Рішення від 05.06.2025 по справі 911/373/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/373/25

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едстар»

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

про стягнення 1 516 142, 84 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: Циганок Р.О.;

від відповідача: Зінченко О.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Едстар» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 1 516 142, 84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 від 20.10.2021 в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 928 337, 28 грн основного боргу, 83 092, 55 грн 3% річних, 67 781, 34 грн пені, 436 931, 67 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/373/25. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а позивачу - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2025.

Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.02.2025 була доставлена відповідачу в його електронний кабінет 06.02.2025 о 06:56, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 06.02.2025.

21.02.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог у справі № 911/373/25 та витребувати у ТОВ «Едстар» оригінали документів, що підтверджують поставку продукції згідно умов договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 від 20.10.2021. Разом з цим, відповідач просив суд у випадку, якщо суд дійде до висновку про обґрунтованість вимог позивача, зменшити розмір заявленої до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99 %. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем в порядку ст. 90 ГПК України поставлено три запитання позивачу про обставини, що, на думку відповідача, мають значення для справи.

27.02.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

07.03.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про відмову від надання відповіді на поставлені запитання, в якій позивач, ознайомившись із поставленими у відзиві питаннями, керуючись ч. 5 ст. 90 ГПК України, відмовився від надання відповіді на поставлені відповідачем у відзиві питання.

07.03.2025 до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 04.02.2025, до якої долучено оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви в копіях.

13.03.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі. Суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду та долучив їх до матеріалів справи. Також, суд у підготовчому засіданні оглянув оригінали всіх документів по суті спору, доданих до позовної заяви в копіях.

Представник позивача надав усні пояснення щодо запитань відповідача в порядку ст. 90 ГПК України та підстав для відмови від надання відповіді на поставлені відповідачем запитання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.03.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/373/25 на 03.04.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

02.04.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про визнання підстави для відмови відсутніми та зобов'язання позивача надати відповідь, в якому відповідач вважає, що у позивача були відсутні підстави для відмови від відповіді на питання відповідача. Відповідач не погодився із твердженнями позивача, що поставлені питання не стосуються обставин, що мають значення для справи. На думку відповідача, без надання відповідних відповідей об'єктивно встановити всі обставини справи буде неможливо, порушується право відповідача на отримання відповідей на поставлені запитання та принцип змагальності сторін.

03.04.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

03.04.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 150 000, 00 грн. Також, до вказаного клопотання позивачем долучено докази понесення витрати на правничу допомогу, а саме копії: - додатку № 1 від 20.11.2024 до договору про надання правничої допомоги № 340 від 20.11.2024 року; - акта № 1 приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2025; - звіту про надану правничу допомогу від 07.03.2025.

03.04.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін. Суд протокольно прийняв клопотання позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу разом з доказами понесення таких витрат до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.04.2025 суд розглянув клопотання відповідача про визнання підстави для відмови відсутніми та зобов'язання позивача надати відповідь та дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 177 ГПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

За приписами ст. 169 ГПК України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

У відзиві на позовну заяву відповідач, на підставі ст. 88, 90 ГПК України, просив позивача надати відповіді на наступні запитання: 1) чи отримало ТОВ «Едстар» від ПАТ «Центренерго» (або Вуглегірської ТЕС ПАТ «Центренерго») письмову заявку на поставку продукції за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 від 20.10.2021? Якщо так, надати відповідні докази отримання письмової заявки; 2) чи було ТОВ «Едстар» поставлено товари (продукцію) на всю суму письмової заявки ПАТ «Центренерго» (або Вуглегірської ТЕС ПАТ «Центренерго») за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 від 20.10.2021? 3) Чи сповіщало ТОВ «Едстар» ПАТ «Центренерго» (або Вуглегірську ТЕС ПАТ «Центренерго») у письмовій формі про дату та час надходження продукції в погоджений пункт призначення, а також чи надавало ТОВ «Едстар» інформацію про вантажоперевізника та іншу інформацію, що необхідна покупцю для прийняття продукції? Якщо так, надати відповідні докази.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 90 ГПК України, відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п'ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п'ять днів до першого судового засідання. Копія такої заяви свідка у той самий строк надсилається учаснику справи, який поставив письмові запитання. Якщо поставлене запитання пов'язане з наданням доказів, що підтверджують відповідні обставини, учасник справи разом із заявою свідка надає такі докази.

Відповідно до ч. 5 ст. 90 ГПК України, учасник справи має право відмовитися від надання відповіді на поставлені запитання: 1) з підстав, визначених статтями 67, 68 цього Кодексу; 2) якщо поставлене запитання не стосується обставин, що мають значення для справи; 3) якщо учасником справи поставлено більше десяти запитань.

Відповідно до ч. 6 ст. 90 ГПК України, за наявності підстав для відмови від відповіді учасник справи повинен повідомити про відмову іншого учасника та суд у строк для надання відповіді на запитання. Суд за клопотанням іншого учасника справи може визнати підстави для відмови відсутніми та зобов'язати учасника справи надати відповідь.

07.03.2025 позивач подав до суду заяву про відмову від надання відповіді на поставлені запитання, в якій вважає, що поставлені відповідачем у відзиві питання не стосуються обставин, що мають значення для справи, оскільки стосуються узгодження обсягу, номенклатури поставленого товару, строків його прийняття; надання чи не надання відповіді на питання відповідача жодним чином не спростує факт поставки позивачем та фактичне прийняття відповідачем товару, за поставку якого повинна була б бути здійснена оплата у встановлений договором № 12/88 від 20.10.2021 спосіб та строк.

