірі 11152,00 грн за договорами оренди №04/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №05/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №03/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025), №02/11-24 від 15.11.2024 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою №1 від 01.01.2025) з боржника фізичної особи-підприємця Герасімова Віталія Миколайовича.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у строки та в порядку, встановлені ст. ст. 255, 256 ГПК України.
Інформацію про справу можна отримати за такою веб-адресою: https://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/
Суддя Гоменюк З.П.