вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1394/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЯ СІТІ"
про стягнення 466 072, 25 грн
Суддя В.М. Антонова
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
1. Стислий виклад позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія України» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЯ СІТІ" (надалі - відповідач) про стягнення 466 072, 25 грн з яких: 382 132, 38 грн основний борг, 39 968, 38 грн пеня, 30 979, 00 грн 25% річних та 12 992, 49 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки №228 від 01.10.2024, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
3. Процесуальні дії в справі
Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДРЕМГРУП» про стягнення 466 072, 25 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23.05.2025 від позивача надійшло підтвердження, що станом на 19.05.2025 ціна позову залишається незмінною.
Суд зазначає, що на момент подання позову, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за ідентифікаційним кодом 45295835 значилась юридична особа - Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДРЕМГРУП» (08203, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Варшавська, будинок 95В, приміщення 12).
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент розгляду справи за ідентифікаційним кодом 45295835 значиться юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАЯ СІТІ" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 37).
З огляду на викладене вище, враховуючи, що відповідач змінив назву юридичної особи в процесі розгляду справи, тому суд замінює назву відповідача в справі з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДРЕМГРУП» на Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАЯ СІТІ".
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 23.04.2025, яка отримана останнім 28.04.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601139247950.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
01.10.2024 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладено договір поставки №228 (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передавати покупцю будівельні матеріали окремими партіями за цінами, в асортименті (номенклатурі) та кількості, які погоджуються сторонами в накладних (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах, встановлених даним договором.
Згідно із п.1.2. договору загальний об'єм товару, який продається за даним договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма переданими на умовах даного договору окремими партіями товару.
Пунктом 1.3. договору сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця на дату підписання уповноваженими представниками обох сторін документа, що підтверджує фактичне передання товару від постачальника до покупця.
У пунктах 2.1., 2.3. договору сторони погодили, що ціни на товар визначаються сторонами в гривні та зазначаються в розрахункових та товарно-супровідних документах (товарна видаткова накладна), що надаються постачальником у момент передачі партії товару. Загальна вартість договору визначається виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, проданого у відповідності з умовами договору.
Відповідно до п.2.4. договору покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту виконання постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії та підписання сторонами видаткових накладних.
Згідно із п.3.7. договору датою поставки товару вважається дата зазначена в видатковій (товарно-транспортній) накладній.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення.
Відповідно до п.5.4. договору за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного Кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу.
У пункті 5.5. договору сторони домовились, що позовна давність по стягненню штрафних санкцій та наслідків порушення зобов'язань, передбачених цим договором, становить три роки.
Договір набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками обох сторін та діє до 31.12.2025 (п.7.1. договору).
На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 382 132, 38 грн, що підтверджується видатковими накладними: №3570601 від 16.10.2024 на суму 120 975, 12 грн, №3781901 від 16.10.2024 на суму 174 867, 96 грн, №3910001 від 24.10.2024 на суму 75 989, 28 грн та актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №3781902 від 16.10.2024 на суму 8 500, 02 грн, №3910002 від 24.10.2024 на суму 1 800, 00 грн, які підписані та скріплені печатками сторін без зауважень чи заперечень.
Позивачем направлено відповідачу претензію за вих.№06/01-01 від 06.01.2025 про сплату заборгованості в загальному розмірі 4 287 983, 94 грн, зокрема, за договором поставки №228 від 01.10.2024.
Вказана претензія отримана відповідачем, проте з наданих позивачем доказів її доставки не можливо встановити дату такої доставки.
Відповідач гарантійним листом за вих.№18/11-1 від 18.11.2024 гарантував позивачу сплату заборгованості, зокрема, за договором поставки №228 від 01.10.2024 до 31.12.2024.
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 382 132, 38 грн основного боргу, 39 968, 38 грн пені, 30 979, 00 грн 25% річних та 12 992, 49 грн інфляційних втрат.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Як слідує із матеріалів справи позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 382 132, 38 грн, що підтверджується вказаними вище видатковими накладними та актами здачі-приймання робіт (надання послуг).
Суд зазначає, що вказані видаткові накладні та акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.2.4. договору покупець зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту виконання постачальником зобов'язання з поставки відповідної партії та підписання сторонами видаткових накладних.
Отже, термін оплати поставленого товару на загальну суму 382 132, 38 грн, за видатковими накладними: №3570601 від 16.10.2024 на суму 120 975, 12 грн, №3781901 від 16.10.2024 на суму 174 867, 96 грн, №3910001 від 24.10.2024 на суму 75 989, 28 грн та актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №3781902 від 16.10.2024 на суму 8 500, 02 грн, №3910002 від 24.10.2024 на суму 1 800, 00 грн є таким, що настав.
Доказі оплати отриманого відповідачем товару на суму 382 132, 38 грн матеріали справи не містять,
Також відповідач гарантійним листом за вих.№18/11-1 від 18.11.2024 гарантував позивачу сплату заборгованості, зокрема, за договором поставки №228 від 01.10.2024 до 31.12.2024.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює наданий відповідачем гарантій лист за вих.№18/11-1 від 18.11.2024, як визнання ним основного боргу.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за поставлений товар у розмірі 382 132, 38 грн, відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення в порядку передбачено ГПК України суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню за період 16.11.2024 по 02.04.2025 в розмірі 39 968, 38 грн.
За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п.4 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що у випадку затримки оплати товару покупець на вимогу постачальника сплачує йому суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеню, яка нараховується на несплачену суму за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 16.11.2024 по 02.04.2025, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а ому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 25% річних за загальний період з 02.12.2024 по 02.04.2025 в сумі 30 979, 00 грн та 12 992, 49 грн інфляційних втрат за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Пунктом 5.4. договору сторони погодили, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни (вартості) товару понад 15 (п'ятнадцять) календарних днів, на підставі статті 625 Цивільного Кодексу України, покупець сплачує на користь постачальника 25% річних від суми боргу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 25% річних за загальний період з 02.12.2024 по 02.04.2025 в сумі 30 979, 00 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 12 992, 49 грн за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року, визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунку щодо заявлених до стягнення сум не надав, також відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 382 132, 38 грн основного боргу, 39 968, 38 грн пені, 30 979, 00 грн 25% річних та 12 992, 49 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія України» до Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАЯ СІТІ" про стягнення 466 072, 25 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАЯ СІТІ" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Шевченка (Шевченківський, Соборний райони), будинок 37, ідентифікаційний код 45295835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна Гільдія України» (03170, місто Київ, вулиця Перемоги, будинок 9, офіс 1/7, ідентифікаційний код 43362385) 382 132 (триста вісімдесят дві тисячі сто тридцять дві) грн 38 коп. основного боргу, 39 968 (тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн 38 коп. пені, 30 979 (тридцять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн 00 коп. 25% річних, 12 992 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто дві) грн 49 коп. інфляційних втрат та 5 592 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн 87 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст.256 ГПК України.
Суддя В.М. Антонова