Письмова відмова від відповіді на поставлені відповідачем питання, було подана позивачем у строк, встановлений ч. 3 ст. 90 ГПК, оскільки подана до суду 07.03.2025, а підготовче засідання у справі було призначене 13.03.2025.

У підготовчому засіданні 03.04.2025 суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази та врахувавши обставини справи, що мають значення для справи, дійшов висновку, що відповіді на поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву питання в порядку ст. 88, 90 ГПК України не спростують та не зможуть підтвердити обставини, що мають значення для даної справи, дійшов висновку, що письмова відмова позивача від надання відповіді є обґрунтованою, у зв'язку із чим суд прийняв таку відмову позивача та протокольно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про визнання підстави для відмови відсутніми та зобов'язання позивача надати відповідь в порядку ч. 6 ст. 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/373/25 на 01.05.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

30.04.2025 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач вважає, що позивачем не було доведено належним чином факту виконання робіт, пов'язаних з наданням адвокатом професійної правничої допомоги, саме у розмірі 150 000, 00 грн, а тому вимога про стягнення з відповідача цієї суми є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

01.05.2025 у підготовче засідання з'явились представники сторін та надали усні пояснення по справі. Судом з'ясовано думку сторін щодо закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. Представники сторін не заперечували.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/373/25 до судового розгляду по суті на 05.06.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

05.06.2025 в судове засідання з'явились представники сторін.

Представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

У свою чергу представник відповідача проти позовних вимог заперечував, вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, у зв'язку із чим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Разом з цим, відповідач просив суд у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99%.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 05.06.2025 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (лікарняний) судді Сокуренко Л.В., повне судове рішення складено та підписано судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

20.10.2021 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Едстар» (далі - постачальник, позивач) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 (далі - договір), за змістом п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов договору.

Відповідно до п. 1.2 вказаного правочину, покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

За змістом п. 1.3 договору, найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку № 1 до договору.

Умови цього договору викладені сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору (п. 1.5 договору).

Згідно з пп. 2.1, 2.2 договору, ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку № 1 до договору.

Відповідно до пп. 2.5, 2.6 договору, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору. Сторони обумовили, що при надходженні коштів постачальнику від покупця зазначені кошти надходять в першу чергу в рахунок оплати вартості продукції.

Пунктами 3.1-3.3 договору сторонами обумовлено, що постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку № 1 до договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатку № 1 до договору. Фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного договору.

За змістом пп. 3.4-3.6 договору, заявка надсилається постачальнику на поштову адресу (місцезнаходження), вказану у договорі, поштовим відправленням з оголошеною цінністю з описом вкладення та з повідомленням про його вручення та електронною поштою на електронну адресу (e-mail) постачальника, вказану у договорі.

Постачальник зобов'язаний кожного робочого дня перевіряти надходження електронних листів на свою електронну адресу, вказану у договорі, отримати листи покупця та направити відповідь на електронну адресу покупця, зазначену у договорі. Постачальник зобов'язаний регулярно, не пізніше одного разу у три дні, перевірити надходження та отримати поштові відправлення, які надійшли на його адресу.

Датою отримання постачальником заявки є дата отримання покупцем електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну адресу постачальника електронного листа з заявкою. Сторони домовились, що належним та допустимим показом отримання покупцем електронного листа зі сповіщенням про доставку на електронну пошту постачальника електронного листа з заявкою є зроблений покупцем, роздрукований на папері скриншот (знімок з екрану), на якому у вікні браузера відкрито сторінку поштової програми. У разі неотримання покупцем листа зі сповіщенням про доставку на електронну пошту постачальника електронного листа з заявкою, датою отримання постачальником заявки є дата отримання ним поштового відправлення з заявкою. У разі неотримання постачальником поштового відправлення з заявкою, заявка вважається отриманою постачальником на третій день з дня її надходження в поштове відділення постачальника згідно даних сайту Укрпошти. Сторони домовились, що належним та допустимим доказом надходження поштового відправлення на поштове відділення постачальника є зроблений покупцем, роздрукований на папері скриншот (знімок з екрану). на якому у вікні браузера відкрито сторінку сайту Укрпошти з трекінтом (відстеженням місцезнаходження) поштового відправлення з заявкою.

Відповідно до п. 5.3 договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції.

Згідно з пп. 5.4-5.6 договору, постачальник несе всі ризики втрати або ушкодження продукції, а також усі витрати по відношенню до продукції, до моменту її поставки (п. 5.3 договору). Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору. Ризик випадкового знищення та/або пошкодження (псування) продукції переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в п. 5.3 договору.

Відпуск продукції покупцю здійснюється на підставі оригіналу відповідної довіреності на отримання товарно-матеріальної цінності, оформленої покупцем на свого представника (п. 5.7 договору).

Пунктом 5.8 договору передбачено, що при поставці продукції постачальник зобов'язаний надати покупцю необхідні приналежності та наступні оригінали документів: - рахунку-фактуру; - відповідних товаро-супроводжувальних накладних; - іншої документації на продукцію згідно умов договору.

Відповідно до п. 13.10 договору, одержувачем товару (продукції) за цим договором є Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго», яка є відокремленим підрозділом ПАТ «Центренерго».

У пункті 5.11 договору сторони узгодили, що покупець має право не приймати та не оплачувати продукцію, поставлену без його письмової заявки.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що покупець зобов'язаний, зокрема: - своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену продукцію; - приймати поставлену продукцію згідно з актом приймання-передачі продукцію.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний, зокрема: - забезпечити поставку продукції у строки, встановлені цим договором; - забезпечити поставку продукції, якість якої відповідає умовам, встановленим договором.

Відповідно до п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку № 1 до договору.

Невід'ємною частиною цього договору є: додаток № 1 до договору (п. 14.1 договору).

В матеріалах справи наявний додаток № 1 до договору, у пункті 1 якого сторонами узгоджено найменування, асортимент, кількість, ціну товарів (продукції): 18810000-0 Взуття різне, крім спортивного та захисного (Черевики робочі), які наведені у таблиці, в кількості 1352 пар за ціною 577, 20 грн без ПДВ за одиницю прод. на суму 780 374, 40 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 2 додатку № 1 до договору, загальна вартість продукції складає 936 449, 28 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 156 074, 88 грн.

У пункті 3 додатку № 1 сторонами узгоджено умови розрахунків: розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання акта приймання-передачі продукції.

Постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом на умовах поставки - DDP (84792, Донецька обл., Бахмутський р-н, м. Світлодарськ, склад № 1 Вуглегірської ТЕС, відповідно до Правил «Інкотермс 2010» (п. 4 додатку № 1).

Пунктом 5 додатку № 1 передбачено, що строк поставки: протягом 20 календарних днів з моменту отримання заявки покупця з можливістю дострокової поставки.

Документи, що надаються при поставці (окрім передбачених п. 5.8 договору): оригінали або копії документів на продукцію, завірених печаткою постачальника, а саме: - декларація про відповідність вимогам Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, видана органом оцінки відповідності; - сертифікат експертизи (перевірки) типу на відповідність Технічному регламенту засобів індивідуального захисту, видана органом оцінки відповідності; - паспорт або сертифікат якості продукції від виробника (п. 6 додатку № 1).

У пункті 9 додатку № 1 до договору визначено строк дії договору, який обчислюється з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 включно, а в частині щодо розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами.

Суд встановив, що позивач, на виконання умов договору, поставив на користь відповідача товар - взуття різне, крім спортивного та захисного (черевики робочі) в загальній кількості 1352 пар на загальну суму 928 337, 28 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної № 4 від 28.12.2021 на суму 928 337, 28 грн, товарної-транспортної накладної № б/н від 28.12.2021 та актом приймання-передачі № б/н від 30.12.2021 до договору № 12/88 від 20.10.2021 на суму 928 337, 28 грн.

Зазначений вище акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

Видаткова та товарно-транспортна накладна також підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтиском печатки позивача без будь-яких зауважень та заперечень.

Повноваження особи, яка підписала видаткову та товарно-транспортну накладну від імені відповідача підтверджуються наявною в матеріалах справи довіреністю № 502 від 28.12.2021 на отримання від ТОВ «Едстар» товарно-матеріальних цінностей - черевиків робочих в кількості 1352 пари за договором № 12/88 від 20.10.2021, яка станом на дату підписання накладних була чинною.

Крім того, позивач зазначив, що постачальником в передбачений законодавством строк виконано обов'язок з реєстрації відповідної податкової накладної на вказану вище поставку товару , на підтвердження чого долучив до відповіді на відзив податкову накладну № 4 від 28.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар не виконав належним чином, у зв'язку із чим станом на дату звернення до суду із даним позовом загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 928 337, 28 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 928 337, 28 грн основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення 67 781, 34 грн пені на підставі п. 9.6 договору, 83 092, 55 грн 3% річних та 436 931, 67 грн інфляційних втрат.

У свою чергу відповідач не заперечує обставину укладення між позивачем та відповідачем договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 від 20.10.2021 та додатку № 1 до нього та підписання сторонами 30.10.2021 акта приймання-передачі продукції на загальну суму 928 337, 28 грн. Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що позивачем, всупереч п. 5.8 договору, не було надано ПАТ «Центренерго» рахунок на оплату товару, а матеріали справи не містять рахунків-фактури, на підставі яких та у випадку наявності яких, у ПАТ «Центренерго» настав би обов'язок по оплаті товару. Отже, за доводами відповідача, у матеріалах справи № 911/373/25 відсутні докази того, що позивач виконав умови договору та надав відповідачу рахунок (рахунок-фактуру) для того, що б у відповідача були законні підстави для виконання свого зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати поставленого товару. У зв'язку із цим відповідач вважає, що оскільки позивачем не були виконанні зобов'язання за договором стосовно встановлених договором підстав та порядку здійснення оплати, відповідач не може вважатися таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, оскільки на час розгляду справи ще не виникло грошового зобов'язання щодо сплати певної грошової суми за поставлений позивачем товар, яку позивач намагається стягнути з відповідача у судовому порядку. З огляду на наведене, відповідач вважає позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості безпідставними, необґрунтованими та такими, що повністю суперечать дійсним обставинам справи, договору та чинному законодавству.

Разом з цим відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, зменшити розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99 %.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 від 20.10.2021 та додаток № 1 до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було встановлено судом вище, у пп. 3.1-3.3 договору сторонами обумовлено, що постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку № 1 до договору. Місце, строк (графік) поставки продукції визначається в додатку № 1 до договору. Фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного договору.

За змістом п. 4 додатку № 1, постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом на умовах поставки - DDP (84792, Донецька обл., Бахмутський р-н, м. Світлодарськ, склад № 1 Вуглегірської ТЕС, відповідно до Правил «Інкотермс 2010».

Судом встановлено вище, що позивач, на виконання умов договору та додатку № 1 до нього, поставив на користь відповідача товар - взуття різне, крім спортивного та захисного (черевики робочі) в загальній кількості 1352 пар на загальну суму 928 337, 28 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної № 4 від 28.12.2021 на суму 928 337, 28 грн, товарної-транспортної накладної № б/н від 28.12.2021 та актом приймання-передачі № б/н від 30.12.2021 до договору № 12/88 від 20.10.2021 на суму 928 337, 28 грн.

Суд враховує, що в матеріалах справи відсутня копія письмової заявки покупця на поставку товару - черевиків робочих в кількості 1352 пари на загальну суму 928 337, 28 грн. Водночас, обсяги та вартість поставленого товару, зазначеного в акті приймання-передачі товару від 30.12.2021, відповідають обсягам та вартості, зазначеним у підписаному сторонами додатку № 1 до договору.

Разом з тим, у пункті 5.11 договору сторони передбачили, що покупець має право не приймати та не оплачувати продукцію, поставлену без його письмової заявки.

Проте, заперечень відповідача щодо поставки позивачем товару на суму 928 337, 28 грн за актом приймання-передачі від 30.12.2021 матеріали справи не містять та відповідачем у заявах по суті спору не висловлено. Натомість акт приймання-передачі підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

Оскільки акт приймання-передачі підписаний між сторонами 30.12.2021, з урахуванням п. 5.3 договору, суд встановив, що датою поставки позивачем відповідачу товару на суму 928 337, 28 грн є 30.12.2021.

Отже, суд встановив, що позивач зобов'язання за договором виконав належним чином та поставив відповідачу обумовлений договором товар.

Відповідно до ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом було встановлено раніше та узгоджено сторонами в п. 2.5 договору, що розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком № 1 до договору.

Суд дослідив та відхиляє посилання відповідача на обставину того, що позивачем, всупереч п. 5.8 договору, не було надано ПАТ «Центренерго» рахунок на оплату товару, у зв'язку із чим у відповідача відсутній обов'язок щодо оплати суми основного боргу, оскільки пунктом 3 додатку № 1 до договору визначено, що подія, з якою у покупця виникає обов'язок здійснити оплату товару протягом 30 календарних днів, пов'язується з підписанням сторонами акта приймання-передачі продукції.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що відповідно до п. 3 підписаного без зауважень та заперечень акта приймання передачі від 30.12.2021, даний акт прийому-передачі є підставою для проведення розрахунків за отриману продукцію згідно договору № 12/88 від 20.10.2021.

Отже, у покупця виникає обов'язок оплатити товар з моменту підписання акта приймання передачі продукції, а не з моменту надання постачальником покупцю рахунку на оплату товару, як помилково стверджує відповідач.

Суд звертає увагу на п. 9.7 договору, за змістом якого у випадку неповідомлення постачальником покупця в порядку п. 5.2 договору, у випадку ненадання постачальником документації відповідно до п. 5.8, п. 6.3, п. 6.4 договору, а також у випадку не попередження постачальником покупця про права третіх осіб на продукцію, покупець має право відмовитись від прийняття такої продукції і вимагати відшкодування заподіяних збитків.

Отже, у разі ненадання позивачем документації відповідно до п. 5.8 договору, відповідач мав право відмовитись від прийняття відповідного товару. Проте, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від прийняття товару у зв'язку із ненаданням позивачем повного пакету документів, передбаченого пунктом 5.8 договору. Протилежного матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, що ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.

Згідно з ст. 251 ГК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За приписами ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому, визначаючи кінцевий строк оплати поставленого товару, необхідно враховувати приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, за змістом яких якщо останній день строку припадає на вихідний день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, з урахуванням приписів ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України, оскільки акт приймання-передачі підписаний між сторонами 30.12.2021, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений за вказаним актом товар у строк з 31.12.2021 (оскільки перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок) до 31.01.2022 включно (оскільки 30-й календарний день оплати припадав на суботу - 29.01.2022, тому останнім строком оплати товару є перший за ним робочий день, тобто 31.01.2022).

Враховуючи зазначене вище, виходячи з наведених вимог чинного законодавства, умов п. 3 додатку № 1 до договору та з урахуванням дати підписання сторонами акта приймання-передачі, суд дійшов висновку, що строк здійснення оплати за поставлений товар за актом приймання-передачі від 30.12.2021 є таким, що настав 31.01.2022.

Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 928 337, 28 грн. Протилежного суду не доведено, доказів здійснення оплати вказаної суми до суду не надано.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 928 337, 28 грн.

Крім того, в наслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 67 781, 34 грн пені на підставі п. 9.6 договору, 83 092, 55 грн 3% річних та 436 931, 67 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.6 договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого товару, керуючись умовами п. 9.6 договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 67 781, 34 грн, розраховану на суму основного боргу за загальний період прострочення з 29.01.2022 до 30.07.2022.

Наразі суд зазначає, що позивачем при здійсненні розрахунків невірно визначено період прострочення зобов'язання, а саме його початок, з огляду на наступне.

Як було встановлено судом раніше, враховуючи умови п. 3 додатку № 1 до договору та з урахуванням дати підписання сторонами акта приймання-передачі, строк здійснення оплати за поставлений товар за актом приймання-передачі від 30.12.2021 є таким, що настав 31.01.2022. Отже, прострочення зобов'язання з оплати поставленого товару почалось з 01.02.2022, і саме з цієї дати у позивача виникло право нарахування штрафних санкції.

За розрахунками суду, з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення по оплаті товару, в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, сума пені складає більший розмір, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі в сумі 67 781, 34 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 83 092, 55 грн 3 % річних та 436 931, 67 грн інфляційних втрат, розраховані на суму основного боргу за загальний період прострочення з 29.01.2022 до 23.01.2025.

Здійснивши власний перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановленої судом дати виникнення прострочення по оплаті товару (01.02.2022), в межах розрахунку позивача, з урахуванням умов договору, здійсненої поставки, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню частково в сумі 82 939, 94 грн, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі в сумі 436 931, 67 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних на 99%, суд встановив та зазначає наступне.

В обґрунтування підстав для зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99% відповідач посилається на те, що ПАТ «Центренерго» наразі здійснює свою господарську діяльність в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, спричинених військовими діями та нестабільною ситуацією на ринках електричної енергії. Як зазначив відповідач, до складу ПАТ «Центренерго» входить три теплові електростанції: Зміївська ТЕС, Трипільська ТЕС, Вуглегірська ТЕС, які у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, починаючи з 24.02.2022 неодноразово піддавалися ракетним обстрілам та припиняли функціонування. Так, внаслідок окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС з 23.05.2022, яке триває до цього часу. Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» зазнавала більше 50-ти ракетних обстрілів та внаслідок завданих пошкоджень також зупиняла свою роботу. В подальшому, робота станції та виробництво електричної енергії відновлювалось за рахунок власних коштів товариства, проте через ракетну атаку російської федерації на енергосистему України та внаслідок завданих пошкоджень з 22.03.2024 Зміївська ТЕС зупинила свою роботу. Крім того, як зазначив відповідач, Трипільська ТЕС (Київська область) також неодноразово зазнавала серйозних ракетних обстрілів, внаслідок чого пошкоджена її інфраструктура, що спричинило спочатку зупинення функціонування, а після проведеного ремонту було запущено лише часткову генерацію. Однак, внаслідок ракетної атаки 11.04.2024 Трипільська ТЕС зупинила генерацію електричної енергії. Отже, як зазначив відповідач, внаслідок вказаних ракетних атак, станом на сьогодні ПАТ «Центренерго» втратило 100 % генерації електричної енергії, на підтвердження чого відповідач посилається на перелік майна ПАТ «Центренерго», яке було пошкоджено та знищено внаслідок ракетних обстрілів підприємства у 2023 році. Крім того, згідно пояснень відповідача, відповідно до звіту про фінансові результати за 2023 рік (додається) валовий збиток товариства становить 910378000,00 грн на підтвердження чого відповідач долучив до відзиву на позовну заяву звіт про фінансові результати за 2023 рік. Отже, як зазначає відповідач, ПАТ «Центренерго» не лише зазнало майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, а також недоотримало чималу частину грошових коштів за невироблений обсяг електроенергії; несе значні втрати на придбання природного газу, використання якого є дорожчим за вугілля. Крім того, відповідач посилається на те, що згідно наказів Міністерства енергетики України № 313 від 14.09.2022 та № 385 від 14.11.2022 Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго» включені до переліку споживачів природного газу, які не належать до категорії побутових споживачів і виконують життєво важливі функції для забезпечення обороноздатності України. Відповідач також стверджує, що несе значні витрати на виконання функцій безпосередньої обороноздатності Держави - виконуючи завдання та вказівки безпосередньо Міністерства оборони України. Враховуючи наведене вище, відповідач наголошує на тому, що ПАТ «Центренерго» є ключовим та стратегічно важливим підприємством для суспільства, що забезпечує потреби в енергетиці, вносить вагомий вклад в обороноздатність держави у боротьбі з агресором та працює фактично не для задоволення власних комерційних інтересів, а виключно на потреби нашої держави у такий надважкий час. Отже, на думку відповідача, ситуація, в якій опинилось ПАТ «Центренерго», виконуючі критично важливі функції в інтересах Держави, в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України є обставинами, що вказують як на тяжкий майновий стан ПАТ «Центренерго», так і на особливо важливий статус ПАТ «Центренерго» у період військового стану, тому занадто великі розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат, які можуть бути стягнуті за результатом розгляду даної справи, призведуть до наслідків у вигляді необхідності витрачання коштів не на відновлення критичної інфраструктури, забезпечення безперервного електроживлення України, виплату заробітних плат співробітникам, а на оплату вказаних штрафних санкцій, що у свою чергу вплине на життєдіяльність та обороноздатність України.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічні положення також містить ч. 3 ст. 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Водночас, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).

Суд враховує, що ПАТ «Центренерго» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» від 04.03.2015 № 83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ «Центренерго» та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану, введеного 24.02.2022 на території України, у відповідності до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшим продовженням строку його дії.

Разом з цим, суд зауважує, що договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/88 був укладений між позивачем та відповідачем 20.10.2021 та строк оплати поставлено товару настав (31.01.2022) до введення на всій території України правового режиму воєнного стану.

Також, суд зазначає, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару за актом приймання-передачі від 30.12.2021 та подальше прострочення виконання такого обов'язку виникли раніше обставин (зупинення роботи Зміївської та Трипільської ТЕС), викладених відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення.

Суд враховує, що загальна сума заборгованості за договором складає 928 337, 28 грн, а позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 67 781, 34 грн в розмірі однієї облікової ставки НБУ. Тобто заявлений позивачем до стягнення розмір пені визначено відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України та складає менше 7,5 % від суми основного зобов'язання, що свідчить про не значний розмір заявленої до стягнення пені.

Одним з завдань застосування санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені (в даному випадку на 99 %) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Крім того, суд зауважує на наявності тривалого порушення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару (з 01.02.2022 до дати звернення позивачем до суду із даним позовом), яке відповідачем не усунуто станом на дату розгляду даної справи. Поряд з цим, з моменту виникнення прострочення по оплаті товару до дати розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодних дій, спрямованих на врегулювання спірної заборгованості.

Суд також наголошує на тому, що військова агресія Російської Федерації проти України та усі пов'язані з нею негативні наслідки є об'єктивними обставинами, в яких доводиться існувати як відповідачу по справі, так і позивачу.

Щодо можливості зменшення 3% річних, а також інфляційних втрат суд зазначає, що за змістом статей 536, 625 ЦК України нарахування на суму боргу інфляційних втрат та відсотків річних входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, у зв'язку з чим заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 Господарського кодексу України.

Посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суд не приймає до уваги, оскільки правовідносини у справі № 902/417/18 та № 911/373/25 не є подібними за фактичними обставинами.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 суд не приймає до уваги, оскільки у справі № 911/2269/22 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача за порушення строків виконання робіт за договором 5 140 368, 00 грн пені у розмірі 2 відсотка вартості зобов'язання, з якого допущено прострочення за кожний день прострочення та 99 951, 00 грн штрафу. Так, у справі № 911/2269/22 місцевий господарський суд, з чим погодились подальші інстанції, встановив, що вартість робіт за договором становила 1 427 880, 00 грн. Поряд з тим, обґрунтована сума пені становила 4 340 755, 20 грн. Проте, суд вважав, що стягнення 4 340 755, 20 грн пені спотворить її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання пеня перетвориться на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, у зв'язку із чим, використовуючи свої дискреційні повноваження, місцевий господарський суд зменшив заявлений до стягнення розмір пені до 51 403, 68 грн.

Отже, обґрунтована за висновками місцевого господарського суду сума пені у справі № 911/2269/22 у розмірі 4 340 755, 20 грн майже втричі перевищувала вартість робіт за договором. Натомість, у даній справі загальна сума заборгованості за договором складає 928 337, 28 грн, а позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в сумі 67 781, 34 грн в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що складає менше 7,5 % від суми основного зобов'язання. З огляду на наведене, суд зазначає, що правовідносини у справі № 911/2269/22 та № 911/373/25 не є подібними за фактичними обставинами.

З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявність у даному випадку тих виключних обставин, з якими положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 18 191, 88 грн з урахуванням застосованого коефіцієнту 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду позовної заяви в електронній формі відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 150 000, 00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в сумі 150 000, 00 грн позивачем до матеріалів справи надано копії: - договір про надання правничої допомоги № 340 від 20.11.2024; - додаток № 1 від 20.11.2024 до договору про надання правничої допомоги № 340 від 20.11.2024; - акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 07.03.2025 на суму 150 000, 00 грн; - звіт про надану правничу допомогу від 07.03.2025; - ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ № 1355453 від 28.01.2024, виданий на ім'я адвоката Циганок Романа Олексійовича; - свідоцтво адвоката Циганок Р.О. про право на заняття адвокатською діяльністю № 2392 від 14.11.2011.

Дослідивши докази, якими позивач обґрунтовує розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи № 911/373/25, судом встановлено наступне.

20.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Едстар» (далі - клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Смарт юрист» (далі - адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правничої допомоги № 340 (далі - договір), пунктом 1.1 якого передбачено, що клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 2.1 договору, клієнт має право, зокрема: вимагати виконання обов'язків, прийнятих на себе адвокатським об'єднанням за цим договором у строки та обсягах, погоджених сторонами у завданні; отримати щомісячно звіт по наданій правничій допомозі.

Згідно з п. 3.1 договору, адвокатське об'єднання, на підставі завдань клієнта, приймає на себе зобов'язання з надання правничої допомоги клієнту, його співробітникам, засновникам/учасникам, що визначені у пунктах 3.1.1-3.1.8 договору.

Адвокатське об'єднання щомісячно, разом із актом приймання-передачі наданих послуг, передає клієнту звіт про надану правничу допомогу (п. 3.5 договору).

Пунктом 3.6 договору передбачено, що адвокати адвокатського об'єднання, які надають правничу допомогу клієнту в обсязі і на умовах, передбачених договором: Сколов Дмитро Ігорович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3073 від 18.05.2016, Циганок Роман Олексійович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2392 від 14.11.2011.

Відповідно до пп. 4.1, 4.2 договору, надання правничої допомоги оплачується в розмірах і на умовах, встановлених додатком до цього договору. Приймання-передача наданих послуг щомісяця оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, по факту надання послуг, але не пізніше 5 числа кожного місяця, наступного за місяцем, в якому надані послуги.

За змістом п. 6.1 договору, даний договір укладений на строк до 31.12.2025 та набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

20.11.2024 між сторонами підписано додаток № 1 до договору, за змістом п. 1 якого адвокатське об'єднання на умовах договору про надання правничої допомоги № 340 від 20.11.2024 зобов'язується надати наступні послуги з надання правової допомоги клієнту:

1. Підготовка та подача до Господарського суду Київської області позовної заяви до ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021, що включає: 1. Аналіз отриманих від клієнта документів; 2. Надання правової кваліфікації обставин справи; 3. Визначення нормативно-правової підстави вимоги; 4. Моніторинг судових рішень; 5. Визначення судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції; 6. Підготовка позовної заяви до ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021; 7. Подача до Господарського суду Київської області позовної заяви ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021.

Відповідно до змісту додатку № 1 до договору, вартість послуг, зазначених в додатку, складає 150 000, 00 грн без ПДВ.

07.03.2025 між позивачем та адвокатським об'єднанням складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг № 1, за змістом якого послуги щодо підготовки та подачі до Господарського суду Київської області позовної заяви ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021, та супроводження адвокатами адвокатського об'єднання в суді першої інстанції справи за позовом клієнта до ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021, що передбачені додатком № 1 до договору, виконані в повному обсязі на загальну суму 150 000, 00 грн.

Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх відтисками печаток без зауважень та заперечень.

Також, в матеріалах справи наявний звіт про надану правничу допомогу від 07.03.2025, відповідно до п. 1 якого адвокатським об'єднанням підготовлено та подано до Господарського суду Київської області позовну заяву до ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021. На даному етапі справи було зроблено: - здійснено аналіз отриманих від клієнта документів - 1 год.; - надано правової кваліфікації обставин справи - 30 хв.; - визначено нормативно-правової підстави вимоги - 30 хв.; - здійснено моніторинг судових рішень - 40 хв.; - визначено судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції - 20 хв.; - підготовлено позовної заяви до ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021 - 5 год.; - подано до Господарського суду Київської області позовної заяви ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021. Витрачено часу 8 год. 00 хв.

2. Супровід адвокатами адвокатського об'єднання в суді першої інстанції справи за позовом клієнта до ПАТ «Центренерго» про стягнення суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021. На даному етапі справи було зроблено: - здійснено аналіз відзиву ПАТ «Центренерго» у справі № 911/373/25 - 1 год.; - підготовлено та подано до Господарського суду Київської області відповіді на відзив ПАТ «Центренерго» у справі № 911/373/25 - 1 год. 30 хв. Витрачено часу 2 год. 30 хв.

Відповідно до змісту звіту від 07.03.2025, всього витрачено часу 10 год. 30 хв. Цей звіт є невід'ємною частиною акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 07.03.2025.

Отже, відповідно до поданих позивачем доказів, адвокатське об'єднання в межах розгляду справи № 911/373/25 надало ТОВ «Едстар» професійну правничу допомогу на загальну суму 150 000, 00 грн.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, 30.04.2025 ПАТ «Центренерго» подав до суду клопотання вх. № суду 5818/25 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому заперечив проти заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач вважає, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, а матеріали справи жодним чином не свідчить про те, що адвокатом дійсно надавалася правнича допомога, вартість якої складає 150 000, 00 грн, і що вказаний розмір до відшкодування є співмірним із складністю справи, а надання послуг відповідало критерію необхідності. На думку відповідача, представником позивача у наданих до суду документах, зокрема у звіті від 07.03.2025, завищено кількість часу на виконання робіт (послуг) та включено в перелік робіт (послуг) дії, які були не обов'язкові в рамках розгляду справи № 911/373/25. Відповідач вважає, що в акті № 1 від 07.03.2025 і у додатку № 1 від 20.11.2024 безпідставно значно завищено вартість таких послуг, що не відповідає критеріям розумності, справедливості та необхідності. Крім того, відповідач вважає, що такі дії представника позивача як аналіз отриманих від клієнта документів, надання правової кваліфікації обставин справи, визначення нормативно-правової підстави вимоги, моніторинг судових рішень, визначення судової практики застосування правових норм для визначення правової позиції, це все входить у поняття підготовки позовної заяви і враховуючи сталу практику в подібних спорах не потребувало значного часу та знань. Відповідач наголосив на тому, що наданими представником позивача документами жодним чином не доведено факту виготовлення складних процесуальних документів, які потребують відповідних затрат часу. Позовна заява містить вимогу про стягнення заборгованості за поставлену продукцію, які були належним чином підтверджені відповідним актами виконаних робіт, а тому від адвоката не вимагалося будь-яких додаткових зусиль для обґрунтування та доведення позовних вимог. Тобто, у даному випадку слід виходити із того, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. З у рахуванням зазначеного, відповідач вважає, що позивачем не було доведено належним чином факту виконання робіт, пов'язаних з наданням адвокатом професійної правничої допомоги саме у розмірі 150 000, 00 грн, а тому вимога про стягнення з відповідача цієї суми є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Дослідивши клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката, а також подані позивачем докази, якими останній обґрунтовує понесені витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В питанні надання доказів судом приймається до уваги позиція Верховного Суду у справі № 922/2604/20 від 20.07.2021, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.

За змістом ч. 3 ст. 237 ЦК України, однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1, 2 ст. 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена в пунктах 122-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21.

Системний аналіз наведених положень законодавства дозволяє зробити такі висновки: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»); 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім того, на такий договір поширюється дія загальних норм та принципів договірного права, включаючи, але не обмежуючись, визначені главою 52 Цивільного кодексу України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Отже, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з нормами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Подібні правові позиції викладено у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/14598/20 та додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Судом було встановлено вище та узгоджено сторонами в додатку № 1 до договору, що вартість послуг, зазначених в додатку, складає 150 000, 00 грн без ПДВ.

Отже, сторони у додатку № 1 до договору узгодили фіксований розмір гонорару адвокатського об'єднання за надання професійної правничої допомоги під час захисту та представництва інтересів позивача щодо стягнення з ПАТ «Центренерго» суми боргу та штрафних санкцій за поставлений товар за договором про закупівлю № 12/88 від 20.10.2021 та супровід інтересів позивача в Господарському суді Київської області, який не залежить від кількості витраченого адвокатським об'єднанням часу на виконання таких робіт, кількості призначених судових засідань, їх тривалості тощо.

При цьому, суд зазначає, що хоча в матеріалах справи наявний звіт про надану правничу допомогу від 07.03.2025, в якому вказано кількість годин на кожний вид послуги, проте як зміст акта, так і зміст звіту не дають суду підстави для висновку, що сторонами погоджено інший порядок оплати, спосіб визначення та/чи вартість юридичної допомоги, зокрема шляхом узгодження сторонами розміру гонорару виходячи з витрачених адвокатським об'єднанням годин на надання відповідного виду правової допомоги.

З огляду на наведене вище, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги здійснені відповідачем у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничої допомогу вирахування вартості наданої адвокатським об'єднанням правової допомоги за одну годину наданих послуг адвокатського об'єднання в розмірі 14 285, 71 грн (150000/10,5), оскільки між адвокатським об'єднанням та позивачем узгоджено фіксований розмір гонорару, який не залежить від кількості витраченого адвокатським об'єднанням часу на надання професійної правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі № 922/1964/21 зазначила, що статтею 126 ГПК України не передбачено, що відповідна сторона зобов'язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

З огляду на погодження сторонами фіксованого розміру гонорару адвокатського об'єднання, відповідач може доводити неспівмірність заявлених позивачем витрат посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, також визначені положеннями ч. 6, 7 та 9 ст. 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує також конкретні обставини справи, зокрема суб'єктний склад, характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, кількість документів, на дослідження яких представник позивача витратив час.

Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, до якого наявна стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах; великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають; справа не викликає значного публічного інтересу; обсяг наданих послуг не є значним.

Суд погоджується із твердженням відповідача, що позовна заява містить вимогу про стягнення заборгованості за поставлену продукцію, які були належним чином підтверджені відповідним доказами, а тому від представника позивача не вимагалося будь-яких додаткових зусиль для обґрунтування та доведення позовних вимог. Тобто, у даному випадку слід виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, що не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав до суду наступні заяви по суті спору та одне клопотання, а саме: позовну заяву на 6 арк. (фактичного тексту позовної заяви на 3 акр.), до якої долучено 7 додатків, які стосуються предмета спору; відповідь на відзив на 8 арк. (фактичного тексту відповіді на відзив 6 арк.), до якої долучено один додаток, який стосуються предмета спору; заява про відмову від надання відповіді на поставлені питання на 2 арк. Отже, подані позивачем до суду заяви по суті спору та заява, є незначні за змістом, а відтак, адвокатське об'єднання не витратило значний час на їх виготовлення, як і не витратило значний час на аналіз наданих позивачем документів та надання правової кваліфікації обставин справи.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю та обсягом підготовлених представником позивача процесуальних документів, тривалістю розгляду справи.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується з тим, що витрати на оплату правничої допомоги, понесені позивачем, з огляду на встановлені судом вище обставини, в даному випадку мають повністю покладатись на відповідача, оскільки заявлені позивачем витрати не відповідають критеріям обґрунтованості, співмірності та розумності.

На підставі наведеного, суд, керуючись критеріями обґрунтованості, співмірності та розумності, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, понесені за наслідками розгляду справи № 911/373/25 в Господарському суді Київської області, підлягають лише частковому покладенню на відповідача.

Враховуючи зазначене вище, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням заперечень відповідача, виходячи з приписів чинного господарського процесуального законодавства стосовно необхідності розподілу судових витрат, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних, виходячи з критерію розумності відповідних витрат, а також їх реальності, дійсної необхідності та неминучості саме у відповідній справі, враховуючи обсяг наданих адвокатських послуг і виконаних робіт у межах розгляду справи № 911/373/25, господарський суд вважає, що розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката у цьому випадку має бути зменшений та підлягає до стягнення з відповідача в сумі 30 000, 00 грн.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу судом досліджені, однак залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують зазначених висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних відмовити.

3. Клопотання Публічного акціонерного товариства «Центренерго» вх. № суду 5818/25 від 30.04.2025 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (місцезнаходження: вул. Рудиківська, буд. 49, смт Козин, Обухівський р-н, Київська обл., 08711; код ЄДРПОУ 22927045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Едстар» (місцезнаходження: вул. Ярослава Мудрого, буд. 29-2, м. Дружківка, Донецька обл., 84200; код ЄДРПОУ 42997140) 928 337, 28 грн основного боргу, 67 781, 34 грн пені, 82 939, 94 грн 3% річних, 436 931, 67 грн інфляційних втрат 18 191, 88 грн судового збору та 30 000, 00 грн адвокатських витрат.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 19.06.2025.

Суддя Л.В. Сокуренко

Попередній документ

128238757

Наступний документ

128238759

Інформація про рішення:

№ рішення:	128238758
№ справи:	911/373/25
Дата рішення:	05.06.2025
Дата публікації:	20.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Київської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Подано апеляційну скаргу (24.07.2025)
Дата надходження:	28.01.2025
Предмет позову:	ЕС: Стягнення 1516142,84 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

13.03.2025 15:00	Господарський суд Київської області
03.04.2025 14:30	Господарський суд Київської області
01.05.2025 14:30	Господарський суд Київської області
05.06.2025 16:00	Господарський суд Київської області
30.09.2025 13:00	Північний апеляційний господарський суд